Антоніо Бузіні

У дорослому футболі дебютував 1920 року виступами за команду клубу «Падова», в якій провів сім сезонів, взявши участь у 115 матчах чемпіонату. У складі «Падови» був одним з головних бомбардирів команди, маючи середню результативність на рівні 0,42 голу за гру першості. Також у команді грав його старший брат Федеріко Бузіні, з яким вони разом перейшли в 1927 році до «Болоньї».

Грав у складі «Болоньї» з 1927 по 1931 рік. Став чемпіоном Італії сезону 1928–29.

Далі грав у клубах «Фіорентіна», «Падова» та «Самп'єрдаренезе».

Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Сереньо», за команду якого виступав протягом 1937—1938 років.

З 1929 по 1931 рік захищав кольори другої збірної Італії. У складі цієї команди провів 2 матчі.

28 квітня 1929 року відіграв один матч у складі національної збірної Італії — товариську гру проти збірної Німеччини

Розпочав тренерську кар'єру невдовзі по завершенні кар'єри гравця, 1940 року, склавши з Гвідо Арою тренерський тандем, який очолював команду клубу «Мілано». Згодом на декілька років зосередився на адміністративній роботі в структурі міланського клубу, доки 1945 знову не увійшов до тренерського тандему «Мілана», цього разу разом з Адольфо Балонч'єрі. До 1953 року був технічним директором «россонері», що на той час відповідало тренерській позиції. За цей час встиг попрацювати з цілою низкою спеціалістів, які у парі очільників тренерського штабу керували безпосередньо тренувальним процесом. Найдовшою та нейрезультативнішою була співпраця Бузіні з угорським тренером Лайошом Цейзлером, разом з яким йому вдалося привести «Мілан» до перемоги в чемпіонаті сезону 1950–51.

Також 1951 року Бузіні входив до тренерської ради національної збірної Італії.

Останнім місцем тренерської роботи був клуб «Рома», в якому Антоніо Бузіні був помічником головного тренера англійця Алека Стока протягом 1957–1958 років.

Помер 20 серпня 1975 року на 72-му році життя у місті Риччоне.