Олена Мекленбург-Шверінська

Олена народилася 24 січня 1814 року в палаці Людвігслюст. Вона була другою дитиною та єдиною донькою в родині спадкоємного принца Мекленбург-Шверіна Фрідріха Людвіга та його другої дружини Кароліни Луїзи Саксен-Веймар-Ейзенахської. Мала рідного старшого брата Альберта та єдинокровних брата Пауля Фрідріха та сестру Марію Луїзу від першого шлюбу батька. Країною правив їхній дід Фрідріх Франц I. Мешкала родина в Людвігслюсті.

Матір померла, коли Олені було 2 роки, так і не видужавши після народження її молодшого брата Магнуса.[1] Батько, аби дати дітям матір та виконуючи прохання померлої дружини, оженився незабаром із її кузиною Августою Гессен-Гомбурзькою. Вона була старшою за нього та стала дітям турботливою мачухою. Батько пішов з життя восени 1819 року, залишивши дітей на її догляд. Із Оленою в Августи склалися особливо теплі відносини.

Принцеса з дитинства вивчала французьку мову та літературу.[2]

Взимку 1837 року пішов з життя Фрідріх Франц I, і брат Олени, Пауль Фрідріх, став наступним герцогом Мекленбург-Шверіна.

Портрет Олени з чоловіком та синами пензля Франсуа Ґреньє де Сен-Мартена

За кілька місяців до Мекленбург-Шверіна прибув повноважний посланець із Франції, герцог Віктор де Брольї, зі шлюбною пропозицією до принцеси Олени від спадкоємця французького престолу Фердинанда Філіпа Орлеанського. 23-річна Олена не вважалася красунею, проте її змальовували як дуже амбітну дівчину. Клемент фон Меттерніх давав їй характеристику «маленька, але з хорошої родини».[3] Вона прийняла пропозицію Фердинанда Філіпа через супротив родини, оскільки прагла стати королевою. Наречений, старший від неї на чотири роки, був сином правлячого короля Франції Луї-Філіппа I і мав у майбутньому успадкувати трон. Перед цим йому відмовили кілька європейських принцес через низький престиж Орлеанського дому. До Франції Олену супроводжувала тільки її мачуха.

Оскільки принцеса бажала зберегти лютеранське віросповідання, укладаючи шлюб з католиком, архієпископ Паризький заборонив вінчання у Соборі Паризької Богоматері. Цивільна церемонія пройшла в галереї Генріха II у Фонтенбло 30 травня, вінчання за католицьким звичаєм провів єпископ Мо у каплиці Генріха IV, за лютеранським —пастор Кювьє у салоні Луї-Філіпа. При безлічі гостей була помітна відсутність послів іноземних держав, за винятком представників Пруссії, Бельгії та Мекленбурга.

Шлюб виявився щасливим, Олена розділяла ліберальні погляди свого чоловіка та його популярність. Як і він, протегувала діячам мистецтва і літератури. Сама полюбляла малювати. Також привезла до Франції звичай прикрашати ялинку на Різдво. Як і її свекруха, полюбляла отримувати та писати листи, мала щоденники, куди записувала думки.[4]

Подружжя мало двох дітей:

• Луї-Філіп (1838—1894) — граф Паризький, герцог Орлеанський, спадкоємець французького престолу з Орлеанської династії, був одружений із принцесою Марією Ізабеллою Орлеанською, мав восьмеро дітей;
• Робер (1840—1910) — герцог Шартрський, був одружений із принцесою Франсуазою Орлеанською, мав п'ятеро дітей.

Фердинанд Філіп трагічно загинув влітку 1842, після п'яти років шлюбу, так і не вступивши на престол.

Портрет герцогині Орлеанської пензля Генріха Поммеренке, близько 1850

Із початком революції 1848 року Луї-Філіпп I 24 лютого зрікся престолу на користь малолітнього онука Луї-Філіпа при регентстві Олени Мекленбург-Шверінської та виїхав за кордон. Герцогиня з дітьми та герцогом Немурським відразу прибула до Бурбонського палацу, де відбувалося засідання палати депутатів. Орлеаністська більшість зустріла їх стоячи та була готова проголосити графа Паризького королем, але під тиском натовпу, який заполонив палац, коливалася; почалися дебати. Новий натовп озброєного люду вимагав створення республіки, яка і була в той же день проголошена в Ратуші. Герцогиня під час евакуації з палацу була розділена із дітьми. Її вивезли до замку Ліньї за межами столиці, молодший син потрапив до паризького пекаря. Поєднавшись через три дні, Олена з дітьми виїхала до Німеччини й оселилася у великому герцогстві Саксен-Веймар-Ейзенахському, де правив її дядько Карл Фрідріх. В еміграції продовжувала захищати права сина на престол. Листувалася зі свекрами, принцами, колишніми міністрами, в такий спосіб отримуючи останні новини та огляди подій.[4]

У 1851 році стала почесною громадянкою Айзенаха.[5] Була дуже популярною серед місцевого населення. У співпраці із Бернхардом фон Арнсвальдом проводила кампанію за відновлення Вартбурзького замку, допомагала лляним ткачам в Тюрингії.

Відносини із королем у вигнанні Луї-Філіпом, який виїхав із сім'єю до Великої Британії, у герцогині були зіпсованими. Вони примирилися лише навесні 1850 року, після чого Олена, яка мала матеріальні труднощі, почала регулярно навідувати із синами Орлеанську родину в Лондоні.

Із приходом до влади Луї Наполеона Бонапарта все більше прихильників Орлеанського дому прагло примирити їх із Бурбонами. Герцогиня категорично відхиляла такі спроби і відмовлялася визнавати герцога Бордо королем Франції. Луї-Філіпп I пішов з життя наприкінці літа 1850 року. Для орлеаністів старший син Олени став законним королем Франції, втім мало хто вірив у реальну можливість його приходу до влади.

У липні 1857 року герцогиня із дітьми переїхали до Лондону аби бути ближчими до їхньої бабусі Марії-Амелії. Вони орендували заміський будинок у Річмонді в годині їзди від Клермону, де мешкала королева-вдова.

У травні 1858 року її молодший син захворів на грип. Доглядаючи його, Олена заразилася сама і померла 17 травня. Її поховали в каплиці Святого Карла Борромео у Вейбриджі. У 1876 році її тіло, разом із кількома іншими померлими членами Орлеанського дому, було перепоховане у королівській усипальні в Дре.[6][7] Гробниця герцогині розміщена поруч чоловікової в окремій спеціально збудованій каплиці, оскільки вона була лютеранкою.

• Орден Зіркового хреста (Австрійська імперія);
• Орден королеви Марії Терезії (Іспанія).

• 24 січня 1814—30 травня 1837 — Її Високість Герцогиня Олена Мекленбург-Шверінська;
• 30 травня 1837—13 липня 1842 — Її Королівська Високість Герцогиня Орлеанська;
• 13 липня 1842—17 травня 1858 — Її Королівська Високість Вдовіюча Герцогиня Орлеанська.

• Helene, Prinzessin von Mecklenburg, verwittwete Herzogin von Orleans. In: Illustrirte Zeitung. Nr. 1, 1. Juli 1843, J. J. Weber, Leipzig 1843, стор. 2–4
• Gotthilf Heinrich von Schubert: Erinnerungen aus dem Leben ihrer königlichen Hoheit Helene Louise. München 1859
• D'Harcourt geb. Gräfin Saint-Aulaire: Die Herzogin von Orleans, Helene von Mecklenburg-Schwerin. Ein Lebensbild. Berlin 1859.
• Alexander Wittich: Helene Louise Elisabeth Herzogin von Orleans zu Eisenach, mit Erinnerungen aus ihrem Jugendleben. Jena 1860.
• Hélène de Mecklembourg-Schwerin. Madame la duchesse d'Orléans. Michel Lévy, Paris 1859.
• Ludwig Brunier: Eine mecklenburgische Fürstentochter: (Helena, Herzogin von Orléans), 1872
• Georges Poisson: Les Orléans, une famille en quête d'un trône. Perrin, Paris 1999, ISBN 2-262-01583-X.
• Jean-Charles Volkmann: Généalogie des rois et des princes. Gisserot, Paris 1998.

• Мекленбург-Шверін (англ.)
• Профіль на Geni.com (англ.)
• Профіль на Thepeerage.com (англ.)
• Генеалогія Олени Мекленбург-Шверінської (англ.)
• Генеалогія Фердинанда Філіпа Орлеанського (англ.)