Аргей (Місяць)

Гора Аргей (лат. Mons Argaeus) — гора на видимому боці Місяця, на межі морів Ясності та Спокою. Утворює мис, що вклинюється між ними зі сходу. Розміри основи — 65×30 км[1], координати центру — 19.33° пн. ш. 29.01° сх. д. / 19.33; 29.01[2]. Вершина височіє над сусідніми ділянками морів на 2,3–2,7 км, а її абсолютна висота складає −0,29 км[3].

Гора Аргей (мозаїка знімків зонда LRO). Ширина зображення — 80 км
Гора Аргей (біля центру) та околиці. Ліворуч угорі — Море Ясності, внизу — Море Спокою

Розташування гори Аргей

Назва

Гора дістала давньогрецьку назву вулкана Ерджіяс у нинішній Туреччині, тому що стоїть недалеко від Таврських гір — як і земний Ерджіяс від земного Тавра[4]. Цю назву (англ. Mount Argaeus) запропонував 1859 року Томас Вільям Вебб[4][5], а 1935 року затвердив Міжнародний астрономічний союз[6][2]. На початку 1960-х років їй було надано латинізованого вигляду Mons Argaeus[7][8]. Раніше гора мала й іншу назву: в 19 столітті Йоганн Фрідріх Юліус Шмідт назвав її мисом Шаміссо (Cape Chamisso)[9] — можливо, на честь Адельберта фон Шаміссо[10].

Опис

Найвища вершина гори розташована на її північному заході. На світанку вона кидає на морські рівнини довгу тінь і є цікавим об'єктом для аматорських спостережень[4][11].

Біля південного схилу гори Аргей лежить молодий 11-кілометровий кратер Фабброні. За 12 км на захід від гори розташований 1,6-кілометровий кратер Абетті. В околицях цієї гори назви отримали і ще кілька дрібних кратерів. На північ від гори тягнеться кілька борозен: борозни Літтрова, борозна Кармен та борозна Рудольфа. Дещо східніше лежать 30-кілометровий кратер Вітрувій, його 5-кілометровий сателіт Вітрувій L та гора Вітрувія.

1972 року за 60 км на північний схід від гори Аргей (в долині Таурус-Літтров) приземлився «Аполлон-17».

Див. також

Примітки
  1. Виміряно за картою
  2. Mons Argaeus. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 18 жовтня 2010. Архів оригіналу за 22 листопада 2013. Процитовано 14 лютого 2015.
  3. За альтиметричними даними супутника Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS
  4. Webb T. W. Celestial Objects for Common Telescopes. — London : Longman, Green, Longman, and Roberts, 1859. — P. 72.
  5. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 150. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  6. Blagg, M. A.; Müller, K.; Wesley, W. H.; Saunder, S. A.; Franz, J. Named Lunar Formations. — London : P. Lund, Humphries & Co. Ltd, 1935. — P. 20. — Bibcode:1935nlf..book.....B.
  7. Transactions of the IAU Vol. XI B. Proceedings of the 11th General Assembly (Berkeley, 1961) / Ed. D. H. Sadler. — Academic Press, 1962. Архів оригіналу.
  8. Transactions of the IAU Vol. XII B. Proceedings of the 12th General Assembly (Hamburg, 1964) / Ed. J.-C. Pecker. — Academic Press, 1966. — P. 202–205. Архів оригіналу.
  9. Blagg, Mary A.; Saunder, Samuel Arthur. Collated list of lunar formations named or lettered in the maps of Neison, Schmidt, and Madler. — Edinburgh : Neill & co., ltd, 1913. — P. 19. — Bibcode:1913cllf.book.....B.
  10. Names of J.F.J.Schmidt. The-Moon Wiki. Архів оригіналу за 16 квітня 2015. Процитовано 16 квітня 2015.
  11. Elger, T. G. (1892). Selenographical notes. The Observatory 15: 405–408. Bibcode:1892Obs....15..405E.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.