Андре Шерон

Тричі був чемпіоном Франції з шахів (1926, 1927, 1929)[2]. У 1927 виступав у складі французької команди на Шаховій олімпіаді, де здобув 4½ очка у 15 партіях[3]. У чемпіонаті світу ФІДЕ серед аматорів (1928) він посів 9-е місце з 16.

За ретроспективною інформацією рейтингової системи Chessmetrics мав найвищу кваліфікацію у червні 1930 року, обійнявши 79 місце у світі[4].

Після закінчення війни, за порадою лікарів (легенева недостатність) оселився у Швейцарії; частину своїх класичних праць написав у місцевому санаторії. Шерон вважається одним з найвидатніших аналітиків ендшпілю. Він опублікував фундаментальний довідник у чотирьох томах, перше видання якого побачило світ у 1952 році французькою та німецькою мовами, а друге, доповнене — німецькою («Lehr- und Handbuch der Endspiele») у 1962—1970 роках. Редагував шахові розділи багатьох друкованих видань Франції та Швейцарії.

З 1923 року опублікував декілька сотень етюдів та низку задач. Він включив деякі власні етюди, що мали практичну цінність, у свої посібники з ендшпілю.

Сформулював так зване «Правило Шерона» (або «правило п'яти») для шахових закінчень виду «тура і пішак проти тури». Правило діє у таких ситуаціях:

• пішак ще не перетнув демаркаційну лінію;
• король слабкішої сторони відрізаний від пішака;
• тура атакує пішака з фронту.

Правило звучить:

Якщо номер ряду, у якому розташований пішак, у сумі з числом вертикалей, що відділяють її від короля слабкішої сторони, не перевищує 5, то позиція є нічийною. Якщо перевищує, то пішак проходить у ферзі.

Вперше було сформульоване А. Шероном у 1927 році для центрального або слонового пішака. Для позицій з коневим пішаком Шерон сформулював аналогічне «правило шести», але, як показав аналіз М. Григор'єва (1936), у деяких випадках це правило не виконується.

У 1940 році він разом з Емілем Борелем написав популярний посібник з математичної теорії бриджу.

• La Fin de partie, Aigle, 1923.
• Traité complet d'échecs, Bruxelles, 1927.
• Manuel d'échecs du débutant, Paris, 1928.
• Initiation au problème d'échecs stratégique, Paris, 1930.
• Miniatures stratégiques françaises, Nancy — Strasbourg — Paris, 1936.
• Les Échecs artistiques, P., 1934, 1957, 1971.
• Traité complet d'échecs, Paris, 1939.
• Nouveau manuel d'échecs du débutant.
• Nouveau traité complet d'échecs, Lille, 1952.
• Lehr- und Handbuch der Endspiele, В.- Frohnau, 1952 (перше видання).
• Lehr- und Handbuch der Endspiele (второе издание).
  • Том 1 (2. Auflage), Leysin (Schweiz) August 1960, ISBN 3-88086-081-5.
  • Том 2 (2. Auflage), Leysin (Schweiz) September 1964, ISBN 3-88086-082-3.
  • Том 3 (2. Auflage), Leysin (Schweiz) März 1969, ISBN 3-88086-083-1.
  • Том 4, Leysin (Schweiz) Mai 1970, ISBN 3-88086-084-X.

• Бондаренко Ф. С. Развитие шахматного этюда. — К.: Здоров'я, 1982. — С. 141—142.
• Бондаренко Ф. С. Триумф советского шахматного этюда. К.: Здоров'я. — 1984. — С. 138—139.
• Шахматы: энциклопедический словарь / гл. ред. А. Е. Карпов — М.: Советская энциклопедия, 1990. — 624 с. — ISBN 5-85270-005-3.
• Golombek, Harry (1977). Golombek's Encyclopedia of Chess. Crown Publishing. ISBN 0-517-53146-1.
• Hooper, David; Whyld, Kenneth (1992). The Oxford Companion to Chess (вид. second). Oxford University Press. ISBN 0-19-280049-3.
• Sunnucks, Anne (1970). The Encyclopaedia of Chess. St. Martins Press. ISBN 978-0709146971.

• Композиції А.Шерона на PDB-сервері.