Аорси

Ао́рси (грец. Ἄορσοι / лат. Aorsi) — ймовірно загальна назва різних іраномовних племен, об'єднаних спільним походженням, близькими мовами та культурами, які поділялися на декілька (принаймні два) політичних об'єднань. Основою господарства аорсів було кочове скотарство.

Аорси (Aorsi) поблизу північного узбережжя Каспійського моря у V ст.

Вперше згадані Страбоном; за його даними, мешкали в степах Північного Прикаспію («верхні аорси»), та «аорси-амаксобії» («ті, що живуть у возах») мешкали по р. Дон (Strabo, Geo, XI, V, 8[1]) на захід до р. Букес (Молочна?).[2] З аорсами ототожнюються сарматські пам'ятки цих регіонів II століття до н. е. — середини І століття нашої ери. Можливо, що під назвою «Яньцай» аорсів згадують китайські історичні хроніки.[3] Враховуючи те, що у матеріальній культурі аорсів присутні характерні особливості культур іранських кочовиків східного ареалу[4], доцільно згадати тохарський етнонім Ārśi[5].

За свідченням Страбона в руках аорсів був давній торговельний шлях з Північного Кавказу в Індію, Середню Азію.

Аорси брали участь в численних військових конфліктах: у сер. І ст. до н. е. воювали на боці боспорського царя Фарнака з Римом, в 45—49 рр. н. е. були союзниками римлян та боспорського царя Котіса I в його боротьбі з братом Мітрідатом VII за боспорський трон.[6]

На початку 60-х рр. аорси Прикаспію та Волго-Донського межиріччя були частково витиснені до Причорномор'я,[7] частково асимільовані аланами.

Аорсія (аорси-амаксобії у Пн.-Зах. Причорномор'ї)

Після аланської навали до Передкавказзя частина чи одна з племінних груп аорсів, мігрувавши до Пн.-Зах. Причорномор'я, утворила військово — політичне об'єднання, наразі відоме під назвою Аорсія.[8][9] У 60-70-х рр. І ст. в залежності від царів Аорсії був грецький поліс Ольвія, де династи аорсів карбували власну монету.

Щодо часу заснування Аорсії показовим є наступне:

«… можна зробити висновок, що три перші емісії Фарзоя — статери, „важкі“ та „легкі“ ауреуси — становлять низку близьких за часом карбування послідовних випусків, що групуються навколо 64 р. н. е. — Дати проведення грошової реформи у Римі… наявність двох таких дат (7 і 8) на статерах Фарзоя зміцнює гіпотезу, що на зазначених монетах відзначалися роки правління Фарзоя …»[10]

Осередок кам'яних стел з тамгами аорських царів — сер. Подністов'я.[11]

Карбована у Ольвії монета Інісмея

Аорсія згадується у декреті, знайденому у Мангупі: грец. "τοὺς μεγίστους τῆς Ἀορσίας βασιλέας" — «до найвеличніших царів Аорсії».[12]

Існує думка, що аорси на початку 60-х рр. очолювали варварів у їхньому тиску на Нижньодунайський кордон імперії, і що саме їм протистояв Плавтій Сільван Еліан.[13]

Альтернативна думка — аорси, що утворили це об'єднання, саме та група, яка була спільниками Риму у боспорській династійній війні 45-49 рр., і у Пн.-Зах. Причорномор'ї були спільниками імперії та гарантами безпеки Ольвії.

"...доводиться без жалю відмовитися від умоглядної гіпотези про те, що сармати Фарзоя були супротивниками Риму, які билися з легіонами Плавтія Сільвана: вочевидь, що невідомий евергет... отримавши певну військову допомогу від римського намісника, для зміцнення лав захисників міста вирішив звернутися до його протекторів - найвеличніших царів сусідньої Аорсії..."[14]

Діон Хрисостом, який перебував у Ольвії у 82 р. згодом писав, що «Річки (Буг та Дніпро) впадають в море біля укріплення Алектор, що належить, як кажуть, дружині царя савроматів.»(Дион Хрисостом, XXXVI, 1)[15] (ймовірно аорсів), та повідомляв про щоденні сутички ольвіополітів з сусідніми варварами. Заслуговує уваги наступна думка:

"...серед цих кочовиків була об’єднана з аорською шляхтою частина алан, яка на короткий час опинилася в Північному Причорномор’ї." [16]

Наразі подальша історія Аорсії невідома, та вже у II ст. на території Дністро-Прутського межиріччя фіксується інше об'єднання, а саме — алани.

Царі аорсів

Дивись також

Етимологія назви

Наразі найпоширенішим є наступний варіант:

грец. Ἄορσοι / лат. Aorsi < авест. auruša- / aruša- — укр. "білий".[17]

Примітки. Джерела. Посилання
  1. (Страбон. География, XI, V, 8 /грец. Strab. 11.5.8 " οἱ δ᾽ ἐφεξῆς ἤδη νομάδες οἱ μεταξὺ τῆς Μαιώτιδος καὶ τῆς Κασπίας Ναβιανοὶ καὶ Πανξανοὶ καὶ ἤδη τὰ τῶν Σιράκων καὶ Ἀόρσων φῦλα. δοκοῦσι δ᾽ οἱ Ἄορσοι καὶ οἱ Σίρακες φυγάδες εἶναι τῶν ἀνωτέρω . . . καὶ προσάρκτιοι μᾶλλον Ἀόρσων. Ἀβέακος μὲν οὖν ὁ τῶν Σιράκων βασιλεύς, ἡνίκα Φαρνάκης τὸν Βόσπορον εἶχε, δύο μυριάδας ἱππέων ἔστελλε, Σπαδίνης δ᾽ ὁ τῶν Ἀόρσων καὶ εἴκοσιν, οἱ δὲ ἄνω Ἄορσοι καὶ πλείονας: καὶ γὰρ ἐπεκράτουν πλείονος γῆς καὶ σχεδόν τι τῆς Κασπίων παραλίας τῆς πλείστης ἦρχον, ὥστε καὶ ἐνεπορεύοντο καμήλοις τὸν Ἰνδικὸν φόρτον καὶ τὸν Βαβυλώνιον παρά τε Ἀρμενίων καὶ Μήδων διαδεχόμενοι: ἐχρυσοφόρουν δὲ διὰ τὴν εὐπορίαν. οἱ μὲν οὖν Ἄορσοι τὸν Τάναϊν παροικοῦσιν, οἱ Σίρακες δὲ τὸν Ἀχαρδέον, ὃς ἐκ τοῦ Καυκάσου ῥέων ἐκδίδωσιν εἰς τὴν Μαιῶτιν."(гр.)XI, V, 8),
  2. POMPONIUS MELA. II. 2.лат. "Hujus flexum Buces amnis secat: Âgathyrsi et Sauromatae ambiunt; quia pro sedibus plaustra habent, dicti Hamaxobiœ'."(лат.)MELA. II. 2.
  3. стосовно назви «Яньцай» є показовою думка, висловлена А. Алеманєм: «…щодо гіпотез, котрі асоціюють назви Яньцай… з різними грецькими та латинськими етнонімами та топонімами, вони дискредитують себе вже своєю кількістю та протиріччям.» (див. прим. 14. стр. 515)
  4. (рос.)Сергацков И. В. Проблема становления среднесарматской культуры. Семинар «История и культура сарматов», 2005 г.
  5. (рос.)Клейн Л. С. Миграция тохаров в свете археологии // Stratum plus. Т. 2. С. 178–187
  6. лат. TAC., AN., XII, 15-21
  7. (лат.) Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA», IV, 80. «Ab eo in plenum quidem omnes Scytharum sunt gentes, varie tamen litori adposita tenuere, alias Getae, Daci Romanis dicti, alias Sarmatae, Graecis Sauromatae, eorumque Hamaxobli aut Aorsi, alias Scythae degeneres et a servis orti aut Trogodytae, mox Alani et Rhoxolani;»
  9. (рос.)Симоненко А. В. Фарзой и Инисмей — аорсы или аланы? ВДИ, 1992, № 3.
  10. (рос.)Карышковский П. О. Монеты Ольвии. Очерк денежного обращения Северо-Западного Причерноморья в античную эпоху. К., Наукова Думка, 1988.
  11. (рос.)С. Агульников, В. Бубулич. Сарматская стела с тамгой из окрестностей п. Тараклия. Tyragetia, serie nouă, vol. IV [XIX], nr. 1, Arheologie. Istorie Antică. Chişinău, 2010
  12. (гр.)SEG 46:947
  13. (рос.)А. В.СИМОНЕНКО, Б. И.ЛОБАЙ. САРМАТЫ СЕВЕРО-ЗАПАДНОГО ПРИЧЕРНОМОРЬЯ В I В. Н. Э. (ПОГРЕБЕНИЯ ЗНАТИ У С.ПОРОГИ). К., Наукова думка, 1991
  14. (рос.)Ю. Г. Виноградов. Очерк военно-политической истории сарматов в I в. н.э. Вестник древней истории, № 2, 1994 г.
  15. грец. ἐκδιδόασι δὲ οἱ ποταμοὶ εἰς θάλασσαν παρὰ φρούριον Ἀλέκτορος, ὃ λέγεται τῆς γυναικὸς εἶναι τοῦ Σαυροματῶν βασιλέως.; (рос.) — , (гр.) — Архівовано 23 серпня 2011 у Wayback Machine.
  16. Симоненко О.В. Сармати Північного Причорномор’я. Хронологія, періодизація та етно-політична історія. Автореф. дис... д-ра іст. наук: 07.00.04. НАН України. Ін-т археол. К., 1999
  17. (рос.)Алемань А. Аланы в древних и средневековых письменных источниках. М., «Менеджер», 2003.

Додатково
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.