Антарктичний льодовиковий щит

Антарктичний льодовиковий щит — одна з двох полярних крижаних шапок Землі. Охоплює близько 98 % площі Антарктиди і є найбільшою масою льоду на Землі. Займає площу майже 14 мільйонів км² і містить 30 мільйонів км³ льоду. Тобто, близько 61 % всієї прісної води на Землі знаходиться в антарктичному льодовиковому щиті, що еквівалентно 60 м рівня Світового океану. У Східній Антарктиді, льодовиковий щит має підмурівком континентальні породи, тоді як в Західній Антарктиді підмурівок занурюється більш ніж 2500 м нижче рівня моря.

Вигляд Антарктиди із супутника
Рельєф поверхні Антарктиди без льодовикового покриву
Умовні межі Антарктики

Будова

Має складну будову — утворений злиттям:

Опис складників
  • Східно-Антарктичний льодовиковий щит — це величезний крижаний «корж» площею 10 млн км² і поперечником понад 4 тис. км. Поверхня льоду, прихована під 100 — 150-метровою товщею снігу і фірну, утворює величезне плато з середньою висотою близько 3 км і максимальною — в його центрі — до 4 км, середня товщина льоду Східної Антарктиди дорівнює 2,5 км, а максимальна — майже 4,8 км.
  • Західно-Антарктичний льодовиковий щит має істотно менші розміри — площа менше 2 млн км², середня товщина — лише 1,1 км, поверхня не піднімається вище 2 км. Підмурівок цього щита на великих площах занурено нижче рівня океану, його середня глибина близько 400 м.
  • шельфові льодовики Антарктиди вельми цікаві, що є плавучим продовженням наземного і «морського» покривів. Загальна площа — 1,5 млн км², причому найбільші з них — шельфові льодовики Росса, Ронне, Фільхнера що займають внутрішні частини морів Росса та Ведделла, мають площі по 0,6 млн км² кожен. Плавучий лід цих льодовиків відокремлений від «основного» щита лініями налягання, а його зовнішні кордони утворені фронтальними обривами, або бар'єрами, які постійно оновлюються завдяки відколювання айсбергів. Товщина льоду у тилових кордонів може доходити до 1-1,3 км, у бар'єрів вона рідко перевищує 150—200 м.
  • з гірсько-покривних комплексів антарктичний лід розтікається з декількох центрів до периферії покриву. У різних його частинах цей рух йде з різною швидкістю. У центрі Антарктиди, лід рухається повільно, у льодовикового краю його швидкості зростають до багатьох десятків і сотень метрів на рік. І тут швидше за все рухаються крижані потоки, що розвантажують у відкритий океан. Їх швидкості нерідко досягають кілометра на рік, a один з крижаних потоків Західної Антарктиди — льодовик Пайн-Айленд — тече зі швидкістю кілька кілометрів на рік.

Проте більшість крижаних потоків впадає не в океан, а в шельфові льодовики. Крижані потоки цього роду рухаються повільніше, їх швидкості не перевищують 300—800 м/рік. Таку «повільність» зазвичай пояснюють опором з боку шельфових льодовиків, які самі, як правило, бувають загальмовані берегами і обмілинами.

Історія

Обмерзання Антарктиди почалося з рафтингу під час середнього еоцену близько 45,5 мільйонів років тому[1] і поширилося під час еоцен-олігоценового вимирання близько 34 мільйонів років тому. Причинами похолодання, а через те і зледеніння вчені називають зменшення кількості CO2 в атмосфері Землі[2] та відкриття протоки Дрейка[3].

Див. також

Примітки
  1. Sedimentological evidence for the formation of an East Antarctic ice sheet in Eocene/Oligocene time Palaeogeography, palaeoclimatology, & palaeoecology ISSN 0031-0182, 1992, vol. 93, no1-2, pp. 85–112 (3 p.)
  2. Rapid Cenozoic glaciation of Antarctica induced by declining atmospheric CO2 Nature 421, 245—249 (16 January 2003) | doi:10.1038; Received 25 July 2002; Accepted 12 November 2002
  3. Eocene-Oligocene transition in the Southern Ocean: History of water mass circulation and biological productivity Geology February 1996 v. 24 no. 2 p. 163—166 doi: 10.1130/0091-7613(1996)​024

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.