Арабська міфологія

Джерелом вивчення доісламських міфічних уявлень арабів, які населяли в І тисячолітті до нашої ери — на початку VII століття нашої ери Північну та Центральну Аравію, служать:

• давньоарбські надписи — сафських племен Сирійської пустелі, самудських племен Центральної Аравії, надписи з держави Ліх'ян тощо, які містять згадки про тих чи інших богів;
• іноді святилища божеств;
• надписи з держав зі змішаним арабо-арамейським населенням — Пальміри чи Набатеї, написані арамейською, а в еліністичну епоху і грецькою мовами, латиною чи двомовні, які мають особливе значення бо арабські боги ототожнюються з грецькими чи римськими;
• окремі згадки в творах грецьких і римських авторів;
• нечисленні археологічні данні.

Деякі відомості про давньоарабську міфологію дає ісламська традиція і перш за все Коран. Важливе значення має також «Книга ідолів» Ібн аль-Кальбі написана у VIII столітті. Щоправда вона дуже тенденційна й інтерпретує давньоарабську міфологію в залежності від тексту Корану.

Міфічні уявлення арабів не склалися в єдину систему. Розвинутішою була міфологія в землеробів оаз, в державах таких як Ліх'ян, Кедар та інші, менш розвинутою вона була в кочових чи напівкочових племен пустелі. На півночі арабські племена вступали в контакти з осілими народами Сирії і Палестини, переймали арамейську як мову писемності. Це призводило до синтезу культур і зокрема міфів. Взагалі, давньоарабська міфологія була конгломератом відносно самостійних, але переплетених між собою систем.

До складу пантеону входили і по-різному групувалися як загальні, так і локальні божества. Один і той самий бог у міфах різних спільнот міг відігравати різну роль, набувати нових рис та змінювати ім'я. І, навпаки, однаковими ж функціями та зовнішністю могли наділятися боги із зовсім різними іменами. При переселенні в певну місцевість часто запозичувалося божество цієї місцевості. Характерним явищем було злиття кількох богів унаслідок переселення чи об'єднання племен.

Примітною рисою давньоарабської міфології було те, що ім'я верховного божества часто табуювалося і замінювалося прізвиськом, яке з часом могло стати його власним ім'ям. Іноді заборонене ім'я замінювали на ім'я іншого бога, наприклад, бога одного з об'єднаних племен. Існування табуйованих імен сприяло як злиттю богів, перетворенню їх в іпостасі одного, так і еволюції іпостасі в окреме божество. Це було тим ймовірніше, що різні міфологічні системи давніх арабів були схожі між собою і мали спільних божеств.

Важливу роль відігравало вшанування Місяця, особливо в кочівників, та Венери. Сонце в пустельній Аравії мало риси грізного та нищівного божества. Ці боги не зберегли своїх початкових імен, тож виявити їх у пантеонах важко. Шанувалися також втілення різних природних явищ — дощу, грому тощо. Існували також божества родючості та рослинності, скотарства тощо. Але вони не відігравали великої ролі в пантеоні, оскільки їх функції дублювалися, зазвичай, верховним божеством, яким був повсюди бог-предок даного народу, покровитель і владика країни, бог неба, творець світу і людей і, зазвичай, постачальник дощу.

У пізній період, ймовірно, внаслідок злиття місцевих верховних богів з'явилося спільне для центральної та північної Аравії божество — Аллах, деміург і батько богів. Це було проявом тенденції об'єднання місцевих богів у єдиний пантеон. Дружиною Аллаха і матір'ю богів у арабів Сирійської пустелі вважалася Аллат[1]. Але в центральній Аравії вона, Манат та Узза шанувалися як дочки Аллаха. Одночасно в південній Аравії вважали, що Узза — мати Аллат і Манат.

У Мецці були зібрані ідоли 360 божеств різних племен, а це, зазвичай, свідчить про початок виникнення єдиного пантеону. Але говорити про те, який характер мало це міфологічне переосмислення, не можна. Богам відводилася священна територія, де був «бетель» («дім бога»), який вважався одночасно і житлом і втіленням божества. Бетелєм, зазвичай, був грубо оброблений камінь пірамідальної чи конічної форми, скеля, дерево. Іноді навколо бетеля чи ідола споруджували будівлю кубічної форми — каабу (арабською — куб). Пережитки цих звичаїв у переосмисленій формі збереглися в ісламі — шанування священних міст Мекки і Медіни, меканська Кааба.

Світ богів і світ духів розрізнялися. Шанувалися дерева, джерела, колодязі, окремі камені як самостійні духи чи як іпостасі місцевих божеств. Існували також домашні боги, а іноді й грубі статуетки — ідоли головних божеств, наприклад, Манат.