Андреас Ласкаратос

Народився в аристократичній сім'ї у місті Ліксурі на острові Кефалонія.[2]
Навчався в Іонійській академії на Керкірі,[3] вивчаючи філософію, італійську мову і юриспруденцію. Його вчителем був Андреас Кальвос,[2] від якого Ласкаратос перейняв пуританську етику.[4] В молодості зазнав впливу Діонісіоса Соломоса,[3] який скерував його у руслі димотицизму.[4] Італійський поет, драматург, новеліст та науковець Уґо Фосколо також був одним із тих, хто надихнув Ласкаратоса на діяльність.[2]
Продовжив вивчати право в Парижі та Пізі у 1836—1839 рр.[5] По поверненні недовго працював адвокатом в Ліксурі.[5]
1846 у віці 35 років одружився з Пенелопою, дочкою купця Димітріоса Кор'яленьяса, яка підримувала його протягом усього життя.[6]
1851—1852 та у 1856 був у Лондоні (другого разу через гоніння), де або викладав італійську і новогрецьку або вів дослідження
у Британському музеї.[5]
Із 1857 року почав видавати сатиричну газету на острові Закінф, через що потрапив до в'язниці.[2]
У 1863 його дружина через фінансову скруту відкрила приватну школу в Аргостоліоні.[6]
За сатиру «Кефалонійські таїнства» (1864) Ласкаратоса було відлучено від церкви.[7] У 1868 році видав свою «Відповідь на відлучення від церкви». Анафема була знята у 1900 році.[2]
Разом із дружиною виростив дев'ятьох дітей: сімох дочок і двох синів.[6]

Писав есе, дидактичні, філософські та сатиричні твори. Більша частина його творчості — прозова, проте є і поезії. Ласкаратос не приділяв великого значення формі поезій, для нього мав значення передусім зміст, який мав відображення у головній темі його творчості — соціальній сатирі,[3] оскільки він хотів стати суспільним реформатором.[5]
Продовжував традиції Іонійської школи (Соломоса) пишучи свої твори димотикою, на відміну від Афінської школи, де користувалися катаревусою.[8] Писав більш зрозумілою та рідною формою мови для співвітчизників — кефалонійському говорі[9] Став одним із перших письменників (разом з Арістотелісом Валаорітисом), хто вплинув на зближення цих літературних шкіл.[10]

Найбільшої популярності, щоправда, скандальної, Ласкаратос набув після виходу сатири «Кефалонійські таїнства» (1864) (із підзаголовком «думки про сім'ю, релігію та політику Кефаллонії»[5]) у якій зображував верхівку суспільства, зокрема церковників, у непривабливому для неї світлі.[9] Він обурювався корупцією в політиці та рішучим видираням у владу.[11] Ця сатира, як і інші твори письменника, була написана в прозі у формі попередній до романної.[7] Тематично поділяється на три частини, друга — про релігію — стала скандальною, бо його пуристичну етику не розуміли, і він не був сприйнятим греками одразу.[5]

Був проти об'єднання Іонійських островів із Грецією[12] , вважаючи, що перебуваючи під впливом Британської імперії Іонійські острови будуть більш захищеними, а також, що 400 років перебування греків під пануванням європейськиї держав з однієї сторони та турецької з іншої розділили народ духовно.[13]

Його газета «Λύχνο» (Ліхно, «Світильник») була антиклерикальною, протестантською та політично консервативною.[13]
У 1872 присвятив своє зібрання поезій Георгіосу Терцетису.[2]
Написав автобіографію італійською мовою.[2]
У 1880-их роках афінське суспільство почало сприймати його думки,[5] вважаючи його «провісником майбутнього».[4]
Повне зібрання творів Ласкаратоса вийшло у 1959 році.[2]

• Димотика
• Іонійська школа
• Андреас Кальвос
• Еммануїл Роїдис

• &dtab=m&search_type=simple&search_help=&display_mode=overview&wf_step=init&show_hidden=0&number=10&keep_number=10&cclterm1=&cclterm2=&cclterm3=&cclterm4=&cclterm5=&cclterm6=&cclterm7=&cclterm8=&cclfield1=&cclfield2=&cclfield3=&cclfield4=&cclfield5=&cclfield6=&cclfield7=&cclfield8=&cclop1=&cclop2=&cclop3=&cclop4=&cclop5=&cclop6=&cclop7=&isp=&display_help=0&offset=1&search_coll%5Bmetadata%5D=1&stored_cclquery=&skin=&rss=0&store_query=1&show_form=&export_method=none&ioffset=1&old_offset=1&cclfield1=term&search_coll%5Bmetadata%5D=1&cclterm1=+Ανδρέας+Λασκαράτος#| Твори на сайті uoc.gr
• Твори на сайті www.upatras.gr
• Зображення пов'язані із Ласкаратосом на сайті ekt.gr