Артилерійський спостерігач

Виклик і коригування артилерійського вогню на ціль

У широкому сенсі, існують два абсолютно різних підходи до артилерійського спостереження:

• Спостерігач має командні повноваження над батареєю і наказує вести вогонь, включаючи тип і кількість боєприпасів, які мають бути випущені по цілі.
• Спостерігач подає запит на вогневе ураження до штабу артилерії на якомусь рівні, який приймає рішення, чи буде воно забезпечене, за допомогою яких батарей, а також тип і кількість боєприпасів, які повинні бути використані.

Перший підхід використовується у британській армії, а другий у Сполучених Штатах. Під час Другої світової війни Німеччина та Радянський Союз тяжіли до британського методу.

Оскільки, артилерія в основному є засобом ведення непрямого вогню, гармати рідко розташовуються у зоні прямої видимості своїх цілей, часто дуже на значній відстані.[1] Спостерігач служить очима гармат, шляхом відправки координат розташування цілей та за необхідності коригування за падінням снарядів, як правило, за допомогою радіозв'язку.

В системі США спостерігач надсилає запит на вогонь, як правило, в свій батальйон або центр керування вогнем (англ. Fire Direction Center (FDC)) батареї. Потім ЦКВ вирішує яку шільність та інтенсивність вогневого ураження застосовувати, а також може запросити додаткову підтримку з артилерійського штабу вищого рівня. ЦКВ опрацьовує геолокаційні дані спостерігача і передає їх у вигляді даних для ведення вогню до батареї.

У британській системі спостерігач надсилає власний наказ на ведення вогню до батарей за якими він закріплений, а також може запросити підтримку від додаткових батарей. Кожен командний пост сам перетворює накази на ведення вогню у небхідну інформацію для своїх батарей. До кінця Другої світової війни спостерігач був зазвичай змушений надавати батареям власного загону фактичні дані для ведення вогню, що стало можливим через запровадження калібрувальних прицілів на гарматах.

На суші, артилерійські спостерігачі вважаються високопріоритетними цілями для ворожих сил, оскільки вони контролюють велику кількість вогневої міці, знаходяться в межах дальності видимості противника, і можуть бути розташовані в межах території противника.

Передовий артилерійський спостерігач морської піхоти США на дереві задля кращого огляду поля бою на Гуадалканалі, 1942.

У армії Сполучених Штатів група вогневої підтримки (англ. Fire Support Team (FIST)) легкої, важкої або штуркової піхоти складається з офіцера вогневої підримки (англ. Fire Support Officer (FSO), сержанта (англ. Fire Support Sergeant, трьох передових спостерігачів (англ. Forward Observers (FO), двох спеціалістів вогневої підтримки (англ. Fire Support Specialists) та трьох зв'язківців (англ. Radio Telephone Operators (RTO). Танкові/Кавалерійські групи ВП зазвичай складаються з лише одного офіцера та трьох рядових. Бригадні «КОЛЬТ» групи діють у складі двох осіб, спеціаліста вогневої підтримки у статусі від E-1 до E-4 та сержанта вогневої підтримки у статусі E-5. В даний час у тактичних навчаннях груп польової артилерії починають включати більше завдань з взаємодії із безпосередньою авіаційною підтримкою і атакою ближнього бою.

У корпусі морської піхоти США, розвідники спостерігачі також діють як коригувальники для морського артилерійського вогню і призначені для спостереження та коригування артилерії та морської вогневої підтримки, що включає засоби вогневої підтримки, такі як міномети, ракети, артилерію, NSFS та CAS/CIFS. Групу передових спостерігачів зазвичай закріплюються до рот піхоти задля забезпечення їх просування непрямою вогневою підтримкою.

Британські та французькі артилерійські спостерігачі Битви за Лангемарк, 1917

For centuries the Battery Commander had been responsible for controlling the fire of his battery. This continued with the introduction of indirect fire in the early years of the 20th Century. However, the First World War introduced 24 hour, seven days a week fighting. Furthermore indirect fire had increased the distance between the guns and their targets, and between the observers and their guns. This led to the use of observing officers to act on behalf of the battery commander. In the 1938 re-organisation of the Royal Artillery batteries were divided into troops, with the troop commanders (Captains) as observing officers at an (OP). These officers and their parties could operate as either as an Observation Post (OP) or accompany the supported arm (infantry or armour) as Forward Observation Officers (FOOs). During World War II it became the practice for close support battery commanders to become part of the tank regiment or infantry battalion headquarters they were supporting. They also started using 'quick fireplans' usually limited to their own regiment, to support fast moving limited battalion actions.

Artillery Observer in observation post

Generally FOOs were assigned to a company or squadron of a battalion or regiment that their battery was supporting. In the British artillery system FOOs were always^{[джерело?]} authorised to order fire commands to their own troop or battery, based on their assessment of the tactical situation and if necessary liaison with the supported arm commander.

From mid World War II some artillery observers were authorised to order fire to all batteries of their regiment, it also became the practice for some observers to be designated 'Commander's Representative' able to order fire to a divisional or corps artillery. Unauthorised officers could request fire from more than their own battery. During that war it also became the practice that FOOs^{[джерело?]} arranged quick fireplans comprising several coordinated targets engaged by guns and mortars to support short offensive actions by the squadron or company they were with.

In World War II OP/FOO parties were normally mounted in an armoured carrier, although those assigned to support armoured brigades usually had a tank. Initially a Stuart but in NW Europe usually a Sherman^{[джерело?]}. Tanks continued to be used by some observers until about 1975. In 2002^{[джерело?]} the British Army adopted the term Fire Support Team (FST) for its observation parties, including FACs under control of the artillery officer commanding the FST.

The Royal Flying Corps and Royal Air Force had been responsible reporting targets and observation of fire in World War I, this role was subsequently called 'Arty/R, but proved difficult from high performance aircraft over hostile territory in World War II. In 1940 it was agreed that RAF AOP squadrons equipped with light aircraft, operating at low altitude over friendly territory and flown by Royal Artillery officers would be formed. These squadrons existed until the formation of the Army Air Corps in 1957.[2]

• Польова артилерійська команда
• Команда вогневої підтримки (Британська армія)
• Передовий повітряний контроль

• U.S. Army FM 6-30
• U.S. Army FM 22-100
• U.S. Army FM 3-09.30