Архаїзм

Архаї́зм (грец. αρχαιος — первісний, старовинний, стародавній) — слово (термін), вираз (фраза), граматична форма, які застаріли й вийшли з загального вжитку і мають сучасний синонімічний аналог (на відміну від історизмів).

Архаїзми — це витіснені назви понять, що існують і в наш час (напр., аероплан — літак). Розрізняються такі типи архаїзмів: 1) власне лексичні — слова, що застаріли в цілому (чадо, ректи, понеже); 2) лексико-фонетичні, що відрізняються від сучас. варіантів тільки одним чи кількома звуками або місцем наголосу (сей, пашпорт, глас, піїт, філозоф); 3) лексико-морфологічні — застар. словоформи та грамат. характеристики слова (люде — сучас. люди, авто — раніше ч. p.); 4) лексико-словотвірні, що відрізняються від сучас. однокорен. синонімів словотв. формантом — суфіксом або префіксом (податель, подаяніє, возгордитися); 5) лексико-семантичні, у яких застар. є лише окр. значення (броня у знач, ‘зброя’, худий ‘поганий’, машина ‘паровоз, поїзд’, пор. машиніст).

В українській літературній мові (як і в інших східнослов'янських) архаїзми-старослов'янізми використовуються як стилістичний засіб для надання мові урочистості (наприклад: «Молюся, знову уповаю, знову сльози виливаю». Тарас Шевченко) або іронічного значення (напр.: «Восплач, пророче, сине божий, І о князях, і о вельможах, і о царях отих». Т. Шевченко).

Від архаїзмів можуть утворюватись похідні слова, що збагачують нашу лексику, наприклад, від «чоло» походить слово «очолювати».