Анна Орлеанська

Анна Єлена Марія Орлеанська (фр. Anne Hélène Marie d'Orléans; нар. 5 серпня 1906 пом. 19 березня 1986) французька принцеса з Орлеанського дому, донька герцога де Гіза Жана Орлеанського та принцеси Ізабелли Орлеанської, дружина герцога Аостського Амадео.

Анна Орлеанська
фр. Anne d'Orléans
Народилася 5 серпня 1906(1906-08-05)[1]
Ле-Нувіон-ан-Тьєраш
Померла 19 березня 1986(1986-03-19)[1] (79 років)
Сорренто, Провінція Неаполь, Кампанія, Італія
Поховання Madre del Buon Consigliod
Країна  Франція
Діяльність аристократка
Знання мов французька
Титул герцогиня Аостська
Попередник Єлена Орлеанська
Наступник Ірена Грецька та Данська
Рід House of Orléansd
Батько Jean, Duke of Guised[1]
Мати Ізабелла Орлеанська[1]
Брати, сестри Генріх Орлеанськийd, Франсуаза Орлеанська і Ізабелла Орлеанськаd
У шлюбі з Prince Amedeo, 3rd Duke of Aostad
Діти Margherita, Archduchess of Austria-Ested[1] і Princess Maria Cristina of Savoy-Aostad[1]
Нагороди

Біографія

Народилась 5 червня 1906 року в замку Ле-Нувіон-ан-Тьєраша. Стала третьою дитиною та третьою донькою в родині герцога де Гіза Жана Орлеанського та його дружини Ізабелли Орлеанської. Батьки доводились одне одному кузенами. Була охрещена 25 серпня 1906 року.[2] Мала старших сестер Ізабеллу та Франсуазу. Невдовзі у неї з'явився молодший брат Анрі. Перші роки життя провела у сімейному замку, де родина вела мирне сільське життя[3].

У 1909 році сімейство переїхало до Марокко, де оселилося у портовому місті Ларраш. Матір особисто займалася вихованням дітей. Кожного літа родина навідувала родичів у Франції.

У березні 1926 року батько став претендентом на французький трон у престолонаслідуванні орлеаністів, після смерті швагра, Філіпа Орлеанського. Родина оселилася в Бельгії.

Весільне фото герцогського подружжя

У віці 21 року Анна взяла шлюб зі своїм кузеном, 29-річним Амадео Савойським. Наречений був родичем італійського короля і носив титул герцога Апулійського. Юнак отримав англійську освіту та був відомий як справжній джентльмен. Відзначали його високий зріст. Весілля відбулося 5 листопада 1927 у Неаполі. Молодята оселилися в Італії, де у них народилося двоє доньок:

  • Маргарита (19302022) — удова ерцгерцога Австрійського-Есте Роберта, мала п'ятьох дітей;
  • Марія Крістіна (нар. 1933) — дружина принца Бурбон-Сицилійського Казимира, має четверо дітей.

Пара оберталася у фашистських колах, однак Анна ледь цікавилася політикою і не виказувала захвату політикою Муссоліні, на відміну від свекрухи. У липні 1931 року її чоловік став герцогом Аостським. Тоді ж родині був переданий у відання палац Мірамар у Трієсті.

Замок Мірамар, де подружжя мешкало у 19311937 роках, і згодом Анна з доньками до 1943 року

У 1935 році принцеса сильно захворіла під час відвідин Єгипту і мало не померла в Луксорі. Про її смерть було вже оголошено в Європі, однак жінка змогла одужати. Втім, решту життя вона страждала від наслідків хвороби.

У 1937 році після Другої італо-ефіопської війни Амадео був призначений віце-королем Італійської Східної Африки й оселився в Аддис-Абебі. Анна супроводжувала чоловіка. За два роки повернулася до Європи із доньками якраз перед початком Другої світової війни. У серпні 1940 року помер її батько, і вона, разом із братом та сестрами, унаслідувала права на замок Ле-Нувіон-ан-Тьєраша.[3] Пізніше переїхала до Флоренції зі своїм зятем і зовицею. Амадео був захоплений британцями і помер у таборі для військовополонених у 1942 році.

У 1943 році північ Італії була окупована гітлерівськими військами. Анна відмовилася залишати Флоренцію, як і Ірена Грецька, й була заарештована разом зі своєю сім'єю та вислана до тюремного табору замок Іттер в Австрії. Туди ж був інтернований політичний діяч Франческо Саверіо Нітті. Хоча в'язниця підпорядковувалася концентраційному тобору Дахау, умови перебування в ній були зовсім іншими. Також там утримувалося багато французьких високопосадовців. У травні 1945 року відбулася Битва біля замка Іттер, і в'язні були звільнені. Анна після цього повернулася до Італії.

У 1950 році імператор Ефіопії Хайле Селассіє I мав намір відвідати вдовіючу герогиню Аостську, засвідчивши свою подяку за шанобливе ставлення її чоловіка у 1930-ті роки. Втім, італійський уряд повідомив йому, що це буде розцінюватися як образа, і імператор, якого принцеса не могла прийняти за власним бажанням, перервав офіційний візит і повернувся до Ефіопії.

У 1953 році старша донька герцогині вийшла заміж за представника династії Габсбургів-Есте, а молодша — у 1967 році взяла шлюб із принцом Бурбон-Сицилійським.

Анна пішла з життя 19 березня 1986 року, маючи вже двох праонучок і правнука, який народився за місяць до цього і був названий Амадео.[4] Була похована у базиліці Incoronata Madre del Buon Consiglio у Неаполі.[5]

Цікаві факти

  • У віданні герцогині була тіара княгині Лобанової-Ростовської, придбана на аукціоні в Лозанні 1920 року.[6]

Нагороди

Титули

Генеалогія

Фердинанд Філіп Орлеанський
 
Олена Мекленбург-Шверінська
 
Франсуа Орлеанський
 
Франсішка Бразильська
 
Фердинанд Філіп Орлеанський
 
Олена Мекленбург-Шверінська
 
Антуан Орлеанський
 
Луїза Фернанда Іспанська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Роберт Орлеанський
 
 
 
 
 
Франсуаза Орлеанська
 
 
 
 
 
Луї-Філіп Паризький
 
 
 
 
 
Марія Ізабелла Орлеанська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Жан Орлеанський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ізабелла Орлеанська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Анна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки

  1. Lundy D. R. The Peerage
  2. Анна Орлеанська (фр.)
  3. Стаття «Резиденції Орлеанського дому: Замок Нувіон в Тіраше» від 22 червня 2012
  4. Амадео Бельгійський (англ.)
  5. Базиліка Incoronata Madre del Buon Consiglio (англ.)
  6. Тіара Лобанових-Ростовських (нім.) (фр.)

Література

  • Edoardo Borra, Amedeo d'Aosta, Mursia, Milano, 1985.
  • Francesco Cognasso, I Savoia, Corbaccio Editore, Milano, 1999.
  • Giulio Vignoli, Donne di Casa Savoia. Da Adelaide di Susa a Maria José, ECIG, Genova, II вид. 2002, стор. 39.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.