Аполлон-13

• Командир — Янг Джон Воттс
• Пілот командного модуля — Маттінглі Томас Кеннет
• Пілот місячного модуля — Чарльз Дюк

• Командир — Джек Лусма
• Пілот командного модуля — Ванс Діво Бранд
• Пілот місячного модуля — Поуг Вільям Рід

Старт корабля успішно відбувся 11 квітня 1970 о 19:13 за Грінвічем з космодрому на мисі Канаверал. За стартом корабля з космодрому і навколишньої місцевості спостерігали понад 100 тис. осіб.

Перші двоє діб польоту «Аполлона-13» минули без особливих подій.

Пошкоджений службовий модуль «Аполлона 13», сфотографований з командного модуля після аварійного від'єднання

Місячний модуль «Акваріус», який виконував функцію рятувальної шлюпки, від'єднаний від командного модуля при наближенні до Землі

Інтер'єр місячного модуля — «поштова скринька» з каністрами з гідроксидом літію (розроблені для зменшення накопичування вуглекислого газу) призначені для системи життєзабезпечення командного модуля. Зміна була необхідною бо каністри місячного модуля були замалі для зменшення концентрації вуглекислого газу, виробленого трьома особами

На третю добу польоту, 14 квітня 1970 о 3:07:53, коли корабель пролетів 330 тис. км, відбувся вибух кисневого балона і вихід з ладу двох з трьох батарей паливних елементів, які забезпечували електрику у відсіку екіпажу командного модуля («Одісей»). Джеймс Ловелл рапортував у Х'юстон про подію і відмітив, що з відсіку двигуна витікає газ, імовірно кисень, і створює імпульс, який відхиляє апарат. Внаслідок аварії висадка на Місяць стала неможливою, а життя самого екіпажу опинилося під загрозою.

В Центрі керування польотом було створено штаб з керівництва рятувальною операцією. «Аполлон-13» продовжував політ до Місяця вільною орбітою, оскільки тільки після обльоту Місяця міг лягти на зворотний курс — до Землі. Також було встановлено, що не можна вмикати головний маршовий двигун — він міг бути пошкоджений і міг вибухнути при спробі запуску. Ракетний двигун місячного корабля не був спроектований для тривалої роботи, для зупинки, розвороту та розгону корабля. Після аварії командний модуль екіпажу корабля «Аполлон-13» було відключено для економії енергії, необхідної при посадці на Землю. Було вирішено використати ресурси місячного корабля («Водолій» — посадковий і злітний ступені) — за розрахунками, при економії ресурсів їх повинно було вистачити для повернення на Землю.

14 квітня о 8:42:43 двигун посадкового ступеня місячного модуля було увімкнуто на 34 секунди для першої корекції траєкторії. Однак, цієї корекції виявилося недостатньо. Розрахунки показали, що апарат вийде на траєкторію, яка закінчиться посадкою в Індійському океані поблизу Мадагаскару, де у США не було пошуково-рятувальних засобів (це 5 кораблів і 47 літаків, які були зосереджені у Тихому океані та в північній частині Атлантики). Політ за такою траєкторією був неоптимальним, оскільки тривав довше і ресурсів місячного модуля могло не вистачити.

Центром управління польотом 15 квітня о 2:40:31 за Грінвічем була подана команда на включення двигуна на 4 хвилини 23 секунди. Коригування було успішним, але уточнені розрахунки показали, що корабель пройде повз Землю на відстані приблизно 165 км і вийде на нову орбіту з апогеєм кількасот тис. км, політ якою був би дуже тривалим і астронавти могли загинути від нестачі ресурсів. Необхідна була ще одна корекція траєкторії корабля.

• О 5:30 вміст вуглекислого газу в атмосфері місячної кабіни підвищився до небезпечної для екіпажу межі. Патрони поглинання вуглекислого газу не були розраховані на таку тривалу роботу. Було вирішено підключити інші поглиначі — розташовані у відсіку екіпажу командного модуля. Але вентилятор, направлений на ці поглиначі, включити не було можливості внаслідок малих запасів енергії. Центр прораховував інші варіанти, експериментував. Нарешті вихід знайшли. Астронавти від'єднали від своїх скафандрів два шланги. Один з них провели від вентиляторів у місячній кабіні до виходу поглинача у відсіку екіпажу, а другий — від виходу поглинача у місячний відсік. Кріплення — клейка стрічка. Це дало позитивний ефект — вміст вуглекислого газу швидко зменшився і досяг прийнятного рівня.
• О 23:10 перегрілася одна з хімічних батарей. На Землі змоделювали ситуацію — тривога виявилася помилковою — батарея працювала нормально, з ладу вийшов термодатчик.
• Газ, який витікав з відсіку двигуна, закручував корабель і ускладнював наведення на Землю антени. Зв'язок з кораблем різко погіршився. За командою керівництва НАСА, було включено американський радіотелескоп, розташований в Парксі (Австралія).
• 16 квітня, незадовго до третьої корекції траєкторії, підвищився тиск у одному з балонів з гелієм, спрацював запобіжний клапан, і газ, що витікав, став закручувати корабель з досить великою швидкістю. Це обертання ускладнювало корекцію траєкторії.
• Недостача енергії на борту призвела до порушень теплового режиму. Оскільки обігрівачі вмикати не було можливості через брак енергії, температура в кабіні почала знижуватися і досягла 11 °C. Екіпаж почав мерзнути. Астронавтам здавалося, що в кабіні ще холодніше, ніж 11 °C — вони передали на Землю, що температура на кораблі всього 2—4 °С.

16 квітня о 4 годині 31 хвилині 28 секунд двигун місячного модуля було включено на 14 секунд — відбулася третя корекція траєкторії. Вимірювання показали, що кут входу апарата в атмосферу Землі не оптимальний, хоча й припустимий. Необхідна була ще одна, четверта корекція. Центр управління польотом вирішив скористатися двигуном системи орієнтації місячного модуля, з допомогою яких можна було трохи змінювати кут входу корабля в атмосферу.

Четверта корекція успішно відбулася 17 квітня о 12:52:51. Двигуни орієнтації працювали 22 секунди.

За цей час на Землі інженери розробили спосіб одержання джерела енергії для запуску в дію бортового комп'ютера і всіх систем спускного модуля корабля (або командного відсіку). Для цього використали як джерело електроенергії ступені місячного корабля. Перед спуском місячний модуль відстикували.

Ця звичайна у штатних умовах операція ускладнилася після аварії.

По-перше, було побоювання, що могли бути пошкоджені піротехнічні пристрої, які слугували для розриву зв'язків між відсіком двигуна і відсіком екіпажа.

По-друге, відсік двигуна після його відокремлення відводився з допомогою допоміжних двигунів, якими тепер не можна було скористатися.

По-третє, звільнений від відсіку двигуна корабель становив нерозраховану зв'язку відсіку екіпажа з місячною кабіною, міг виявитися динамічно нестійкою системою, стабілізація якої могла викликати додаткові серйозні труднощі.

Після відпрацювання на Землі різних варіантів було вирішено розвернути корабель на 45 градусів відносно напрямку руху корабля. Потім з допомогою двигунів системи орієнтації місячного модуля дати імпульс по осі корабля так, щоб він почав рухатися вперед відсіком двигуна. Після цього необхідно було здійснити підривання піротехнічних пристроїв і за допомогою системи орієнтації корабля надати йому імпульс в протилежному напрямку. Корабель і відсік двигуна в результаті розійдуться у різні боки. Незважаючи на складність процедури, о 13:14:48 відсік двигуна успішно відокремлено від корабля.

О 13:28 після відведення відсіку астронавти одержали можливість роздивитися його та сфотографувати. Вибухом було вирвано панель корпусу довжиною близько 4 м і шириною 1,5 м, пошкоджене сопло маршового двигуна. Службовий відсік було повністю виведено з ладу вибухом. Житловий відсік корабля не постраждав.

Наступна операція — відокремлення місячної кабіни від відсіку екіпажу. Ця процедура була нештатною. Але виконана вона була успішно за схемою, аналогічною відокремленню відсіку двигуна о 16:43. На цей момент в кабіні залишалося 20 кг води і 15 кг кисню. На період посадки кілька країн, зокрема СРСР, Велика Британія та Франція, оголосили радіомовчання на робочих частотах екіпажу.

17 квітня о 17:53:45 відсік екіпажу «Аполлона-13» увійшов у атмосферу, а о 18:07:41 успішно приводнився за 7,5 км від авіаносця «Іводжіма». Всі члени екіпажу почувалися нормально і були відправлені літаком в Гонолулу на Гавайські острови. Астронавти і наземні служби Х'юстона за виявлені мужність та виключно високопрофесійну роботу були нагороджені найвищою громадянською нагородою США — «Медаллю свободи».

• 
  Команда «Аполлона-13» на палубі авіаносця Іводжіма після приводнення
• 
  Радість в центрі керування польотами
• 
  Успішне приводнення
• 
  Командний модуль, піднятий на палубу авіаносця

За висновками спеціальної комісії, яка розслідувала аварію, до неї призвела така послідовність подій:

1962 головною для командного модуля кораблів серії «Аполлон» фірмою North American Aviation (пізніше — North American Rockwell) при зміні технічного завдання на виготовлення кисневих бачків для відсіку двигуна, виданого субпідряднику фірмі Beech Aircraft, не була передбачена модифікація термостатів, спершу розрахованих на напругу 28 вольт, під стандартну для наземного обладнання стартового комплексу напругу в 65 вольт. Ця невідповідність не була помічена спеціалістами обох фірм і NASA.

У жовтні 1968 кисневий бачок номер 2 для рушійного відсіку корабля «Аполлон-13» на заводі фірми North American Rockwell впустили з невеликої висоти (приблизно 5 см). При цьому вірогідно було пошкоджено продувний штуцер. Цей факт не було доведено до відома осіб, які відповідали за передстартову підготовку корабля.

27 березня 1970, за два тижні до старту, під час репетиції запуску, в бачки було залито рідкий кисень. Після випробовувань рідкий кисень було витіснено з бачків стиснутим повітрям, яке подавалося через продувний штуцер. З бачка номер 2 внаслідок пошкодження витіснити кисень не вдалося. Вирішили включити нагрівачі в бачку — щоб газифікувати кисень, а газ стравити з бачка. До нагрівачів підвели струм напругою 65 вольт. Після досягнення певної температури при роз'єднанні контактів між ними виникла електрична дуга, яка викликала зварювання контактів, замкнувши їх. Термостати припинили виконувати свою роль і температура в бачку (про що оператори не підозрювали) досягла величини, при якій ізоляція відшарувалася з дротів, що вели до вентиляторів, які перемішували кисень у бачку.

На третю добу польоту корабля «Аполлон-13» при включенні вентиляторів відбулося коротке замикання оголених дротів, від іскри в кисневій атмосфері загорілася тефлонова ізоляція бачка. Полум'я по ізоляції досягло головної частини бачка, де в нього входить жмут дротів. Зайнялась ізоляція цих дротів, у результаті цього було пропалено отвір, куди почав під високим тиском витікати рідкий кисень. Газ зірвав панель відділення 4 відсіку двигуна і пошкодив кисневий бачок номер один.

Витрати на модифікацію корабля «Аполлон-14» задля запобігання подібної аварії становили близько 15 млн доларів США.