Антончик Михайло Владиславович

Незабутній слід у пам'яті митця залишили трагічні події ІІ Світової війни і протягом всього творчого шляху він буде повертатись до цієї теми, створюючи образи дорогих йому людей, які під час окупації врятували йому, тяжко хворому, життя. З перших самостійних творів визначилася тематика і особливості творчих підходів до втілення ідеї молодого художника. Антончика ще з юності приваблюють цілісні характери, люди, які важко і самовіддано працюють. Митець багато подорожує по містах і селах України. Кілька кращих своїх творів художник створив у селі Тиманівка Тульчинського району Вінницької області.

Михайло Антончик — художник, який створив полотна, втіливши в них свої роздуми про життя та працю людей, використавши для цього різноманітні засоби, йдучи від документальності до монументального узагальнення і реалістичної за змістом сучасної йому живописиної символіки. Він художник сталого і цілісного світогляду. Основним інтересом його творчості завжди була людина праці, сучасник, його життя, мрії та уподобання. Цей інтерес визначив коло тем і сюжетів та образів, можливо, дещо традиційність форм, за якими проглядається щира любов до людей.

Є автором тематичних полотен та портретів:

• 1949 — «Портрет доярки К. Кошової»,
• 1952—1953 — «Мир переможе»,
• 1963 — «Юність»,
• 1963—1964 — «Свято в селі Моринцях»,
• 1964—1965 — «Жовтнем народжені»,
• 1969—1970 — «Поема про жінку»,
• 1971 — «Золотий вік»,
• 1971—1972 — «Мої вчителі»,
• 1973—1974 — «Ранок»,
• 1975—1976 — «Господар рідної землі. Двічі Герой Соціалістичної Праці П. Желюк».
• 1979 — «Творці»,
• 1983 — «Листи сина»,
• 1984 — «Земля рідна»,
• 1985 — «Безсмертя»,
• 1990 — «Фронтові листи»,
• «Мої вчителі. Кость Єлева і Анатолій Петрицький».

Також малював плакати «на злобу дня».

• УРЕ
• Прес-центр^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Дім «Дукат»