Андрій Сакович
Андрій Сакович (д/н— 1465) — державний і військовий діяч, дипломат Великого князівства Литовського.
| Андрій Сакович | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1440 — 1440 | ||
| Попередник: | Ян Гаштольд | |
| Наступник: | Симон Яманта | |
| Смерть: | 1465[1] | |
| Країна: | Велике князівство Литовське | |
| Рід: | Саковичі | |
| Батько: | Stanislovas Sakasd | |
| Діти: | Bagdonas Andriejaitis Sakaitisd | |
Життєпис
Походив з литовського роду Саковичів гербу Помян. Син Станіслава Сака, старости дубинського. Першим взяв прізвище Сакович.
1431 року стає паном радним в господарські раді великого князя Свидригайла Ольгердовича. 1432 року був одним з підписантів мирного договору з Тевтонським орденом. У 1432 році під поразки Свидригайла у битві під Ошмянами перейшов на бік Сигізмунда Кейстутовича. У 1434—1435 роках був дубинським старостою.
1440 року призначено намісником смоленським. Втім згодом в Смоленську почалося повстання проти нового великого князя Литовського Казимира Ягеллончика. Андрій Сакович вимушений був тікати з міста. Спроби захопити виявилися невдалими. Лише 1442 року литовське військо знову підкорило Смоленськ. Тоді ж Андрія Саковича було відновлено на колишній посаді.
1444 року призначено намісником полоцьким. 1445 року очолив військо, що рушило на допомогу Вяземському князівству, яке атакувало московське військо. В битві під Суходровим останньому було завдано поразки й врятовано Вязьму. Зрештою 1449 року активні дії Саковича призвели до відмови Москви продовжувати війну, було укладено мирний договір.
1451 року брав участь у перемовинах з Тевтонським орденом. 1453 року брав участь у посольстві до королівства Богемія. 1459 року призначено троцьким воєводою. Помер 1465 року.
Володіння
Мав у власності частину Неменчинської волості, Дуброва в Мінському повіті, Соли і Мядель в Ошмянському повіті та інші маєтки загальною кількістю близько 500 димів.
Родина
Дружина — невідома
Діти:
- Юрій, засновник роду Насиловських
- Миколай
- Богдан (д/н—1491). воєвода троцький
- донька
Джерела
- Kelma E. Ród Sakowiczów i jego majętności w XV i pierwszej połowie XVI wieku // Lituano–Slavica Posnaniensia. Studia Historica. — T. 3. — Poznań, 1989. — S. 155—177
- Урбан П. Да пытання этнічнай прыналежнасці старажытных ліцьвінаў. Мн., 1994. — С.47-48.
- Rimvydas Petrauskas, Lietuvos diduomenė XIV a. pabaigoje — XV a., Vilnius, Aidai, 2003