Аревахач

Аревахач (вірм. արևախաչ, сонячний хрест)[1], також відомий як Вірменський знак вічності — древній вірменський символ у вигляді круглого, вихрового, гвинтоподібного кола, схожого на сонце[2]. Один з найдавніших символів у вірменській культурі[3]. Є головним образотворчим символом Вірменії та вірмен[4][5].

Вірменський знак вічності

Символіка
Монумент «Відроджена Вірменія». На цьому монументі висотою 50 метрів можна знайти 7 знаків вічності — 5 в основі та 2 на вершині[джерело не вказане 3040 днів]

В залежності від кількості елементів вірменський знак вічності називається відповідно шестикрилим або восьмикрилим[6][7].

Згідно Вілю Мириманову, вписана в коло свастика як різновид хреста підкреслює момент руху, перетворення життя в смерть і смерті в життя[8]. На думку О. Орлова, вихрова свастика («сегнерово колесо») «це є... вихор або вирва, за допомогою якої акумулюється енергія, необхідна для переходу з одного енергетичного плану в інший»[9]. Хрест у колі, а також щит, зустрічається на хачкарах позначає ще й замкнутий цикл буття (життя — смерть — відродження)[10]. Зустрічається на вірменських християнських пам'ятках з V століття, потім цей знак перейшов і на хачкари. До VIII століття про використання символу вічності у вірменській архітектурі можна вже говорити як про давню іконографічну пракуі[11], причому символ зберіг своє значення з раннього середньовіччя до наших днів[12].

Примітки
  1. Термин «Аревахач» часто употребляют также последователи армянских неоязыческих течений Объединение aрмянских арийцев, основные арийские символы, 2012
  2. Jacob G. Ghazarian (2006), The Mediterranean legacy in early Celtic Christianity: a journey from Armenia to Ireland, Bennett & Bloom, pp. 263, P. 171
  3. K. B. Mehr, M. Markow, Mormon Missionaries enter Eastern Europe, Brigham Young University Press, 2002, pp. 399, стр. 252
  4. Գծաձեւային խորհրդանիշեր
  5. Трипольская цивилизация и её трагическая гибель. Архів оригіналу за 17 червня 2018. Процитовано 31 травня 2018.
  6. решение Национального Совета Западной Армении, о флаге Западной Армении, 2011
  7. Тер-Варданян Г. А. (1998), «Новая интерпретация надписи судакского армянского хачкара», Историко-филологический журнал НАН РА, № 3 . pp. 149—154. ISSN 0135-0536
  8. В. Б. Мириманов // Четвёртый всадник Апокалипсиса: эстетика смерти : Смерть/Вечность в ритуальном искусстве от палеолита до Возрождения // РГГУ, 2002 — 75 (132)
  9. Р. В. Багдасаров / Свастика: священный символ : этнорелигиоведческие очерки очерки / Белые Альвы; М. 2001 г. — стр. 159 (428)
  10. Нелли Саакян/ Армянское нагорье: ессе / Изд-во РАУ. 2006 г. — стр. 150 (349)
  11. Jacob G. Ghazarian (2006), The Mediterranean legacy in early Celtic Christianity: a journey from Armenia to Ireland, Bennett & Bloom, pp. 263, стр. 186
  12. Зарян А. К. (1989), «Иконогорафические проблемы символики хачкаров и митраизма», Историко-филологический журнал НАН РА, № 1 . pp. 202—219. ISSN 0135-0536
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.