Афанасій (неаполітанський дука)
Афанасій (†898) — неаполітанський дука (878–898), син дуки Григорія III та брат Сергія II.
Афанасій | |
---|---|
Народився | 9 століття |
Помер | 898 |
Країна | Візантійська імперія |
Діяльність | священник |
Титул | Q21101016? і єпископ |
Посада | Герцог |
Батько | Григорій III[1] |
Брати, сестри | Сергій II |
Діти | Gemma di Napolid[1] |
У 878 він був єпископом Неаполя та повстав проти Сергія II, осліпив його і захопив владу в дукаті. Державний переворот відбувався за фінансового сприяння папи Римського Іоанна VIII, який бажав розірвати союз Неаполя з сарацинами. 9 вересня 876 папа писав Афанасію «non diligere Deum, qui mandata eius participando cum perfidis non custodit.»[2]
Однак, у 879 Іоанн відлучив Афанасія від цекрви, оскільки той продовжував мати дружні стосунки з сарацинами. Афанасій брав у часть у війні за капуанський престол. Він допомагав Атенульфу I проти його братів і кузенів. Разом з військом візантійців він обложив Капую. З 881 Афанасій правив у Капуї як технічний васал князя Салернського Гваймара I. У 886 Афанасій був звільнений від відлучення від церкви, проте знову уклав союз з сарацинами. Папа Стефан V пригрозив йому блокадою Неаполя.
З 887 Капуєю став правити Атенульф, який був змушений вести війну з Афанасієм за Лібурнію. У 895 Афанасій організував бунт прихильників Неаполя у Салерно, проте молодий син Гваймара I — Гваймар II придушив повстання.
Афанасій зміцнив владу і престиж Неаполя. Він був грекофілом, приклав багато зусиль для збереження грецьких рукописів, підтримував добрі відносини з Візантією. Мав дочку Гемму, яку видав за князя Беневентського Ландульфа I. Афанасію спадкував його племінник Григорій IV.
Посилання
- Pas L. v. Genealogics — 2003. — ed. size: 683713
- Engreen, p 319.
Джерела
- Engreen, Fred E. «Pope John the Eighth and the Arabs.» Speculum, Vol. 20, No. 3. (Jul., 1945), pp. 318–330.
- Erchempert. Historia Langabardorvm Beneventarnorvm. at The Latin Library.
- Caravale, Mario (ed). Dizionario Biografico degli Italiani: IV Arconati — Bacaredda. Рим, 1962.