Київ

Ки́їв (МФА: [ˈkɪjiu̯] ( прослухати)) столиця та найбільше місто України, одне з найбільших і найстаріших міст Європи. Розташований у середній течії Дніпра, у північній Наддніпрянщині. Політичний, соціально-економічний, транспортний, освітньо-науковий, історичний, культурний та духовний центр України. У системі адміністративно-територіального устрою України Київ має спеціальний статус, визначений Конституцією, і не входить до складу жодної області, хоча і є адміністративним центром Київської області.[9] Місце розташування центральних органів влади України, іноземних місій, штаб-квартир більшості підприємств і громадських об'єднань, що працюють в Україні.

Київ
Герб Києва Прапор Києва
Києво-Печерська лавра, КНУ ім. Тараса Шевченка, Будинок із химерами, Софійський собор, Майдан Незалежності, Маріїнський палац
Основні дані
Інша назва Мати міст Руських,
Місто, де все починається[1]
Країна  Україна
Регіон Київ
Район Київська міська рада
Рада Київська міська рада
Код КАТОТТГ UA80000000000093317
Засноване V[2] / VI[3] або VII століття[4] умовно-офіційно 482[4]
Магдебурзьке право 1494
Поділ міста 10 районів
Населення 2 954 300 (1 липня 2021)[5]
 - повне 2 954 300 (1 липня 2021)[6]
Агломерація Київська агломерація 3,65 млн[7]
Площа 835,58[8] км²
Густота населення 3518,83 осіб/км²
Поштові індекси 01000—06999
Телефонний код +380-44
Координати 50°27′00″ пн. ш. 30°31′25″ сх. д.
Висота над рівнем моря 179 м
Водойма річки Дніпро, Либідь
Назва мешканців киянин, киянка, кияни
Міста-побратими 54 (див. повний список)
День міста остання неділя травня
Номери автомобілів AA, KA
Відстань
Найближча залізнична станція Київ-Пасажирський
Міська влада
Адреса 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36
Вебсторінка Офіційний портал міської ради
Офіційний портал міської держадміністрації
Міський голова Віталій Кличко

 Київ у Вікісховищі

Карта
Київ
Київ

За «Повістю временних літ», Київ заснував полянський князь Кий зі своїми братами Щеком і Хоривом та сестрою Либіддю. Згідно з археологічними даними та писемними джерелами, початок безперервного розвитку Києва датується 2-ю половиною V ст. — 1-ю половиною VI ст.; осередком розширення Києва була гора Замкова[2]. Був столицею полян, Русі, Київського князівства, Великого князівства Руського, Української Народної Республіки, Української Держави та Української Радянської Соціалістичної Республіки. Також був адміністративним центром однойменного литовсько-польського воєводства, козацького полку, російської губернії, радянської округи, німецької генеральної округи та радянської області.

Один із найстаріших історичних центрів Східної Європи та християнства Софійський собор та Києво-Печерська лавра внесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Назва

Етимологія

Згідно з легендами, назва Києва походить від імені Кия — найстаршого з трьох братів, яких вважають засновниками міста. Одна з цих легенд дійшла до нас у літописі XII ст. «Повість временних літ»[3].

У сагах Київ називався Koenugarðr[10]. Назва Kænugarður (Кайнуґардур) залишилася за Києвом в ісландській мові[11][12].

Київ також мав тюркську назву — «Манкермен» («велике місто»), «Ківа-Манкермен», котра побутувала поряд з оригінальною назвою.[13][14].

Український етнограф М. В. Закревський стверджував, що згаданий Клавдієм Птолемеєм «Азагаріум» розташовувався на місці сучасного Києва. Ю. А. Кулаковський ототожнював з Києвом Птолемеїв «Метрополь», М. Ю. Брайчевський — «Сар»[15].

За арабськими та перськими джерелами IXX століття один із державних центрів східнослов'янських утворень звався Куявія (Куябія, Куяба). Найбільш логічно обґрунтованим є ототожнення міста Куйаби з Києвом[16][17].

Правопис

«Київський лист» з фондів бібліотеки Кембриджського університету. На думку першовідкривачів, даний лист є найдавнішим автентичним документом, написаним на території Київської Русі, і може датуватися 10 ст. н. е. Документ написаний гебрейською мовою і містить, можливо, першу згадку про Київ у формі Qiyyōb (івр. קייב).

У давньоруських пам'ятках назва міста записувалася як Кыѥвъ, де ы передавала праслов'янський звук *y, а ѥ — йотований звук [e] («є»). Подібне написання тривалий час залишалося у літописах. Надалі, після припинення дії закону другої палаталізації та злиття звука [ɨ] з [і] в новий голосний передньо-середнього ряду [ɪ] з'являються написання Києвъ, Кіевъ, а після утворення «нового ятя»[18] — і «Кыѣвъ»[19], «Киѣвъ»[20], «Кіѣвъ»[21]. З упорядкуванням українського правопису XIX ст., коли за [ɪ] закріплюється літера и, а за [ji] з йотованого «нового ятя» ї, написання набуває сучасної форми — Київ.

Переклад назви міста англійською (#KyivNotKiev)

2 жовтня 2018 року МЗС України спільно із Центром стратегічних комунікацій «StratCom Ukraine» розпочало онлайн кампанію «#CorrectUA», у рамках якої звертатиметься до іноземних ЗМІ з метою коригування правопису міста Київ (#KyivNotKiev)[22].

З'явилися перші повідомлення про коригування правопису міста Київ: у своїх текстах пишуть Kyiv замість Kiev видання BBC[23][24] і The Guardian[25]; лондонський аеропорт Лутон[26], аеропорти Будапешта і Таллінна[27], Бельгії[28] змінили назву Kiev на Kyiv. Водночас МАУ відмовились змінити Kiev на Kyiv, пояснивши, що Kiev є офіційною транслітерацією Міжнародної асоціації повітряного транспорту IATA[29].

16 вересня 2020 року англійська Вікіпедія перейменувала статтю про Київ із «Kiev» на «Kyiv»[30], при цьому окремі статті з відповідним ойконімом лишаються без змін, зокрема про Київську Русь («Kievan Rus'»).

Географія

Розташування

Місто розташоване на півночі України, на межі Полісся і лісостепу по обидва береги Дніпра в його середній течії. Площа міста 836 км². Довжина вздовж берега — понад 20 км.

Київ здавна розташовувався на перетині важливих шляхів. Ще за Київської Русі таким шляхом був легендарний «Шлях із варягів у греки». Нині місто перетинають міжнародні автомобільні та залізничні шляхи. Рельєф Києва сформувався на межі Придніпровської височини, а також Поліської та Придніпровської низовин. Більша частина міста лежить на високому (до 196 м над рівнем моря) правому березі Дніпра — Київському плато, порізаному густою сіткою ярів на окремі височини: Печерські пагорби, гори Щекавицю, Хоревицю, Батиєву та інші. Менша частина лежить на низинному лівому березі Дніпра. Житлові квартали міста оточує суцільне кільце лісових масивів.

Гідрографія

Вид на низинну частину правобережного Києва
  • Основною рисою Києва є наявність великої гідрографічної «осі» — річки Дніпро, яка поділяє територію міста на дві частини — правобережну і лівобережну. Дніпро — найбільша в Києві, третя за довжиною і площею басейну річка Європи після Волги та Дунаю. Після будівництва каскаду дніпровських водосховищ гідрологічний режим Дніпра (зокрема і в межах Києва) змінився. Так, підпір Канівського водосховища сягає течії Дніпра в районі моста Метро на території Києва. Поблизу Києва (на північ) розташовано Київське водосховище на Дніпрі.
  • Територія Києва також дренується численними постійними та тимчасовими водотоками, які утворюють гідрографічну мережу з близько 70 малих річок, що зрештою впадають у Дніпро. Структура гідрографічної мережі малих річок Києва визначається басейновими угрупованнями водних об'єктів.
    • Гідрографія правого берега: центральна частина — басейн річки Либідь з її притоками, а також басейн річки Почайна (див. Опечень) з головними притоками Глибочиця та Сирець; північна та західна частини міста розташовані в басейні річки Ірпінь, а точніше її приток — річок Нивка та Горенка; південна частина міста — у басейні річки Віта.
    • Гідрографія лівого берега: басейн річки Дарниця з її притоками.

На малих річках споруджено понад 100 ставків. Є понад три десятки природних озер, серед яких можна назвати Тельбін, Райдужне, Синє, Вербне, Йорданське, Зелене озеро.

Екологія

Ліси, парки та сади становлять більш ніж половину площі Києва з майже 80 000 гектарів[31]. На одного киянина (станом на 2004 рік) припадало 22,1 м² зелених насаджень (за міжнародними нормами, цей показник має бути не меншим за 20 м²). Питаннями екології Києва опікується Державне Управління охорони навколишнього природного середовища у м. Києві, яке з 2006 року очолює Прогнімак Олександр Володимирович.

У лісопарках міста гніздиться чимало видів диких птахів, зокрема хижаків та таких, що гніздяться в дуплах, мешкають різновиди кажанів. Більшість цих видів занесено до Червоної книги України. Наприклад, урочище «Лиса гора» — фактично острів посеред міської забудови Києва. Тут протягом багатьох років розташовувався військовий об'єкт, завдяки чому (за даними співробітників Інституту зоології) до останнього часу збереглися види, занесені до Червоної книги аполлон, махаон, Синявець Мелеагр, жук-олень, бджола-тесляр, мала вечірниця. У межах міста трапляються поселення бобрів.

Важливу роль у збереженні біорізноманіття міста відіграє Дніпро з його затоками, притоками, островами. Тут гніздяться десятки видів птахів. У період весняної міграції навпроти житлового масиву Оболонь 1994 року спостерігали скупчення гоголів до декількох сотень особин. На Бортницькій зрошувальній системі кілька років тому[коли?] зимувало до двох десятків орланів-білохвостів (в Україні їх зимує близько 300 особин).

Кілька сотень найстаріших та видатних дерев Києва є ботанічними пам'ятками природи.

Клімат

Клімат помірно континентальний, із м'якою зимою і теплим літом. Середньомісячні температури січня −3,5 °C, липня +20,5 °C. Абсолютний мінімум — −32,2 °C (7, 9 лютого 1929)[32], абсолютний максимум — +39,9 °C (серпень 1898) (за іншими даними: +39,4 °C, 30 липня 1936)[32]. Середньорічна кількість опадів — 649 мм, максимум опадів припадає на липень (88 мм), мінімум — на жовтень (35 мм). Взимку в Києві утворюється сніговий покрив, середня висота покриву в лютому 20 см, максимальна — 440 см.

Середньорічна загальна хмарність — 6,4 бала, максимум припадає на грудень (8,2), мінімум — на серпень (4,8). Середня вологість повітря — від 64 % (травень) до 85 % (листопад).

Клімат Києва
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Абсолютний максимум, °C 11,1 17,3 22,4 30,2 33,6 35,0 39,4 39,3 35,7 27,9 23,2 15,2 39,4
Середній максимум, °C −0,9 0,0 5,6 14,0 20,7 23,5 25,6 24,9 19,0 12,5 4,6 0,0 12,5
Середня температура, °C −3,5 −3 1,8 9,3 15,5 18,5 20,5 19,7 14,2 8,4 1,9 −2,3 8,4
Середній мінімум, °C −5,8 −5,7 −1,4 5,1 10,8 14,2 16,1 15,2 10,2 4,9 −0,3 −4,6 4,9
Абсолютний мінімум, °C −31,1 −32,2 −24,9 −10,4 −2,4 2,4 5,8 3,3 −2,9 −17,8 −21,9 −30 −32,2
Норма опадів, мм 36 39 37 46 57 82 71 60 57 41 50 45 621
Джерело: Погода і клімат(рос.)

Історія

Середньовіччя

План міста та замку в Києві 1686 року
Загальний вигляд Києва з північного сходу. А. Вестерфельд, 1651 рік
Олекса Кулаков, «Ідоли». Повалення ідолів під час Хрещення Русі.

За легендою «Повісті временних літ», Київ заснував легендарний полянський князь Кий разом із братами Щеком і Хоривом і сестрою Либідь[3]. Літопис не має дати заснування міста. Археологічні та писемні джерела свідчать, що Київ розвинувся на основі язичницького поселення кінця V — початку VI століття[3]. Згідно енциклопедії Британіка місто було засноване у VI або VII століттях[4]. Його центром була Старокиївська гора на правому березі Дніпра[33]. У VI—VII століттях були заселені сусідні з нею підвищення[3]. Розташовування Києва на Дніпровському шляху, у зоні етнічного порубіжжя, на межі лісу і лісостепу, сприяли висуненню міста на роль політичного центру Середнього Подніпров'я[3].

На межі VIIIIX століть Київ став головним містом Руської землі — міжплемінного об'єднання південних східнослов'янських племен[3], а з 882 року, після завоювання його варягами, «матір'ю міст руських» — столицею Руської держави. Тоді ж сформувався середньовічний поділ міста на князівський Дитинець на Старокиївський горі та торговельно-ремісничий Посад на Подолі. В першому мешкала знать і духовенство, а в другому — простолюд[3]. Місто було одним із центрів міжнародної торгівлі з Візантією, Скандинавією, Західною Європою, мусульманським світом[3]. З першої половині X століття на Подолі діяла перша християнська церква[3].

За правління великого князя Володимира (9801015) територія київського Дитинця була розширена і укріплена та сягнула 10 га. В історіографії її називають «городом Володимира»[3]. Дитинець оточував вал із трьома воротами, парадними з яких були Софійські[3]. Після хрещення Русі в 988 році Київ став центром митрополії Константинопольського патріархату. Головним міським храмом була Десятинна церква, зведена неподалік княжого палацу і ринку «Бабин торжок»[3]. Син Володимира, Ярослав (10191054), ще більше розширив Дитинець, збудувавши і оточивши оборонними валами з ровами так званий город Ярослава[3]. Він звів нові фортечні укріплення, довжиною понад 3,5 км, які оточували площу 72 га[3]. Київ було перетворено на найбільшу фортецю Русі[3]. Новою головною брамою стали Золоті ворота, а головним храмом Софійський собор, кафедра київських митрополитів[3]. Ярославові нащадки Ізяслав (1054—1068, 1069—1073) і Святополк (1093—1113) збудували нове укріплення — так званий город Святополка. Його центром став Києво-Михайлівський Золотоверхий собор, що дав назву однойменному монастирю[3]. Таким чином, тодішній Київ мав три фортифікаційні укріплення (городи) площею 80 га.

Найбільшим районом Києва був придніпровський Поділ. У XII—XIII століттях він займав площу близько 200 га, що була оточена оборонним валом[3]. У центрі Подолу розміщувався головний міський ринок «Торговище», довкола якого стояли церква Пирогоща, Борисоглібська й Михайлівська церкви[3]. На захід від міста пролягав Копирів кінець, де за князювання Святослава Ярославича (1073—1076) заклали монастир святого Симеона[3]. За містом розташовувалися монастирі Кирилівський, Кловський, Печерський1598 Києво-Печерська лавра) та Видубицький Свято-Михайлівський[3]. Довкола міста тягнулися приміські села Предславине і Берестове, князівські й боярські двори, урочища Дорогожичі та Угорське[3].

На середину XII століття в Києві проживало близько 50 тисяч мешканців, діяло близько 400 церков, 8 базарів. Площа міста становила до 400 га[3].

У 1169 році Києвом заволодів владимиро-суздальський князь Андрій «Боголюбський».[34][35] У 1240 році місто захопили монгольські завойовники на чолі з онуком Чингісхана — ханом Батиєм, розвиток міста був перерваний[2][3].

Незважаючи на спустошення та руйнування під час монгольської навали 1240 року, Київ продовжував грати помітну роль у політичному житті Східної Європи. Хоча чисельність його мешканців різко зменшилася, проте всі його головні історичні райони (Верхнє місто, Поділ, Замкова гора, Печерськ, Берестове, Клов, Видубичі тощо) були заселені. Головне ядро міста (Гора та Поділ) знаходилося в традиційних межах: Золоті та Лядські ворота на Горі та річка Почайна на Подолі. У 2-й половині XIV століття Замкова Гора перетворилася на Дитинець міста[3][2].

У 1321 році, після поразки у битві на річці Ірпінь Великому князю Литовському Гедиміну, князь Станіслав утік до Рязані, а його місце посів Міндовг Гольшанський — перший київський князь із роду Гольшанських.

Близько 1362 року Київ входить до складу Великого князівства Литовського. Його князем став Володимир Ольгердович. Входження відбувалося мирним шляхом, за договорами, які лишали все «по старовині». Володимир провадив незалежну політику, карбував власну монету, що, однак, призвело до його заміни в 1394 році на князя Скиргайла Ольгердовича, а після смерті останнього — до встановлення намісництва. Наприкінці XIV — на початку XV століть Київ являє собою політичний центр, де ведуть переговори великі князі литовські, Вітовт, король польський і верховний князь литововський Владислав II Ягайло, великий князь московський Василій Дмитрович, митрополити Кипріян, Фотій, Григорій (Цамблак), хан Тохтамиш. Місто стало головною базою армії Вітовта[3].

З кінця XIV сттоліття у списках паризької Сорбонни та інших університетів з'являються імена студентів з Києва, під 1436 роком зазначений перший доктор «рутенської нації з Києва» — Іван Тинкевич[3].

У 1440 році відновлено Київське князівство на чолі з князем Олельком Володимировичем. У 1455–70 роках у Києві князював Семен Олелькович. Обидва князі користувалися авторитетом, мали династичні зв'язки з великими московськими та тверськими князями, молдовським господарем Стефаном III Великим. Час їхнього правління став для Києва періодом розвитку (базувався на традиціях матеріальної та духовної культури давньоруської доби): було здійснено ремонт Успенського собору та інших церков, створено кам'яні барельєфи із зображенням Оранти, а також нові редакції Патерика Києво-Печерського та інших писемних творів. Київ продовжував бути важливим центром внутрішньої та міжнародної торгівлі, мав право складу. Через місто транзитом ішло багато товарів зі Сходу, Європи, Московії тощо[3].

Київ був потенційним центром об'єднання руських земель, що перебували в складі Великого князівства Литовського, тому після смерті київського князя Семена Олельковича литовська влада перетворила князівство на воєводство. 1497 року великий князь литовський і руський Олександр Ягеллончик надав Києву Магдебурзьке право. Наприкінці XV століття в місті існував замок, резиденція київських воєвод, та ратуша, місце засідань київського магістрату. 1569 року, на прохання київської шляхти та за рішенням Люблінської унії між Великим князівством Литовським і Королівством Польським, що утворювала федеративну державу Річ Посполиту, Київ разом із воєводством перейшов до складу Польської корони[2][3].

Ранній новий час

Кінець XV століття став початком занепаду Києва, що зумовлювалося загальною кризою Великого князівства Литовського — його нездатністю організувати захист підвладних йому земель від нападів кримських татар, найбільший з яких здійснено 1482 року[2]. Після Люблінської унії, незважаючи на тиск з боку польських феодалів і Католицької Церкви, у цей час відбувалося економічне піднесення міста[2]. З 1625 року Київ був центром козацького Київського полку, який 1649 року в результаті Хмельниччини увійшов до складу держави Війська Запорозького. Попри малі розміри Києва, він був найбільшим православним центром Речі Посполитої та козацької держави. У місті розташовувалися резиденція православних київських митрополитів та православний Київський колегіум, який в 1659 отримав статус академії.

Наступний період історії Києва розпочався окупацією його московськими військами після Переяславського союзу 1654, укладеного між Військом Запорозьким і Московією. Київ був потрібен московському урядові як «опорний пункт колонізаторської політики на півдні»[36]. Київ став резиденцією московських воєвод. У 1667 внаслідок підписання Андрусівського миру, який розділив козацьку державу між Річчю Посполитою і Московським царством, місто увійшло до складу останнього. Формально Київ залишався під владою Війська Запорозького, але фактично містом керувала московська адміністрація. За «вічним миром» 1686 року Київ остаточно відійшов до Московської держави.

Розірвання зв'язків із західними областями України призвело у XVIII ст. до застою в економіці й торгівлі. Від 1782 року Київ став головним містом намісництва, територія якого охоплювала значну частину Гетьманщини. Після 2-го поділу Польщі (1793) і приєднання до Московії західноукраїнських воєводств, 1797 року була утворена Київська губернія. Із Дубна до Києва був переведений щорічний (у січні) Контрактовий ярмарок. Ці події поновили зв'язки Києва із західними областями й сприяли притоку поляків, головно шляхти, що посіла значне місце в житті Києва до польського повстання 1830—1831 років. У цей час московським урядом вживалися заходи для перетворення Києва, шляхом русифікації й витіснення із нього польського та єврейського населення, «на чисто російське місто»[37].

Через прикордонний характер Києва в ньому постійно перебувала московська залога. На початку XVIII століття завершено будівництво Печерської фортеці. Київ втратив статус центру Київського полку у зв'язку з перенесенням полкової канцелярії до Козельця. У 1708 місто стало адміністративним центром Київської губернії Російської імперії. З осені 1770 до літа 1771 року Київ страждав від епідемії чуми. Загинуло 2819 людей, переважно на Подолі. Після скасування автономії Війська Запорозького в 1782 Київ остаточно перейшов під владу росіян. Пам'ятками козацької доби в місті лишилися лише мазепинські церкви.

Новий час

Одна з найперших трансформаторних підстанцій напругою 2,2 кВт, які встановлювалися у Києві з 1902 року

За часів правління Російської імперії в XVIII — початку XX століття Київ був великим провінційним містом, п'ятим за величиною серед імперських міст після Санкт-Петербургу, Москви, Варшави й Одеси.

У 20-х роках XIX ст. у Києві налічувалось близько 40 000 населення, з яких 18 000 було військових.

Після повстання декабристів, 1827 року у Києві засновується генерал-губернаторство, що об'єднувало Київську, Подільську й Волинську губернії, задачею котрого було проведення русифікаторської політики царизму й боротьба проти революційного руху.

1840 року скасовано дію Литовського статуту.

Культурне, освітнє життя українців міста ускладнилося після Валуєвського циркуляра 1863 року, Емського указу 1876-го.

На відміну від попередніх століть кияни вперше дістали можливість розвивати своє місто в мирних умовах. Російська місцева влада приділяла увагу не лише розбудові історичного Подолу й Старокиївської гори, а й розвитку інфраструктури околиць — Бесарабки, Хрещатика, Печерська тощо. Головною вулицею міста була Володимирська, а центром ділового життя контрактові ярмарки на Контрактовій площі.

У ХІХ столітті в Києві з'являються перший університет й оперний театр, проведено телефон і телеграф, розпочато рух Київського трамвая. Попри ліберальну соціально-економічну політику, імперський уряд проводив жорстку русифікацію місцевого польського, українського і єврейського населення.

У добу Української революції та визвольних змагань Київ був центром боротьби за українську державність. 3 березня 1917, після падіння царського режиму, у місті створено Українську Центральну Раду. 20 листопада 1917 вона III Універсалом проголосила Українську народну республіку, а Київ — її столицею. 8 лютого 1918 містом заволоділи більшовики, проте після укладання Берестейського миру його визволили війська Центральних держав. Протягом 29 квітня — 14 грудня 1918 Київ був столицею Української Держави, якою керував гетьман Павло Скоропадський. Після повалення гетьманату до 14 лютого 1919 в Києві базувалася Директорія УНР. У лютому 1919 місто повторно зайняли більшовики, у серпні — окупували війська Антона Денікіна, а в грудні — знову більшовики. 7 травня 1920 Київ відвойований союзними силами підрозділів армії УНР та польської армії під час радянсько-польської війни. Однак унаслідок більшовицького контрнаступу остаточно повернувся під радянську владу.

Радянський період

У 1930-ті роки в Києві запроваджено автобусний і тролейбусний рух, збудовано міст імені Євгенії Бош, уведено в дію першу АТС, організовано центральне опалення.

У 1934-му до міста перенесена з Харкова столиця УСРР.

Сталінський терор, знищення українства

Починаючи з 1930-х у Києві почалися Сталінські репресії. Масові страти здійснювалися на території Биківні. Комуністи, що сповідували войовничий атеїзм, зруйнували більшу частину київських унікальних храмів: Михайлівський Золотоверхий монастир, Трьохсвятительську церкву, церкву Богородиці Пирогощої, Богоявленський та Військовий Микільський собори, Воскресенську та Петропавлівську церкви на Подолі, Благовіщенську церкву-дзвіницю Кирилівського монастиря, храми в стилі класицизму Миколи Доброго, Різдва, св. Ольги тощо. На місці зруйнованих пам'яток комуністи масово споруджували пам'ятники своїм ідеологам та героям. Центральною вулицею радянського Києва став Хрещатик.

Друга світова війна

19 вересня 1941, під час Другої світової війни, після 78 днів оборони Київ був напризволяще покинутий радянськими та захоплений німецькими військами. Місто на два роки стало адміністративним центром Київської генеральної, міської та сільської округ. 6 листопада 1943 радянська влада повернула собі місто.

У ході боїв Київ сильно постраждав, зокрема через підривні роботи комуністичних партизанів. Відновлювальні роботи тривали до початку 1950-х. У 1948 завершено будівництво газопроводу Дашава — Київ, а в 1949 споруджено Дарницький залізничний міст та Міст Патона. У 1950 створену першу в СРСР ЕОМ МЕСМ, а в 1951 розпочав передачі перший в Україні телевізійний центр.

У 1960 запущено першу ділянку метрополітену, зведено нові житлові масиви на лівому березі Дніпра. Відкрито Театр драми і комедії та Молодіжний театр, Музей народної архітектури та побуту УРСР, Музей історії Києва та Музей історії України у Другій світовій війні (до 2015 року мав назву «Музей історії Великої Вітчизняної війни»). Разом із тим із середини 1960-х поновилася ідеологічна диктатура, а Київ стає центром дисидентського руху. Припинення репресій та повернення політв'язнів в Україну почалося лише за часів перебудови після 1986.

Новітній час

Мітинг Народного Руху України на честь підняття Національного Прапора над Київською міською радою, 24 липня 1990 року

У 1991 Київ став столицею незалежної України. Проте в місті важко впроваджувалися позитивні зрушення: давалася взнаки загальнодержавна соціально-економічна криза, що призвела до безробіття та скорочення виробництва. У цей час добудовано лінію метрополітену на Лук'янівку та Харківський масив, відкрито Співоче поле.

У новому столітті Київ неодноразово ставав центром акцій протесту. Наприкінці 2000 — початку 2001 року Київ став центром політичної акції «Україна без Кучми». Вона була найбільшим силовим виступом проти влади за часів незалежності. З листопада 2004 до січня 2005-го в місті відбувалися масові протести проти фальсифікації президентських виборів, які отримали назву Помаранчева революція. З листопада 2013-го по лютий 2014-го Київ став центром Революції гідності, у ході якої у зіткненнях зі спецпідрозділами «Беркуту» в центрі міста загинули більше сотні протестувальників і кількасот зазнали тяжких поранень.

11 березня 2016 року у Києві 79 бульварів, вулиць, площ і провулків отримали нові назви в рамках виконання закону про декомунізацію (відповідний документ опубліковано на сайті Київської міської державної адміністрації)[38].

Епідемія коронавірусу

11 березня 2020 Кабінет міністрів прийняв постанову Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19[39], якою на території України встановлено карантин з 12 березня до 3 квітня 2020 р. і заборонено:

  • відвідування закладів освіти її здобувачами;
  • проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволяється проводити без участі глядачів (уболівальників).

16 березня 2020 року Україна закрила кордони. Громадяни України, що подорожують власним транспортом, можуть перетинати пункти пропуску[40]. Пункти пропуску працюватимуть для українців, що повертаються до України. Також до України можуть в'їхати іноземці, що мають місцеву посвідку на проживання. Пункти пропуску працюватимуть для вантажних перевезень, медичні вантажі будуть перевірятися митницею за одну добу[41].

Пізно ввечері 16 березня в Києві виявлено 2 випадки захворювання на коронавірус. Один київський випадок бере початок з Радомишля.[42] Також 16 березня тимчасово заборонили церковні служби та обряди[43].

Вітчизняна війна 2022 року

Див. також Російське вторгнення в Україну (2022)

Символіка

Символікою міста Києва є герб Києва, прапор Києва та гімн Києва. Також місто має логотип у двох версіях: українською та англійською мовою.

Сучасним гербом Києва є зображення святого покровителя міста архангела Михаїла на синьому щиті. Цей герб був офіційно затверджений Київською міською радою 18 квітня 1995[44]. Він є подібним до герба Київського воєводства[45]. Прапор Києва є ідентичним до герба — архангел Михаїл на синьому полотнищі.

Найстарішим відомим гербом Києва є герб датований 1480 роком. На ньому зображені лук зі стрілою, який натягують дві висунуті з хмари руки. В XVII сторіччі почав використовуватись герб із зображенням арбалета замість лука, який тримає лише одна рука. Зараз цей герб використовується як сучасний герб Подільського району. Герб із зображенням архангела Михаїла до 1782 року використовувався як герб Київського Воєводства (на червоному фоні) та Київського полку (на синьому фоні), а з 1782 року до моменту захоплення Києва більшовиками як герб міста Києва[46]. Від початку 1920-х до 1969 року місто не мало власного герба, поки не був затверджений радянський герб Києва, на якому були зображені лук та гілка каштану разом із зіркою міста-героя та серпом із молотом. Радянський герб Києва слугував офіційним до затвердження сучасного герба в 1995 році.

Гімном Києва є пісня «Як тебе не любити, Києве мій!», яку в 1962 році створили композитор Ігор Шамо та поет Дмитро Луценко і яку того ж року вперше виконав співак Юрій Гуляєв[47]. Пісня була затверджена Київською міською радою як офіційний гімн 13 листопада 2014, а до того вона довгий час була неофіційним народним гімном[48]. Під час святкування Дня Києва 30 травня 2015 року на Софійській площі близько 3 тисяч учасників разом із міським головою Віталієм Кличком взяли участь у встановленні всеукраїнського рекорду із наймасовішого виконання цієї пісні[49][50]. Також Києву присвячена «Пісня про Київ» заслуженого артиста України Юрка Юрченка.

Варіант логотипа Києва англійською мовою («Все починається в Києві»).

Логотип Києва був створений у 2011 році дизайнером Андрієм Федоровим у рамках підготовки до Євро-2012 і був затверджений 21 грудня 2012 року[51]. Логотип являє собою поєднання чотирьох фігур, які символізують певну рису міста: крапля, яка символізує річку Дніпро; каштан, який символізує Київ як місто-парк; купол, який символізує велику кількість церков та храмів; серце, яке символізує любов киян до свого міста[52].

Влада

Міська

Після здобуття Україною незалежності в місті була впроваджена система двовладдя — одночасне існування інститутів голови Київської міської державної адміністрації (КМДА) та Київського міського голови (мера Києва), що було закріплено в законі «Про столицю України — місто-герой Київ»[53]. Голова КМДА призначається президентом України як і в інших 26 адміністративних одиницях України першого рівня, і є керівником виконавчої влади міста. Голова міськради як і в будь-якому місті України обирається мешканцями Києва терміном на 5 років на загальних виборах й очолює місцевий орган самоврядування Київську міську раду. В 1999—2010 роках обидві посади обіймала одна особа.

25 травня 2014 року на виборах міського голови перемогу здобув Віталій Кличко, який 5 червня 2014 року на першому засіданні Київської міської ради VII скликання склав присягу Київського міського голови та приступив до виконання своїх обов'язків.

25 червня 2014 року указом Президента України на посаду Голови КМДА призначено нинішнього міського голову Віталія Кличка.

Головний орган київського міського самоврядування — Київська міська рада — складається з 120 депутатів, яких обирають мешканці міста терміном на 5 років. Новий склад обрано 25 травня 2014 року.

Київська міська державна адміністрація виконує функції виконавчого органу Київської міської ради, але паралельно здійснює функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади Кабінету Міністрів України.

До 31 жовтня 2010 року в Києві діяли районні ради, однак напередодні чергових місцевих виборів міська рада своїм рішенням їх ліквідувала.

Загальнодержавна

У Києві як місті, наділеному Конституцією України столичними функціями, розміщуються всі центральні органи влади: законодавчі, виконавчі та судові.

Урядові споруди

Адміністративний поділ

Територія міста поділена на 10 адміністративних районів:

РайонПлоща, км²Населення (1 січня 2021), тис осібГустина, ос/км²
Правий берег Дніпра:
Голосіївський160,78254 тис. 1579
Оболонський110,32318,1 тис. 2883
Печерський19,57163,6 тис. 8359
Подільський34,08209,1 тис. 6135
Святошинський102,63341,8 тис. 3330
Солом'янський40,52384,6 тис. 9491
Шевченківський26,63215,9 тис. 8107
Лівий берег Дніпра:
Дарницький132,24348,4 тис. 2634
Деснянський154,2368,4 тис. 2389
Дніпровський66,7357,9 тис. 5365
Київ847,672 962 1803494

Дані про площу подано згідно з )

Демографія

Населення

Зміни населення
Рік Населення Зміна
IX століття 50 000
XII століття 100 000 +100.0%
1552 6000 −94.0%
1571 12 000 +100.0%
1742 15 000 +25.0%
1770 20 000 +33.3%
1771 17 000 −15.0%
1806 27 200 +60.0%
1811 23 300 −14.3%
1840 44 700 +91.8%
1863 68 400 +53.0%
1865 71 365 +4.3%
1874 116 774 +63.6%
1897 247 723 +112.1%
1913 595 000 +140.2%
1919 544 369 −8.5%
1923 422 975 −22.3%
1926 512 088 +21.1%
1931 586 000 +14.4%
1933 608 000 +3.8%
1937 775 850 +27.6%
1939 846 724 +9.1%
1943 180 000 −78.7%
1959 1 104 334 +513.5%
1964 1 292 000 +17.0%
1970 1 631 908 +26.3%
1979 2 143 855 +31.4%
1981 2 248 000 +4.9%
1989 2 587 945 +15.1%
2001 2 611 327 +0.9%
2008 2 740 233 +4.9%
2014 2 868 702 +4.7%
2019 2 966 278 +3.4%

Київ є найбільшим містом України і сьомим за чисельністю населення у Європі. Станом на 1 жовтня 2018 року наявне населення у Києві становило 2 944 408 особи[54], постійне дещо менше 2 893 932[54]. За останні десять років населення міста стабільно зростає в середньому на 20 тис. осіб за рік. 2010 року, за офіційними даними, населення Києва сповільнило своє зростання і за рік виросло на 14,1 тис. осіб. Так, на січень 2010 року населення міста становило 2785,1 тис. осіб[55], а на січень 2011 року — 2799,2 тис. осіб[54]. Інститут демографії та соціальних досліджень НАНУ оцінює сукупне населення Києва, разом із незареєстрованими громадянами, у 3 144 тис. осіб[56]. Разом із навколишніми передмістями Київ утворює Київську агломерацію із сукупним населенням за різними оцінками від 3,4 до 5 млн мешканців. Рівень злочинності за 2012 рік на 10 тис. населення становив 120,8 злочинів, із них 32,6 тяжких та особливо тяжких[57].

Жителі Києва називають себе кия́нами ще з князівських часів, що відображено в Повісті временних літ («Святополкъ же сѣде в Киевѣ по отци своемь, и созва Кыяны») та Руській Правді («Микыфоръ Кыянинъ»).

Мова

Історична динаміка мовного складу (рідної мови) населення Києва за переписами:

1874 1897 1926 1979[58] 1989[59] 2001[59]
Українська 31,4 % 22,2 % 27,9 % 53,0 % 57,6 % 72,1 %
Російська 47,4 % 54,2 % 52,3 % 45,0 % 41,1 % 25,3 %
Інша 21,2 % 23,6 % 19,0 % 2,0 % 1,3 % 2,6 %

Розподіл населення Києва за рідною мовою за результатами перепису 2001 року[60]:

Домашня мова населення Києва у 2005 році за опитуванням Центру Разумкова[61]:

Релігія

За релігійною приналежністю 64 % мешканців Києва назвали себе вірянами (2006). Основну масу вірян становлять православні християни. Порівняно невелика частина вірян або зараховує себе до якихось інших конфесій (3 %), або взагалі вагається ідентифікувати себе з якоюсь певною конфесією (12 %) (за інформацією Research & Branding Group).

Національний склад

У Києві більшість населення становлять українці — 83 %. Також проживають представники близько 130 національностей: росіяни — 337 300 (13,1 %), євреї — 17 900 (0,7 %), білоруси — 16 500 (0,6 %), поляки — 6900 (0,3 %), вірмени — 4900 (0,2 %), азербайджанці — 2600 (0,1 %), татари — 2500 (0,1 %), грузини — 2400 (0,1 %), молдовани — 1900 (0,1 %) тощо. Локалізації меншин у мікрорайонах не відбувається.

Національний склад Києва у 1874—2001 роках, тис. осіб
Нац-сть1874[62] (мова)1897[63] (мова)1919[64]1926[65]1939[66]1959[67]1970[68]1979[68]1989[69]2001[69]
Українці38,631,43 %55,122,22 %128,723,64 %216,542,28 %450,653,21 %663,960,11 %1056,964,76 %1455,667,89 %1863,772,45 %2110,882,22 %
Росіяни58,247,42 %134,354,20 %232,142,65 %125,524,51 %139,516,47 %254,323,02 %373,622,89 %474,422,13 %536,720,87 %337,313,14 %
Євреї12,910,53 %30,012,08 %114,521,07 %140,327,40 %224,226,48 %153,513,90 %152,09,31 %132,26,17 %100,63,91 %17,90,70 %
Поляки7,96,41 %16,66,69 %36,86,77 %13,72,68 %11,81,39 %8,50,77 %9,70,59 %10,50,49 %10,40,40 %6,90,30 %
Всього122,7100,00 %247,7100,00 %544,4100,00 %512,1100,00 %846,7100,00 %1104,3100,00 %1631,9100,00 %2143,9100,00 %2572,2100,00 %2567,9100,00 %

Економіка

У X—XIII століттях основу економіки Києва становили сільське господарство, ремесло, торгівля. У місті працювали ремісники понад 60 спеціальностей[3]: гончарі, ковалі по чорних і кольорових металах, ливарники, виробники скла, обробники кості, дерева й каменю. Київські ювеліри володіли техніками емалі, черні, зерні, поливи. На XI століття в місті діяло вісім ринків, найбільшими з яких були «Бабин торжок» у княжому місті та «Торговище» на Подолі[3]. З Києва імпортували сировину (хутро, мед, віск, шкіри, хліб) і ремісничі вироби (зброя, прикраси). В місті постійно проживали руські, візантійські, єврейські й європейські купці. Через Київ проходили три міжнародні торгові шляхи Грецький, що сполучав Скандинавію із Візантією; Київський, що сполучав Русь із Польщею, Чехією та Баварією; Залозний, що вів на Кавказ, до азійських країн[3].

2005 року ВРП становив 32 мільярди доларів, 6-те місце серед міст центрально-східної Європи після Москви, Праги, Будапешта, Варшави і Бухареста; ВРП на душу населення — 12 000 $; середня заробітна плата — 280 $, а вже в грудні 2010-го — 528 $.

Зростання ВРП 2006 року — 5,3 %. На 2004 рік сукупний обсяг прямих іноземних інвестицій становив 2,7 мільярда доларів США, експорт — 4,13 мільярда доларів США.

На Київ припадає 5,6 % населення України, 20 % ВВП, 30 % прямих іноземних інвестицій. ВВП на душу населення на 75 % вищий за середній по країні ($6800).

2004 року 1,35 мільйона мали роботу, із них 884 тисячі (65,6 %) — на великих та середніх підприємствах. 79 % працюють у сфері послуг, із них 23 % — у сфері торгівлі, 15 % — у сфері нерухомості. Лише 21 % зайнято в промисловому виробництві. Сфера послуг дає понад 82 % ВРП міста та понад 30 % обігу країни в сфері послуг. Безробіття нижче за 5 %.

Сектори сфери послуг, що дають основний внесок до економіки Києва, — транспорт та комунікації, дрібна та оптова торгівля, нерухомість, юридичні та фінансові послуги. Ключовими зростаючими секторами економіки є роздрібна торгівля, інформаційні технології, фінанси[70].

Бюджет міста

Доходи столиці у проекті бюджету на 2022 рік плануються в сумі понад 68 млрд грн, видатки — понад 66 млрд грн.[71]

Промисловість

Кондитерська фабрика Рошен

Київ — один із найбільших індустріальних центрів України. 2010 року обсяг реалізованої промислової продукції місцевих підприємств становив 39 855,8 млн ₴[72] (близько 4 % від загальноукраїнського обсягу[73]). У структурі реалізованої продукції за січень-жовтень 2016 року найбільша питома вага припадає на виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (47,9 %) та на виробництво й розподілення електроенергії, газу та опалення (19,3 %)[74]. Місто є великим центром машинобудування, зокрема важкого-, енергомашинобудування, верстато-, судно-, приладобудування; чорної і кольорової металургії, хімічної, легкої, поліграфічної промисловостей.

У Києві розміщено заводи різних галузей промисловості. Харчова: Оболонь, Росинка, Славутич, Рошен (Кондитерська фабрика ім. Карла Маркса), Олком. Машинобудівна: ДВРЗ, Перший київський машинобудівний завод, Київський бронетанковий завод, Кузня на Рибальському, АНТК імені Антонова, Арсенал. Хімічна: фармацевтична фірма Дарниця, «Київхімволокно», Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод.

Заробітна плата

Станом на березень 2007 року середня номінальна заробітна плата — 1420 ₴ на місяць. Для грудня 2010 року цей показник — 4174 ₴. Зокрема, за основними видами діяльності: у будівництві — 1673 ₴, у транспорті та зв'язку — 2256 ₴, у торгівлі — 1784,88 ₴, у промисловості — 1693 ₴, в охороні здоров'я та наданні соціальної допомоги — 859 ₴, в освіті — 1237 ₴, у державному управлінні — 3012 ₴, у діяльності у сфері культури та спорту, відпочинку та розваг — 1730 ₴[75]

на 1 січня 2016 середня номінальна заробітна плата в місті 7126 ₴[76].

Туризм

Істотну роль в економіці міста відіграє туристичний бізнес, пов'язаний із прийманням гостей з України і зарубіжних країн, а також пов'язана з цим економічна активність у сфері обслуговування. Місто володіє значною історико-культурною спадщиною, розвинутим сучасним мистецтвом та оздоровчою базою для формування туристичного продукту, для перетворення туризму у важливу галузь міської економіки. За попередніми розрахунками у 2011 році Київ відвідали понад 1,2 млн туристів, що на 20 % більше, ніж у 2010 році. За 2011 рік від діяльності туристичних підприємств і готелів у міську казну надійшло 540 млн ₴, зокрема близько 6 млн ₴ від впровадження туристичного збору[77].

Станом на 22 грудня 2010 року в Києві зареєстровано 2212 туристичних підприємств, 1051 — турагенти і 1161 — туроператорів. У місті діє понад 150 закладів розміщення різної форми власності та підпорядкування більш ніж на 9,6 тис. номерів, з яких 90 — готелів, потужністю понад 8 тис. номерів, решта — інші засоби тимчасового розміщення (проживання) на 1,6 тис. номерів. За категорією комфортності в місті є такі готелі:

Клас готелюКількість готелівКількість номерівНайменування готелів (мережа)
7931 «Hyatt Regency Kyiv» ( Hyatt Hotels Corporation)

«Opera Hotel Kyiv» ( Leading Hotels of the World, Ltd.)

«Hilton Kyiv» ( Hilton Hotels & Resorts)

«Fairmont Grand Hotel Kyiv» ( Fairmont Hotels and Resorts)

«InterContinental Kyiv» ( InterContinental Hotels Group)

«Premier Palace Hotel Kyiv»

«City Holiday Resort & SPA»

26[78]понад 1500 Редісон САС, Київ, Президент-готель, Національний, Рів'єра на Подолі, Поділ-Плаза, Вісак, Піросмані, Фараон та ін.
193186 Турист, Дніпро, Салют, Русь, Спорт, Либідь та iн.
201133
7176

Протягом 2004—2010 років у м. Києві відкрилося 36 готелів різної категорійності, темп приросту становив 35,14 %.[79]

31 серпня 2018 року Київ посів високе 15-е місце у рейтингу найулюбленіших міст світу для фототуристів[80].

На початку 2020 року Київ названо найбільш вигідним містом Європи для бюджетного відпочинку. Українська столиця зайняла перший рядок у рейтингу туристичних міст Європи для бюджетної подорожі — вікенд на двох у Києві обійдеться до 250 євро.[81]

Інфраструктура

Охорона здоров'я

В Києві працюють державні заклади охорони здоров'я, також тут найбільша в Україні кількість приватних клінік.

Органи правопорядку та з надзвичайних ситуацій

У столиці України створено Фонд захисних споруд цивільного захисту міста Києва, який складається з розгалуженої системи споруд-укриттів для надійного захисту населення під час різноманітних надзвичайних ситуацій, а також у період воєнного стану[82].

Транспорт

Київ є найбільшим транспортним вузлом України. До транспортних магістралей міста Києва належать автотранспортні магістралі, залізничне сполучення та водні шляхи сполучення. Важливу роль у транспортному сполученні відіграють мости через річку Дніпро, а у внутрішньоміських пасажирських перевезеннях — метро. Розвинена також автобусна, тролейбусна і трамвайні мережі, працює фунікулер. У міжнародному сполучені найважливішу роль відіграють міжнародні аеропорти «Бориспіль» та «Жуляни».

Аеропорти

Київ — потужний авіавузол. Тут діють: два пасажирські аеропорти, один вантажний, один військовий, шість злітно-посадкових смуг (ЗПС) та п'ять пасажирських терміналів:

  • міжнародний аеропорт «Бориспіль», розташований за 29 км на схід від Києва. В аеропорту є дві ЗПС та 5 пасажирських терміналів — A, B, C, F та D. Аеропорт є найбільшим у країні, обслуживши 2016 року 8650 тис. пасажирів. Аеропорт є базою для авіакомпанії МАУ.
  • міжнародний аеропорт «Київ» («Жуляни»), що має два пасажирські термінали. Розташований на південно-західній околиці міста. Після переходу 2011 року до аеропорту авіаперевізника Wizz Air збільшився пасажиропотік у ньому, порівняно з 2010 роком, у 16,2 разів, із 29 тис. осіб до 469,8 тис. осіб[83].

У 2016 році пасажиропотік склав 1270 тис. осіб.

Також у місті Васильків розташований воєнний аеропорт. А у державному підприємстві «Київський авіаційний завод „Авіант“» розташована злітно-посадкова смуга.

Залізниця

Київ — потужний залізничний вузол. У Києві розташоване головне управління Південно-Західної залізниці, діє мережа вокзалів і станцій. Головна станція Київ-Пасажирський. На станції існує три вокзали: Центральний, Південний і Приміський. Вокзали на станції Київ-Пасажирський обслуговують усі потяги внутрішнього й міжнародного сполучення, маршрути яких проходять через Київ. Для розвантаження центрального вокзалу почали будівництво на станції Дарниця міжміського та приміського (відкрито 2008 року) вокзалів, до яких у перспективі може бути проведена лінія метрополітену.

Важливу роль у транспортній інфраструктурі міста відіграють залізничні станції і зупинні пункти, на яких здійснюється пересадка на метрополітен. До таких станцій належать:

  • Київ-Пасажирський;
  • Почайна;
  • Сирець;
  • Святошин;
  • Видубичі.

Саме вони в майбутньому можуть скласти мережу транспортно-пересадочних вузлів.

Залізничні маршрути розходяться від Києва в п'яти магістральних напрямках: фастівському (південний захід), коростенському (північний захід), ніжинському (північний схід), гребінківському (південний схід) та миронівському (південь, одноколійна). Також Києвом проходить так зване північне півкільце (від станції Київ-Волинський і станції Святошин через станцію Почайна та Київ-Дніпровський до станції Дарниця). Усі магістральні залізниці електрифіковано. Крім магістральних, існує відомча неелектрифікована гілка від станції Почайна до Вишгорода та місцеві залізничні колії промислового призначення.

5 жовтня 2011 року почала працювати міська електричка: кільце загальною довжиною в 50,8 км зв'язує 14 станцій, усі лінії метрополітену, й дає змогу об'їхати місто за 1 годину 30 хвилин. Електричка стала міському бюджету в 223 млн ₴[84].

Річковий транспорт

Київський річковий порт засновано в липні 1897 року по завершенні будівництва Київської гавані. Причали порту тягнуться від Гавані до станції метро «Дніпро». За радянських часів Дніпром регулярно виконувались як вантажні перевезення, так і пасажирські рейси приміського та дальнього сполучення. Наразі рейси Дніпром вважаються нерентабельними — виконуються переважно прогулянкові й туристичні. Фарватер Дніпра використається також для транспортування великих вантажів.

Метро

Станція метро Дніпро

У Києві ідея підземної залізниці вперше виникла 1884 року[85]. Проте депутати міської Управи відхилили цей проєкт. Так само сталося і в Москві, де провалилися проєкти 1902 і 1912 років. 1916 року Російсько-Американська Торгова Палата пропонує новий проєкт будівництва метрополітену, який також відхилено міською владою Києва. Однак ідея спорудження метро в Києві не полишає голови фахівців та можновладців. Уряд гетьмана Української Держави Павла Скоропадського мав намір будувати урядовий центр і лінію метро в районі Звіринця. Цим проєктам не судилося збутися через те, що влада незабаром перейшла до Директорії Симона Петлюри й тема створення київського метро відійшла на задній план.

Після закінчення німецько-радянської війни Київ почали відбудовувати. 5 серпня 1944 Постановою Ради народних комісарів СРСР відповідним установам наказано розпочати розвідувальні роботи, скласти технічний проєкт та генеральний кошторис із тим, щоб уже в IV кварталі того ж року внести на затвердження уряду проєктне завдання на спорудження Київського метрополітену. Одинадцять років пішло на те, щоб дати життя Київському метрополітену: 6 листопада 1960 року відкрили першу ділянку Святошино-Броварської лінії завдовжки 5,2 км з п'ятьма станціями «Вокзальна», «Університет», «Хрещатик», «Арсенальна» та «Дніпро». З 1960 року побудовано три лінії загальною довжиною 69,65 км, що налічують 52 станції, які нині щодня обслуговують більш ніж 1,4 млн пасажирів. Сім станцій метрополітену визнані пам'ятками історії та культури.

Київський метрополітен активно розвивався: у 2010—2013 роках відкрилися шість нових станцій на півдні Оболонсько-Теремківської лінії «Деміївська», «Голосіївська», «Васильківська», «Виставковий центр», «Іподром» та «Теремки». Однак згодом будівництво і проєктування нових станцій і ліній призупинено: підготовка до спорудження четвертої (Подільсько-Вигурівської) лінії, проєктні роботи щодо п'ятої (Лівобережної) лінії метрополітену призупинені.

Трамвай

Київський швидкісний трамвай

Київ був першим містом України, а також всієї тогочасної Російської імперії, у якому відкрито рух електричного трамвая. Перший трамвай запущено в червні 1892 року на лінії довжиною 1,5 км Олександрівським (тепер Володимирським) узвозом. 30 грудня 1978 року в Києві стала до ладу перша в СРСР лінія швидкісного трамвая від площі Перемоги до житлового масиву Південна Борщагівка, побудована за ініціативою Володимира Веклича[86][87] і Василя Дяконова[88][89].

1990 рік став кульмінаційним у розвитку трамвайної мережі — загальна протяжність колій становила 275,9 км, виробнича база налічувала 904 пасажирських трамвайних вагони, річний обсяг перевезень сягав 438 млн. З середини 1990-х років трамвайне господарство поступово занепадало, на 2005 рік відповідні показники зменшилися до 258,3 км та 509 трамвайних вагонів, річний обсяг перевезень становив близько 175,6 млн[90]. Після реконструкції мосту Патона 2005 року трамвайну мережу міста розірвано на дві відокремлені частини — лівобережну та правобережну. У 2010 році завершено реконструкцію Борщагівської лінії швидкісного трамвая, а 2012 року відкрито реконструйовану та подовжену до станції міської електрички Троєщинську лінію, яка була споруджена 2000 року, але згодом закрита через малий пасажиропотік[91].

Фунікулер

Київський фунікулер

Проблема зв'язку між Верхнім містом та низинним Подолом існувала стільки, скільки існує Київ. Спершу стародавні кияни користувалися крутими стежками, потім Андріївським узвозом. Ідею збудувати між верхньою і нижньою частинами міста механічний підйом у вигляді невеличкої похилої залізниці з канатною тягою подав інженер А. А. Абрагамсон; проєкт розробили інженери М. К. П'ятницький та М. І. Баришников. Фунікулер, або «Михайлівський електричний канатний підйом», був споруджений коштом товариства Київської міської залізниці. Спорудження фунікулера тривало протягом 1902—1905 років. Фунікулер відкрито 7 травня 1905 року. Колії підйому простяглися на 200 метрів.

1958 року проведено кардинальну реконструкцію фунікулера: у машинному залі встановили сучасніше устаткування, яке, крім усього, ще й гарантувало повну безпеку руху. А наприкінці 1984 року фунікулер пережив ще одне оновлення: лінія подовжилася на 38 метрів.

Щороку цей незвичайний вид транспорту перевозить 2,8 млн пасажирів, серед яких чимало туристів.

Оскільки найбільш схожим на фунікулер видом транспорту є трамвай, проїзні квитки на трамвай діють також і на фунікулер, а вартість однієї поїздки становить 3 гривні. До листопада 2008 року існували єдині квитки, котрі діяли як у автобусах, тролейбусах, трамваях, так і в фунікулері. Нині запроваджено спеціальні жетони для проходу на станції фунікулеру.

Тролейбус

Поїзд з двох тролейбусів Škoda 9Tr з'єднаних за системою Володимира Веклича[92] в Києві (1986 рік)

Роботи з організації тролейбусного руху в Києві розпочато 1934 року з поверненням Києву статусу столиці. Першою тролейбусною трасою стала Червоноармійська (нині Велика Васильківська) вулиця. У повоєнний час тролейбусне господарство Києва постійно розвивається.

12 червня 1966 року[92][93] київський винахідник Володимир Веклич[94][95] створив перший у світовій практиці[96] тролейбусний поїзд[97]. На момент 1983 року у 296 тролейбусних поїздах за системою Володимира Веклича[98] працювали вже більше половини парку київських тролейбусів, що дозволило вивільнити більше ніж 800 водіїв, та підняти провізну спроможність тролейбусного транспорту столиці в 1,6 рази[92]. Успішний досвід киян був перейнятий електротранспортниками Риги, Ленінграда, Таллінна, Дніпропетровська, Харкова, Севастополя, Краснодара, Новосибірська та багатьох інших міст колишнього СРСР[99].

Із 1991 року на тролейбусних маршрутах Києва курсують тролейбуси вітчизняного виробництва, зокрема Київського заводу електротранспорту (виготовлялися в 1991—1994 роках), київського авіазаводу, ВО «Південмаш» (м. Дніпро) та Львівського автомобільного заводу[100][101].

Станом на 2000 рік у Києві діяло 35 тролейбусних маршрутів. Довжина мережі сягнула 324,9 км, парк становить 640 машин, з яких 24 % — замортизовано. У травні 2006 року кількість тролейбусних маршрутів у Києві досягла 44. Працює 4 тролейбусних депо.

Автобус

Уперше запровадити регулярний автобусний рух у Києві спробували ще 1913 року, а першу автобусну лінію відкрито 1925 року за маршрутом: площа 3-го Інтернаціоналу (нині Європейська площа) — вулиця П'ятакова (тепер вулиця Саксаганського). У грудні того самого року відкрито другу лінію (Деміївську). Використовували автобуси марок «Мерседес-Даймлер» і «Фіат». Починаючи з 1929 року автобусний парк міста поповнюється машинами радянського виробництва; з 1932 — 19-місними автобусами ЗІС-18, з 1938 року — 24-місними автобусами ЗІС-16. 1934 року створено автобусно-таксомоторну базу, що розміщувалася на Боєнському провулку (тепер вулиці І. Кудрі). В ній налічувалося близько 30 одиниць рухомого складу. 1937 року в автобусному парку столиці України було 60 автобусів, 1939 року — близько 80. Швидкими темпами розвивалося автобусне господарство міста в післявоєнні роки. Кількість перевезень пасажирів 1967 року у порівнянні з 1947 зросла у 88 разів. 1978 року місто обслуговували 862 автобуси, що курсували за 87 маршрутами; загальна довжина автобусних ліній дорівнювала 647 км, кількість перевезень становила близько 1 млн пасажирів на добу. Нині у Києві діє близько 90 автобусних маршрутів, які охоплюють усі частини міста, кількість автобусів перевищує 700 одиниць. Працює 8 автобусних парків.

Мости через Дніпро

Перший капітальний міст через Дніпро споруджено 1853 року — так званий Ланцюговий міст. 1870 року під керівництвом військового інженера А. Є. Струве побудовано металевий залізничний міст у Дарниці, другий залізничний міст Петрівський — споруджено 1917 року, однак невдовзі він був зруйнований (відновлений 1929 року). У районі нинішнього моста Патона існував Наводницький міст понтонної конструкції, що дав назву вулицям Старонаводницькій і Новонаводницькій. У 1914 році на його місці збудували стаціонарний дерев'яний міст, зруйнований у 1920 році. Він був відновлений 1921 року й проіснував до 1935-го, коли був замінений іншим дерев'яним мостом. Під час Другої світової війни всі мости через річку Дніпро зруйнували. Після визволення Києва (6 листопада 1943 року) споруджено тимчасові дерев'яні мости.

Сьогодні береги Дніпра в межах міста з'єднують 8 мостів, із них 4 автомобільні Північний, міст Метро, міст Патона та Південний, два залізничних Дарницький та Петрівський, один залізнично-автомобільний Кірпи, а також пішохідний міст. Триває спорудження Подільського.

Архітектура

На зламі ХІХ-ХХ сторіч у міському просторі почали домінувати київські прибуткові будинки

У X—XIII століттях Київ забудовувався кварталами зрубних і каркасно-стовпових споруд, переважно двоповерхових[3]. Планування міста в X—XIII ст. було садибно-вуличним[3]. Деякі вулиці замощувалися дерев'яними мостовими[3]. У князівській частині Києва стояли кам'яні будинки[3]. Найбільшими спорудами були цегляні хрестово-купольні храми, виконані в руському стилі з елементами візантійського Десятинна церква (989996), Софійський собор (1037), Іриниська і Георгіївська церкви (1037), Києво-Михайлівський Золотоверхий собор (1113)[3]. Вони мали багато бань, пірамідальну композицію, хрещаті стовпи[3].

Найдавніші будови Києва належать до XI—XII століть. Збереглися також будинки XVII—XVIII століть, проте переважають в архітектурному обличчі міста будови другої половини XIX — початку XX століття, виконані у стилі модерну та конструктивізму. Загалом у місті збереглося близько 3000 споруд XI — початку XX століття, зокрема понад 70 храмів тих часів. До найвизначніших архітектурних пам'яток Києва зараховують такі:

Серед пам'яток новітньої епохи Хрещатик, Київський метрополітен, Кабінет Міністрів, Секретаріат Президента, Висотний житловий будинок за адресою вул. Хрещатик, 25 та Національний спортивний комплекс «Олімпійський».

Парки

Київ має велику кількість садів та парків для відпочинку, серед яких Національний ботанічний сад, Ботанічний сад ім. Фоміна, Парк Шевченка, Хрещатий парк, Маріїнський парк, Міський сад, Володимирська гірка, Парк «Аскольдова Могила», Парк Вічної Слави, Пейзажна алея, Сквер Чорновола, Гідропарк, Голосіївський парк, Голосіївський ліс, Парк партизанської слави, Парк «Перемога», Пушкінський парк, Зоопарк.

Наймасовіше кияни та гості міста відвідують Національний ботанічний сад у пору цвітіння Саду бузків, Андріївський узвіз під час святкування Дня Києва, а також міську виставку квітів, яка щорічно проводиться у Печерському ландшафтному парку довкола Співочого поля у дні святкування Дня Незалежності України в останній тиждень серпня.

У парку Кіото 3 вересня 2011 року висаджено найдовшу в Європі алею сакур[102].

Пам'ятники та скульптури

Пам'ятник Батьківщина-Мати

У Києві велика кількість різноманітних меморіалів, пам'ятників, монументів, скульптурних груп, пам'ятних знаків, погрудь (бюстів) і фігур. У Києві як місті мультикультурному в різний час «вшановували у камені» діячів багатьох країн і народів.

Як і в інших містах України, переважна більшість пам'ятників і монументів у Києві зосереджена в центральній (історичній) частині, хоча деякі з них, з огляду на величину міста, сформування власних осередків адміністративних одиниць міста (районів), територіальне розміщення об'єктів культури, місць історичних подій, проживання та/або роботи видатних діячів, включення до складу міста прилеглих населених пунктів тощо, розташовані по всій території міста і на околицях.

Хмарочоси

БЦ «Парус» і ТРБЦ «Gulliver»

Місто славиться своїми історичними й сучасними хмарочосами. Перші висотні будинки з'явилися в Києві ще на початку ХХ століття: Київський Париж (1901), Хмарочос Гінзбурга (1912), Будівля Кабінету Міністрів України (1938).

У роки «післявоєнної відбудови» міста в Києві збудували такі відомі хмарочоси, як: висотний житловий будинок за адресою Хрещатик, 25 і Готель «Україна» (до 2001 року — готель «Москва»).

У 1970—1980-ті роках у місті з'явилися «готелі-хмарочоси»: «Київ», «Русь», «Турист», «Спорт» та інші.

Нині в Києві розташовано п'ять найвищих хмарочосів України: БФК «Gulliver», БЦ «Парус», ЖК «Корона», ЖК «Корона» № 2 і будівля Апеляційного суду міста Києва.

У 2012 році завершено будівництво 48-поверхового житлового комплексу на Кловському узвозі, який має висоту 168 метрів. На проспекті Перемоги, поруч із центральним загсом, триває спорудження хмарочосу Sky Towers. По завершенню він буде найвищим хмарочосом України (висотою 210 метрів) і матиме 47 поверхів.

У проєкті залишається спорудження бізнес-центру «Київ-сіті» на Рибальському острові, де височітимуть хмарочоси висотою у 200—300 метрів.

Станом на 2020 рік у Києві зведено 1199 будівель заввишки понад 35 метрів — це найбільша кількість хмарочосів серед європейських міст, про це стало відомо з рейтингу SkyscraperPage[103][104].

Тимчасові споруди

Станом на березень 2014 року в Києві близько 15 тисяч кіосків[105]. Станом на 1 січня 2014-го в Києві діяли 423 кіоски з пресою[106].

Площі

Нині в Києві 114 площ і майданів. З них 56 мають назви, а 58 — досі безіменні. Для порівняння: у Москві лише 27 площ, у Варшаві — 62[107].

Культура

Питаннями діяльності культурно-освітніх, мистецьких закладів міського підпорядкування займається Головне управління культури Київської міської державної адміністрації, у веденні якого нараховується 18 театрів міського та 4 театри районного підпорядкування, 6 концертних організацій.

Музика, театр і кіно

Головними осередками сучасного музичного життя міста Києва є: Національна опера України, Національна філармонія України, Будинок органної та камерної музики, Київський державний театр оперети. Концерти академічної музики проводять також у Великому та малому залах Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського, концертному залі Будинку звукозапису, Будинку вчених, Будинку вчителя, Будинку Актора, концертних естрадах Центрального і Хрещатого парків.

У Києві діють такі хорові колективи, як Національна заслужена академічна капела України «Думка», Національний заслужений академічний народний хор України ім. Верьовки, чоловіча хорова капела України ім. Л. М. Ревуцького, Народна академічна хорова капела НАН України «Золоті Ворота», камерні хори «Київ», «Хрещатик», «Credo», хорова капела хлопчиків та юнаків «Дзвіночок» тощо.

Концерти розважальної музики відбуваються в Палаці «Україна», Палаці Спорту, Жовтневому Палаці, Українському домі, ДК КПІ, Центральному домі художника, концертному зал FreeDom та інших залах[108]. У теплу пору року концерти та фестивалі української етно- та рок-музики проводять також на Співочому полі.

Періодично в Києві проводяться музичні фестивалі, зокрема: академічної музики Київ Музик Фест, Форум музики молодих, Музичні прем'єри сезону, фестиваль фортепіанної музики «Володимир Крайнєв запрошує», фестиваль хорової музики Золотоверхий Київ; а також фестивалі естрадної музики Червона Рута, Країна мрій та інші. Визначною музичною подією 2005 року стало проведення в Києві пісенного конкурсу «Євробачення».

Невіддільною частиною музичного життя столиці є періодичні музичні конкурси: піаністів пам'яті В. Горовиця, диригентів — ім. С. Турчака, хорових колективів — ім. М. Леонтовича, вокалістів — ім. Соломії Крушельницької, бандуристів — ім. Гната Хоткевича, а також багатопрофільний конкурс імені М. Лисенка.

У Києві працювали такі видатні музиканти, як Микола Лисенко, Олександр Кошиць, Микола Леонтович, Яків Степовий, Кирило Стеценко, Рейнгольд Глієр, Болеслав Яворський, Левко Ревуцький, Борис Лятошинський, Микола Вілінський, Григорій Верьовка, Борис Гмиря, Степан Турчак, Іван Карабиць, Володимир Симоненко. Серед сучасних композиторів Валентин Сильвестров та Євген Станкович.

Музеї

Національний художній музей України

Київ — центр музейної справи України, тут розташовані сотні музеїв та культурних установ. Серед найцікавіших Національний художній музей України, Музей однієї вулиці, Державний музей авіації України, Всеукраїнське музейне містечко, Державний політехнічний музей при НТУУ КПІ, Мистецький арсенал, Національний музей «Чорнобиль», Аптека-музей у Києві, Музей космонавтики, та інші. Очікувалося, що в 2014 році кількість відвідувачів музеїв становитиме 710 680 осіб.

Образотворче мистецтво

Сергій Конончук. На Дніпрі. 1931. Туш, пензель

Центрами образотворчого мистецтва в Києві є Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури та Національна спілка художників України. Багаті художні колекції представлені в київських музеях Національному художньому музеї, Національній картинній галереї та Музеї імені Богдана та Варвари Ханенко. Твори сучасних українських художників експонуються в галереї спілки художників, міській галереї мистецтв «Лавра», низці галерей на Андріївському узвозі тощо.

Київ початку XX століття пов'язаний з іменами таких художників, як Олександра Екстер, Михайло Бойчук, Олександр Богомазов, Абрам Маневич, Георгій Нарбут, Вадим Меллер, Олександр Хвостенко-Хвостов, Георгій Лукомський, у 1920-х роках у Києві працювали Михайло Жук, Климент Редько, Юхим Михайлів, Григорій Світлицький, Карпо Трохименко. У 1930-х працювали видатні графіки, зокрема Сергій Конончук, який особливу увагу приділяв темі рідного міста. Ці рисунки ніби створюють серію, де головними «героями» стають куточки двориків, тихих вулиць («Київ. Глибочиця», 1931 рік.; «Київ. Вулиця Артема», 1934 рік). Художник зумів відчути й передати тонкий, мінливий стан природи, сповнити її людським теплом рідних вулиць.

У 1960-ті роки на арену виходять художники, що опановують різні напрями європейського живопису — експресіонізму (Михайло Грицюк, Ігор Григорьєв), фонізму (Григорій Гавриленко), сюрреалізму (Іван Марчук). Декоративні неофольклорні якості внесли у малярство і графіку учасники гуртка, об'єднаного навколо колекції народного мистецтва Івана Гончара (Віктор Зарецький, Георгій Якутович).

Новітній етап художньої творчості в Києві розпочинається із виходом на поверхню андеґраунду 1987 року, коли Спілка художників улаштувала виставку молодих. Уперше від 1920-х років українські художники знов заявили про себе на міжнародному рівні. Зокрема, це абстракціоністи Тіберій Сильваші, Анатолій Криволап, Петро Лебединець, Микола Кривенко, творець палімпсестів Олександр Дубовик, концептуаліст Володимир Бовкун, неодадаїст-картограф Юрій Соломко та інші.

Література

Дім Листовничого. Архітектор здавав в оренду частину кімнат родині Булгакових.

У Києві жили та працювали багато українських та російських письменників.

На вулиці Б. Хмельницького, 68 розташований будинок Роліт, у якому в різні роки жили близько 130 літераторів. Цей будинок є абсолютним рекордсменом в Україні за кількістю меморіальних дошок на фасаді.

Події численних літературних творів, зокрема романів, відбуваються в Києві. Літературному Києву 1920-х років присвячені інтелектуальні романи «Місто» Валер'яна Підмогильного та «Дівчина з ведмедиком» В. Домонтовича.

Серед українських авторів Київ часто фігурує у творах сучасних авторів Євгенії Кононенко, Андрія Куркова та Олексія Нікітіна. Київ описується у творах російських письменників Миколи Лєскова, Михайла Булгакова та Віктора Некрасова. Багато літературних творів присвячені подіям Євромайдану 2013—2014 років.

У Києві працював болгарський літературознавець Величков Алекси. У місті народилися й жили російські автори Михайло Булгаков і Віктор Некрасов.

Бібліотеки

Одними з перших бібліотек Києва були бібліотека Софійського собору, заснована Ярославом Мудрим 1037 року, та монастирське книгосховище Києво-Печерської лаври. У XVII столітті заснована бібліотека Київської академії. До Жовтневого перевороту в Києві діяло 6 бібліотек платного користування, найбільшою з них була міська (50 тис. одиниць зберігання). Після відновлення радянської влади виконком київської ради ухвалив «зробити доступнішими для народу академічні бібліотеки». Створюється низка нових бібліотек: 1919 Центральна робітнича бібліотека, Всенародна бібліотека України та ін. 1979 року бібліотечна мережа міста налічувала 1332 бібліотеки різних систем і відомств (66 млн одиниць зберігання), які обслуговували 1598 тисяч читачів[109].

Щорічно публічні бібліотеки Києва обслуговують 560 тисяч користувачів. У своєму арсеналі бібліотеки міста мають книжкові фонди, власні інформаційні електронні бази даних та забезпечують використання світових інформаційних ресурсів через мережу Інтернет. Бібліотечне обслуговування киян здійснюють:

Спорт

Найпопулярнішим командним видом спорту в Києві є футбол. Футбольний клуб «Динамо» загалом 29 разів[110] ставав чемпіоном СРСР та України, здобував міжнародні трофеї, є справжнім символом міста[111]. В українській Прем'єр-лізі місто також представляли клуби «Оболонь» та «Арсенал», а у Першій лізі нині виступають клуби «Оболонь-Бровар» та «Арсенал-Київ». Найкращим українським чоловічим баскетбольним клубом часів СРСР був київський «Будівельник», який нині разом із БК «Київ» виступає в об'єднаній Українській Суперлізі. У вітчизняному жіночому баскетболі провідні позиції посідає київська команда ТІМ-СКУФ. У білоруській Екстралізі виступає хокейний клуб «Сокіл». У радянські часи жіночий гандбольний клуб «Спартак» неодноразово вигравав чемпіонат країни та європейські клубні трофеї.

Головними аренами спортивних змагань є НСК «Олімпійський», Палац спорту, стадіони «Динамо» ім. В. Лобановського та «Оболонь-Арена». У 2012 році на НСК «Олімпійський» проводилися матчі групового етапу, чвертьфінал та фінал Євро 2012.

У Києві працює Національний університет фізичного виховання і спорту України.

Кухня

Відомі страви-символи Києва:

Радіо

Частота, МГцНазваПотужність(кВт)Адреса вежі
88,4Прямий FM1вул. Дорогожицька 10, вежа КФКРРТ
92,4Ретро FM1вул. Олегівська 34-Б, вежа АТ «РАТЕЛ»
92,8NRJ2вул. Олегівська 34-Б, вежа АТ «РАТЕЛ»
93,8Бізнес-Радіо1вул. Олегівська 34-Б, вежа АТ «РАТЕЛ»
94,2Радіо «Максимум»1вул. Олегівська 34-Б, вежа АТ «РАТЕЛ»
94,6Армія FM1вул. Дорогожицька 10, вежа КФКРРТ
95,2Мелодія FM1,5вул. Дорогожицька 10, вежа КФКРРТ
95,6Джем FM2вул. Олегівська 34-Б, вежа АТ «РАТЕЛ»
96Радіо НВ2вул. Дорогожицька 10, вежа КФКРРТ
96,4ХІТFM Україна2вул. Олегівська 34-Б, вежа АТ «РАТЕЛ»
96,8DJ FM2вул. Дорогожицька 10, вежа КФКРРТ
97,2UA: Радіо «Промінь»1вул. Юрія Іллєнка 42, Телецентр
97,6UA: Радіо «Культура»0,5вул. Юрія Іллєнка 42, Телецентр
98Київ FM1вул. Дорогожицька 10, вежа КФКРРТ
98,5Русское Радио Україна2вул. Дорогожицька 10, вежа КФКРРТ
99Nostalgie2вул. Дорогожицька 10, вежа КФКРРТ
99,4Громадське радiо1,5вул. Юрія Іллєнка 42, Телецентр
100Країна ФМ4вул. Дорогожицька 10, вежа КФКРРТ
100,5Radio Miami2вул. Дорогожицька 10, вежа КФКРРТ
101,1Радіо «П'ятниця»3вул. Олегівська 34-Б, вежа АТ «РАТЕЛ»
101,5Радіо «Релакс»4вул. Олегівська 34-Б, вежа АТ «РАТЕЛ»
101,9Радіо «Шансон»4вул. Дорогожицька 10, вежа КФКРРТ
102,5Просто Раді.О2вул. Дорогожицька 10, вежа КФКРРТ
103,1Люкс FM5вул. Олегівська 34-Б, вежа АТ «РАТЕЛ»
103,6Радіо «Рокс»1вул. Олегівська 34-Б, вежа АТ «РАТЕЛ»
104Power FM4вул. Дорогожицька 10, вежа КФКРРТ
104,6Radio JAZZ2вул. Олегівська 34-Б, вежа АТ «РАТЕЛ»
105UA: Українське Радіо / UA: Українське Радіо — Голос Києва5вул. Дорогожицька 10, вежа КФКРРТ
105,5Стильне радіо «Перець FM»2вул. Дорогожицька 10, вежа КФКРРТ
106Lounge FM1вул. Олегівська 34-Б, вежа АТ «РАТЕЛ»
106,5Kiss FM2вул. Олегівська 34-Б, вежа АТ «РАТЕЛ»
107Європа Плюс1вул. Олегівська 34-Б, вежа АТ «РАТЕЛ»
107,9Наше радіо5вул. Олегівська 34-Б, вежа АТ «РАТЕЛ»

Освіта та наука

У X—XIII століттях Київ був найбільшим освітнім центром Русі. Від часів Володимира Святославича тут діяли школи грамоти[3]. Церкви і монастирі мали власні бібліотеки. Книгозбірня київської Софії, так звана бібліотека Ярослава Мудрого, нараховувала близько 950 томів[3]. Інша велика бібліотека, якою користувалися руські літописці, існувала в Печерському монастирі[3]. Дослідження графіті на стінах міських храмів і посуді доводять, що частина киян була писемною[3].

Приміщення Президії НАН України на вулиці Володимирській 54

Після монгольської навали рівень освіти в Києві занепав. З кінця XIV століття у списках паризької Сорбонни та інших західноєвропейських університетів з'являються імена студентів із Києва. Так, під 1436 роком зазначений перший доктор «рутенської нації з Києва» Іван Тинкевич[112].

Починаючи з кінця XVII століття Києво-Могилянська академія підготувала багато видатних учених.

1834 року відкрито перший в історії Києва університет Київський університет Св. Володимира, що з того часу став провідним вітчизняним освітнім та науковим центром. І сьогодні Київ — найбільший в Україні науковий центр.

Серед вищих навчальних закладів:

У Києві розміщені численні установи Національної академії наук України (НАНУ), Український нафтогазовий інститут.

Персоналії

Міста-побратими

У статті 7 «Статуту територіальної громади міста Києва» записано:

Київ може мати міста-побратими. Вибір міста-побратима здійснюється за рішенням Київської міської ради на основі двосторонніх угод[113][114].

11 лютого 2016 року Київрада, враховуючи політичну ситуацію між державами, розірвала побратимські відносини з Москвою[115], Волгоградом, Санкт-Петербургом, Улан-Уде, Республікою Комі та Махачкалою. Відповідне рішення підтримали 97 депутатів. Виконавчому органу Київради доручили вжити організаційно-правових заходів щодо припинення дії двосторонніх договорів, угод, меморандумів, протоколів та інших документів, що були підписані з відповідними містами та регіонами РФ[116][117].

Станом на 2018 рік Київ має 54 міста-побратими:

Див. також

Примітки

  1. Київ — місто, де все починається. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 18 листопада 2017.
  2. Верменич, Я. В.; Шушківський, А. І. (2012). Київ – Енциклопедія Сучасної України. Архів оригіналу за 10 серпня 2016. Процитовано 21 червня 2016.
  3. Толочко П. П., Івакін Г. Ю., Верменич Я. В. Київ // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 201—218. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  4. History of Kyiv Архівовано 9 травня 2021 у Wayback Machine. // Encyclopedia of Britannica(англ.)
  5. Населення України м.Київ Архівовано 20 липня 2020 у Wayback Machine. на Μinfin.com.ua Архівовано 20 липня 2020 у Wayback Machine.
  6. Населення України м.Київ Архівовано 20 липня 2020 у Wayback Machine. на Μinfin.com.ua Архівовано 20 липня 2020 у Wayback Machine.
  7. Великий Київ. Архів оригіналу за 7 липня 2011. Процитовано 28 червня 2011.
  8. Київ місто, інформація. Архів оригіналу за 11 серпня 2021. Процитовано 11 серпня 2021.
  9. А. І. Шушківський Г. Ю. Івакін Я. В. Верменич. Київ Архівовано 22 жовтня 2021 у Wayback Machine. // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [вебсайт] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2012.
  10. Войтович Л. Гольмґард: де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославич та Ярослав Володимирович? Архівовано 30 серпня 2021 у Wayback Machine. // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 3 (522) за травень-червень. — С. 40; 51. ISSN 0130-5247
  11. Málið.is. malid.is (англ.). Архів оригіналу за 1 вересня 2021. Процитовано 1 вересня 2021.
  12. Snær, Ragnar (2019). Þróun íslenskra fræða í Rússlandi Um áhuga Rússa á íslenskri tungu og menningu (ісл.). Reykjavík: Háskóli Íslands. с. 9. Архів оригіналу за 1 вересня 2021. Процитовано 1 вересня 2021.
  13. Русина О. В. Україна під татарами та Литвою // Україна крізь віки. Т.6; Київ, 1998. — 320 с. / С. 303.
  14. Бубенок О. Б. Архівовано 8 листопада 2019 у Wayback Machine. Внесок Я. Р. Дашкевича в розвиток номадологічних студій у незалежній Україні Архівовано 30 серпня 2021 у Wayback Machine. // Східний світ. — 2012. № 1. C. 15-20 / С. 18-19. «місто Ківа-Манкермен, тобто Київ»
  15. СКОЛЬКО ЛЕТ ГРАДУ КИЕВУ?. Архів оригіналу за 6 листопада 2019. Процитовано 6 листопада 2019.
  16. Куявія // Довідник з історії України (А-Я) / За заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. — 2-ге вид. доопр. і доповн. Інститут історичних досліджень Львівського держ. ун-ту ім. Івана Франка. — К.: Генеза, 2002. — 1136 с. — ISBN 966-504-179-7.
  17. Котляр М. Ф. Куявія Архівовано 27 листопада 2021 у Wayback Machine. // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 548. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
  18. Юрій Шевельов. Історична фонологія української мови. Харків: «Акта», 2002.
  19. Степан Карпенко «Барвинок Украины». Архів оригіналу за 21 серпня 2021. Процитовано 27 листопада 2021.
  20. Омелян Огоновский. «Мусѣй Школиченко» (з «Исторіи літературы рускои») Архівовано 16 квітня 2017 у Wayback Machine.. «Зоря» — 1893. — С.215—216
  21. Семенъ Жукъ. «Зъ житя на селахъ». Архівовано 16 квітня 2017 у Wayback Machine. — «Зоря». Письмо литературно-наукове для рускихъ родинъ. — Червень 1886
  22. #CorrectUA – МЗС України звертається до світу – вживай #KyivNotKiev. Міністерство закордонних справ України (укр.). Архів оригіналу за 7 вересня 2020. Процитовано 2 жовтня 2018.
  23. Клімкін похвалився результатами кампанії МЗС: BBC пише Kyiv, не Kiev Архівовано 15 лютого 2019 у Wayback Machine. // Європейська правда, 6 жовтня 2018.
  24. Kyiv not Kiev: ВВС змінює написання столиці України Архівовано 14 жовтня 2019 у Archive.is // BBC, 14 жовтня 2019. Архівовано з першоджерела 14 жовтня 2019. (таке правило написання столиці України в текстах, на картах та у графіках починає діяти на ВВС з 14 жовтня 2019 року)
  25. Видання The Guardian писатиме у своїх текстах Kyiv замість Kiev Архівовано 13 лютого 2019 у Wayback Machine. // Європейська правда, 13 лютого 2019.
  26. Лондонський аеропорт Лутон змінив назву Kiev на Kyiv Архівовано 13 лютого 2019 у Wayback Machine. // Європейська правда, 13 лютого 2019.
  27. Аеропорти Будапешта і Таллінна виправили назву Kiev на Kyiv Архівовано 14 лютого 2019 у Wayback Machine. // Європейська правда, 14 лютого 2019.
  28. Аеропорти Бельгії виправили Kiev на Kyiv Архівовано 20 квітня 2019 у Wayback Machine. // Українська правда, 20 квітня 2019.
  29. МАУ відмовилась змінити Kiev на Kyiv Архівовано 13 лютого 2019 у Wayback Machine. // Європейська правда, 13 лютого 2019.
  30. Kyiv, а не Kiev: у Вікіпедії змінено написання столиці України Архівовано 18 вересня 2020 у Wayback Machine., Вікімедіа Україна, 18 вересня 2020
  31. Загальна інформація про місто Київ. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 24 листопада 2012.
  32. Кравчук П. А. Книга рекордів природи. Луцьк : ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. — 336 с. — ISBN 978-966-361-642-1.
  33. Толочко П. П. Стародавній Київ. — К.: Наукова думка, 1966. — с. 10-11.
  34. Котляр М. Ф. Андрій Боголюбський Архівовано 18 квітня 2016 у Wayback Machine. // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 84. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
  35. Півторак Г. Iсторична правда проти імперської облуди-2: Українці, білоруси, росіяни: три народи — три історії Архівовано 4 липня 2020 у Wayback Machine. // День (газета): № 187, (2015)
  36. Большая Советская Энциклопедия. Том тридцатть второй: Каучук — Классон // Гл. ред. О. Ю. Шмидт. Зам. гл. ред. Г. И. Крумин, Ф. Н. Петров.— М.: Государственный институт «Советская Энциклопедия», 1936.— Стб. 259.
  37. Большая Советская Энциклопедия. Том тридцатть второй: Каучук — Классон // Гл. ред. О. Ю. Шмидт. Зам. гл. ред. Г. И. Крумин, Ф. Н. Петров.— М.: Государственный институт «Советская Энциклопедия», 1936.— Стб. 260.
  38. 79 вулиць у Києві змінили назви (повний список). ukranews.com. Українські новини. 11 березня 2016. Архів оригіналу за 15 березня 2016.
  39. Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 Архівовано 19 березня 2020 у Wayback Machine., kmu.gov.ua (Перевірено 13 березня 2020)
  40. Закритий кордон, карантин і скасування рейсів: як Україна буде жити з понеділка. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 28 жовтня 2020. Процитовано 14 березня 2020.
  41. Коронавірус: Україна закриває кордон для іноземців Архівовано 14 березня 2020 у Wayback Machine., Бібісі Україна, 13 березня 2020
  42. Коронавірус дістався Києва: одразу 2 випадки Архівовано 17 березня 2020 у Wayback Machine., Українська правда, 16 березня 2020
  43. Влада тимчасово забороняє церковні служби і обряди. 24 Канал. Архів оригіналу за 27 лютого 2021. Процитовано 16 березня 2020.
  44. Рішення Київської міської ради «Про герб міста Києва» — Вікіджерела
  45. Володимир Олійник. Метаморфози столичного герба.— Дзеркало тижня, 24 березня, 2006. Архів оригіналу за 14 липня 2018. Процитовано 7 квітня 2018.
  46. Архистратиг на гербе столицы — Интересный Киев Архівовано 23 березня 2017 у Wayback Machine.(рос.)
  47. Пісні про Київ — Українські пісні. Архів оригіналу за 17 квітня 2019. Процитовано 17 квітня 2019.
  48. Київрада затвердила гімн Києва — Українська Правда. Архів оригіналу за 8 грудня 2018. Процитовано 5 листопада 2018.
  49. На День міста тисячі киян встановили рекорд, гуртом заспівавши гімн столиці — ZIK. Архів оригіналу за 5 серпня 2015. Процитовано 22 березня 2017.
  50. Украинцы установили массовый рекорд исполнения гимна Киева — Дзеркало Тижня Архівовано 18 січня 2017 у Wayback Machine.(рос.)
  51. Київ затвердив свій новий логотип — Корреспондент. Архів оригіналу за 23 березня 2017. Процитовано 22 березня 2017.
  52. Новий логотип Києва — Интересный Киев. Архів оригіналу за 23 березня 2017. Процитовано 22 березня 2017.
  53. Про столицю України — місто-герой Київ. Архів оригіналу за 27 липня 2014. Процитовано 21 липня 2015.
  54. Головне управління статистики міста Києва. Архів оригіналу за 26 січня 2009. Процитовано 31 грудня 2009.
  55. АРХІВ 2010 року. Архів оригіналу за 15 березня 2012. Процитовано 20 грудня 2010.
  56. Експерти спрогнозували чисельність населення Києва 2026 року. Архів оригіналу за 10 березня 2010. Процитовано 6 вересня 2010.
  57. МВС УКРАЇНИ. Архів оригіналу за 10 квітня 2010. Процитовано 19 березня 2014.
  58. Численность и состав населения СССР (По данным Всесоюзной переписи населения 1979 года). Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 23 травня 2013.
  59. Про кількість та склад населення міста Київ за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Архів оригіналу за 27 грудня 2014. Процитовано 23 травня 2013.
  60. Розподіл населення за рідною мовою, м. Київ. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 27 листопада 2021.
  61. Архівована копія. Архів оригіналу за 2 листопада 2013. Процитовано 23 травня 2013.
  62. Обзор данных о населении г. Киева по однодневной переписи, произведенной в 1874 г. Архівовано 1 листопада 2013 у Wayback Machine. — Реферат д. чл. П. П. Чубинского, читанный в годичном собрании Юго-Зап. Отдела 23 марта 1875 г.
  63. Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку и уездам. г. Киев Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.
  64. Перепись г. Киева 16 марта 1919 г. = Перепис м. Київа 16 березня 1919 р./ Киев. губ. стат. бюро ; [авт. предисл. Ал. Волков]. — Киев: [Б. и.] , 1920. Архів оригіналу за 2 листопада 2013. Процитовано 23 травня 2013.
  65. Національний склад населення за переписом 1926 р. у Києві та Київському округу. Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 23 липня 2011.
  66. Всесоюзная перепись населения 1939 г. Распределение городского и сельского областей союзных республик по национальности и полу. г. Киев. Архів оригіналу за 2 листопада 2013. Процитовано 23 травня 2013.
  67. Національний склад центральних областей за переписами 1959 та 1989 рр. Архів оригіналу за 9 липня 2012. Процитовано 23 липня 2011.
  68. Демоскоп Итоги переписи населения Украины 2001 года Архівовано 4 лютого 2005 у Wayback Machine.
  69. Всеукраїнський перепис населення 2001 р. Національний склад Києва Архівовано 8 березня 2012 у Wayback Machine.
  70. Jones Lang LaSalle, Emerging City Winners Profiles: Ukraine, Kiev
  71. Кличко назвав бюджет Києва на 2022. Економічна правда (укр.). Архів оригіналу за 6 листопада 2021. Процитовано 6 листопада 2021.
  72. Оприлюднення експрес-випусків Головного управління статистики у м. Києві 2011 року. Архів оригіналу за 23 травня 2011. Процитовано 24 лютого 2011.
  73. Основні показники розвитку промисловості України[недоступне посилання з грудня 2021]
  74. Соціально-економічне становище м. Києва за січень–жовтень 2017 року. Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 14 грудня 2017.
  75. Інформація про виконання Головним управлінням праці та зайнятості основних показників Програми соціально-економічного та культурного розвитку м. Києва на 2007 рік за І квартал 2007 року. Архів оригіналу за 29 квітня 2007. Процитовано 19 травня 2007.
  76. Архівована копія. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 9 березня 2016.
  77. Архівована копія. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 22 січня 2012.
  78. Архівована копія. Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 22 січня 2012.
  79. Архівована копія. Архів оригіналу за 30 грудня 2011. Процитовано 22 січня 2012.
  80. Київ потрапив до рейтингу найулюбленіших міст для фототуристів. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 31 серпня 2018.
  81. Reise-Tipps fürs kleine Budget: Die 10 günstigsten Citytrips Europas. InStyle (нім.). 19 лютого 2019. Архів оригіналу за 28 вересня 2020. Процитовано 5 листопада 2020.
  82. Інформація про укриття населення м. Києва та порядок оповіщення при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру на сайті КМДА. Архів оригіналу за 12 листопада 2017. Процитовано 11 листопада 2017.
  83. Підсумки діяльності авіаційної галузі України за 2011 рік. Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 12 лютого 2013.
  84. Журнал Кореспондент, № 39 (476), 7.10.2011
  85. Джерело Київський метрополітен Офіційний сайт Архівовано 12 березня 2021 у Wayback Machine.
  86. Стаття «Як в Києві з'явилася перша в СРСР лінія швидкісного трамвая. Історичні фото».(рос.) На сайті «www.autoconsulting.ua». Архів оригіналу за 26 грудня 2015. Процитовано 25 грудня 2015.
  87. Стаття «Історія розвитку міського трамваю». На сайті «КИЇВПАСТРАНС». Архів оригіналу за 5 лютого 2016. Процитовано 4 лютого 2016.
  88. Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. К. : [б. в.], 2008. — Т. 8 : Дл — Дя. — С. 584. — ISBN 978-966-02-4458-0.
  89. Наталина Сидоренко 45 років тому в Києві почали будувати першу в СРСР лінію швидкісного трамвая(рос.)// газета «Факти та коментарі», № 3(4462) від 12 січня 2016. — С. 14.
  90. Джерело За что Омельченко так не любил первый трамвай в Украине?[недоступне посилання з серпня 2019] (рос.)
  91. Троещина останется без метро, зато с трамваем Архівовано 31 грудня 2015 у Wayback Machine. (рос.)
  92. Стаття «Який київський винахід зумовив розвиток міського транспорту на декілька десятиліть» (рос.). На сайті «www.autoconsulting.com.ua». Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 11 вересня 2015.
  93. Веклич В. П. Поїзд із тролейбусів МТБ-82 з керуванням за системою «багатьох одиниць» // Міське господарство України. — 1967. — № 2. — С. 37-38. — ISSN 0130-1284
  94. Енциклопедія сучасної України: в 25 т. / Під ред. І. М. Дзюба та ін. — Київ : 2005. — Т. 4. — С. 187 — ISBN 966-02-3354
  95. Крат В. І. Володимир Пилипович Веклич // Коммунальное хозяйство городов. Київ: Техніка — 1998. — № 17. — С. 3-9. — ISSN 0869-1231
  96. Брамський К. А. Перший у світі тролейбусний поїзд // Міське господарство України. — 2013. — № 4. — С. 30-31. — ISSN 0130-1284
  97. Фонова М. «Ракета» Веклича // газета «Вечірній Київ», 2 листопада 1970. — С. 2.
  98. Брамський К. А. Тролейбусний потяг Володимира Веклича // газета «Всеукраїнська технічна газета», 11 грудня 2003 р.
  99. Веклич В. П. Автореферат докторської дисертації: Підвищення ефективності експлуатації безрейкового електричного транспорту застосуванням засобів діагностування і управління за системою багатьох одиниць — Москва: Всесоюзний науково-дослідний інститут залізничного транспорту, 1990 С. 6 (рос.)
  100. Стаття «Як створювали український тролейбус». На сайті «www.autoconsulting.com.ua»(рос.). Архів оригіналу за 6 листопада 2015. Процитовано 5 листопада 2015.
  101. Див. також Економічний Часопис-XXI № 4'2004 Архівовано 27 вересня 2007 у Wayback Machine.
  102. У Києві висаджено найдовшу в Європі алею сакур. Архів оригіналу за 11 грудня 2011. Процитовано 4 вересня 2011.
  103. Обігнав Лондон і Москву: Київ очолив рейтинг європейських міст із найбільшою кількістю хмарочосів. hromadske.ua (укр.). Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 1 жовтня 2020.
  104. SkyscraperPage.com. skyscraperpage.com. Архів оригіналу за 17 грудня 2020. Процитовано 1 жовтня 2020.
  105. Подано понад 2000 пакетів документів на оформлення кіосків. Департамент містобудування та архітектури КМДА. 25 березня 2014. Архів оригіналу за 26 лютого 2015. Процитовано 25 березня 2014.
  106. У Києві вдвічі зросте кількість кіосків із пресою. Департамент містобудування та архітектури КМДА. 25 березня 2014. Архів оригіналу за 30 березня 2014. Процитовано 25 березня 2014.
  107. Нечипоренко Л., Різник О. У Києві більше площ, ніж у Москві чи Варшаві Архівовано 30 грудня 2018 у Wayback Machine. // «Хрещатик». — № 28 (2235). — 2003. — 26 лютого.
  108. див. концертні зали Києва Архівовано 21 грудня 2006 у Wayback Machine.(рос.)
  109. Енциклопедичний довідник «Київ», т. 3. / За ред. А. В. Кудрицького. — Головна редакція УРЕ, 1981. — 62 с.
  110. 2020/21: «требл» Луческу, 29-те чемпіонство, найкраща команда України. fcdynamo.com. Процитовано 23 січня 2022.
  111. «Динамо» — для киевлян это святое Архівовано 23 травня 2011 у Wayback Machine.(рос.)
  112. Івакін 2007:205
  113. Побратимські зв'язки м. Києва з різними країнами світу. Архів оригіналу за 11 грудня 2015. Процитовано 25 жовтня 2015.
  114. Повний перелік міст-побратимів Києва[недоступне посилання з серпня 2019]
  115. Київ розриває братські відносини з Москвою (документ). ukranews.com. Українські новини. 12 травня 2016. Архів оригіналу за 13 травня 2016.
  116. Інформаційний портал Київської міської ради. Архів оригіналу за 27 листопада 2021. Процитовано 11 лютого 2016.
  117. Київ розірвав побратимські відносини з 6 російськими містами. Архів оригіналу за 12 лютого 2016. Процитовано 11 лютого 2016.
  118. ТАМПЕРЕ — місто-побратим Києва. Вступне слово. Центральна бібліотека ім. Т. Г. Шевченка для дітей м. Києва. Архів оригіналу за 7 січня 2016. Процитовано 25 жовтня 2015.
  119. Перелік міст-побратимів м. Києва. Архів оригіналу за 7 січня 2016. Процитовано 25 жовтня 2015.
  120. Сторінки з історії розвитку побратимських відношень між Києвом і Флоренцією. Центральна бібліотека ім. Т. Г. Шевченка для дітей м. Києва. Архів оригіналу за 11 грудня 2015. Процитовано 25 жовтня 2015.
  121. КІОТО — місто-побратим Києва. Архів оригіналу за 11 грудня 2015. Процитовано 25 жовтня 2015.

Джерела


Література

  • Мінливе обличчя міста, або доля київських фасадів / Кирило Третяк. — Київ: Парламент. вид-во, 2018. — 535, [1] с.
  • Обличчя столиці в долях її керівників / І. М. Салій. — Вид. 3-є. — Київ: Довіра, 2018. — 599 с. : іл. — ISBN 966-507-311-6.
  • Про Київ і моїх сучасників / І. М. Салій. — Київ: Кий, 2013. — 600 с. — ISBN 966-8825-34-7.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.