Анінський дацан

Анінський дацан «Гандан Шаддублінг» (бур. Анаагай хийд, Анаагай дасан) — буддійський монастир (дацан), розташований на сході Бурятії на відстані 30 км (автошляхом) на північний схід від Хоринська, та на відстані 5 км від улусу Алан, на правобережжі річки Они (бур. Анаа).

Анінський дацан
52°16′14″ пн. ш. 109°49′29″ сх. д.

Анінський дацан був центром релігії, освіти, книгодрукування, іконопису, графіки, театрального мистецтва (містерія Цам) на схід від річки Селенги впродовж багатьох років, аж до свого руйнування в 1930-тих роках.

Історія

Дацан був заснований в 1795 році (засновник — хоринський тайши Дамба-Дуґар Ірінцеєв) наприкінці царювання імператриці Катерини II, бюст якої знаходився на вівтарі Цоґчен-дуґана — вона шанувалася як втілення Білої Тари (Сагаан Дара ехе). У дацані зберігалися 11 родових прапорів хорі-бурятів, вручених Петром I в 1703 році делегації цієї народності.

Після того, як в 1811 році в дацані згоріла дерев'яна будівля Цоґчен-дуґана, замість нього, за участю російських майстрів, було побудовано кам'яну. Дуґан представляв собою двоповерхову будівлю з балюстрадою, балконами, гротами і нішами. Перший поверх починався з висоти людського зросту. Замість даху була побудована кам'яна піраміда, висота якої, окрім двоповерхової будівлі, становила (за різними джерелами) від 10 до 15 метрів. Піраміду підтримувало 30 колон .

У 1825 році від Анінського відокремився Егітуйський дацан.

Наприкінці XIX століття в околицях дацану проживало кілька десятків тисяч чоловік. Дацан являв собою велике селище, центральну частину якого займав храмово-монастирський комплекс. У ньому знаходилася колосальна кількість субурганів (в порівнянні з іншими бурятськими дацанами) — не менше 26. Недалеко проходив Читинський тракт, велася жвава торгівля, вся долина була забудована будинками і лавками бухарских євреїв, китайських торговців, російських і монгольських підприємців, тибетських паломників.

Серед здобувачів освіти в Анінському дацані варто зазначити XII Хамбо-ламу Ітігелова, який навчався тут протягом 23 років. З 1904 по 1908 роки настоятелем дацану (ширеете) був Намжил Лайдапов, згодом, в 1917—1919 роках, — 13-й Пандіто Хамбо-лама.

В радянські часи, в 1930-ті роки, дацан був закритий. Значну частину ченців розстріляли, будівлі піддалися руйнуванню або ж використовувалися в якості стаєнь, гаражів тощо.

З 1990-тих років ведеться відновлення Анінського дацану. Цоґчен-дуґану присвоєно статус об'єкта культурної спадщини регіонального значення[1]. Нині дацан є першим в історії російського буддизму родиннородовим монастирським комплексом — навколо нього споруджено 108 субурганів — сховищ родоводів 108 сімей хорі-бурятів. Освячення субурганів відбулося в 2011 році й було приурочене до 350-річчя добровільного входження Бурятії до складу Росії. Територія відновленого Анінського дацану займає 9 гектарів і буде розділена на 9 частин, які символізують 9 коштовностей, де буде зведено 17 дуганів.

Галерея
  • Руїни Цоґчен-дуґана
  • Всередині одного з відновлених дуґанів Анінського дацану

Посилання

Примітки
  1. Приказ от 20 марта 2009 г. №15 г. Улан-Удэ Об утверждении границ территории и зон охраны объекта культурного наследия регионального значения «Анинский дацан: Цогчен-дуган», режимов использования земель и градостроительных регламентов в границах данных зон. Архів оригіналу за 13 травня 2014. Процитовано 28 грудня 2009.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.