Арман Огюстен Луї Коленкур

Арман Коленкур (фр. Armand Augustin Louis de Caulaincourt; 9 грудня 1773 —†19 лютого 1827) — французький генерал, політик, дипломат часів Першої імперії, герцог Віченцький, автор мемуарів.

Арман Коленкур
фр. Armand Augustin Louis de Caulaincourt
Псевдо Огюстен Луї
Народився 9 грудня 1773(1773-12-09)
Коленкур
Помер 19 лютого 1827(1827-02-19) (53 роки)
Париж
·рак шлунка
Поховання Пер-Лашез
Країна  Франція
Діяльність політик, військовий очільник, дипломат
Знання мов французька[1]
Учасник Революційні війни і Наполеонівські війни
Титул маркіз, герцог
Посада Grand Squire of Franced, член Охоронного сенатуd, пер Франції і посол
Військове звання генерал
Рід Коленкури
Батько Габріель-Луїс Коленкур
Діти Armand Alexandre Joseph Adrien de Caulaincourtd і Hervé de Caulaincourtd
Нагороди
Великий Хрест ордена Почесного легіону

Життєпис

Народився у 1773 році у м. Коленкур у родині королівського офіцера маркіза Габріеля-Луїса Коленкура. У 1788 році почав військову кар'єру під орудою батька. У 1789 році став лейтенантом, у 1791 році —помічником—ад'ютантом свого батька, у 1792 році — капітаном. 1 червня 1792 року записується добровольцем до Національної гвардії. Спочатку був простим солдатом. У 1793 році стає сержантом, 1794 році його заарештували, але йому вдалося втекти. Після 9 термідора повертається до Франції. У 1795 році отримує звання капітана. Незабаром завдяки Луї-Лазарю Гошу стає ад'ютантом генерала Обер-Дюбайе у Шербурі. 1796 році супроводжує його до Венеції, а потім до Стамбула.

По поверненню у 1797 році до Франції зараховується до Рейнської армії. У 1799 році стає полковником. У битвах під Штоках та енхеймам очолює кавалерійський полк.

У 1801 році міністр закордонних справ Шарль-Моріс де Талейран-Перігор доручає Коленкуру дипломатичну місію у Санкт-Петербурзі. Проте він досяг особливого успіху у зближенні Росії та Фраенції. Тому через 6 місяців повернувся до дому. У 1802 році стає ал'ютантом Наполеона Бонапарта, 1803 року — бригадним генералом. водночас отримує посаду генерального інспектора консульських стаєнь.

У 1804 році виконував дипломатичну місію до курфюрства Баденського. Вона слугувала завісою для викрадення принца Енгієнського. після проголошення у 1804 році Франції імперією Коленкур отримує почесну посаду великого конюшего. У 1805 році отримує звання дивізійного генерала, після чого служить у штаб-квартирі Великої армії. У 1807 році стає послом Франції в Росії. У 1808 році Наполеон I надав йому титул герцога Віченцького. Проте не зміг налагодити тривалу співпрацю імператорів Олександра I й Наполеона I. Тому у 1811 році пішов у відставку, повернувшись до Франції.

Коленкур брав участь у кампанії 1812 року у почті Наполеона. Значної ролі у битвах цього періоду не відігравав на відміну від свого брата Огюста Коленкура. Після відступу французів з Росії Наполеон Бонапарт повертався до Франції під ім'ям Коленкура. У квітні 1813 року Коленкур стає сенатором. Підписав перемир'я з союзними військами у Плесвіці. Вів також перемовини у Празі щодо укладання остаточного миру, проте дії самого Наполеона I завадили спробам Коленкура досягти цього.

20 листопада 1813 року Бонапарт призначає Коленкура міністром закордонних справ. В подальшому був організатором миру в Шатійоні, завдяки чому Наполеон зркся трону, але отримав у володіння о. Ельба. за часів Бурбонів Арман Коленкур був позбавлений усіх посад, проте збіеріг свої маєтки. Під час Ста днів Коленкур підтримав Наполеона Бонапарта. Тому знову став міністром закордонних справ, а також став пером Франції. Намагався укласти мир з членами антифранцузької коаліції, але марно.

Після остаточного повалення Наполеона Бонапарта усамітнився у власному будинку у Парижі, де й помер 19 лютого 1827 року.

Родина

Дружина — Андрієна-Іре-Луїза де Карбоннел де Канізі (1785—1876)

Мемуари
  • Посольство до Санкт-Петербурга і російська кампанія
  • Агонія Фонтенбло

Джерела
  • A. Lievyns, Jean Maurice Verdot, Pierre Bégat, Fastes de la Légion d'honneur: biographie de tous les décorés accompagnée de l'histoire législative et réglementaire de l'ordre, vol. 3, Bureau de l'administration, 1844 [lire en ligne (page consultée le 16 nov. 2009)]

Література
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.