Архаїчна латина

Перші письмові пам'ятки латинської мови походять, імовірно, з кінця VI — початку V століть до н. е. Серед найдавніших пам'яток — напис на золотій застібці з міста Пренеста (VI—V ст. до н. е.[3], знайдений в 1978 році присвятний напис зі стародавнього міста Сатріка (за 50 км на південь від Риму), що датується останнім десятиліттям VI століття до н. е., а також уривок сакрального напису на уламку чорного каменю, знайденого в 1899 році під час розкопок римського форуму, що відповідає приблизно до 500 р. до н. е. До давніх пам'яток архаїчної латини належать також численні надгробні написи, фрагменти обрядових пісень та офіційні документи середини III — початку II століття до н. е., з яких найвідоміші епітафії римських політичних діячів Сціпіонів і текст сенатської постанови про святилища бога Вакха.

Історія літературної мови починається 240 р. до н. е., коли військовополонений грек Люцій Лівій Андронік приніс до Риму латинською мовою трагедію і комедію як результат перекладу грецьких творів, зокрема Гомерової «Одіссеї».

Найбільшим представником архаїчного періоду в області літературної мови є давньоримський комедіограф Плавт (бл. 245 — 184 до н. е.), від якого до нашого часу дійшло 20 комедій повністю й одна — в уривках. Проте словниковий склад комедій Плавта і фонетичний лад його мови вже значною мірою наближаються до норм класичної латини I століття до н. е. — початку I століття. Іншим представником архаїчного періоду є Теренцій (190—159 рр. до н. е.), автор шести комедій.