Африканська хартія прав людини і народів

Цілі Хартії полягають у запровадженні міжнародних стандартів прав людини з урахуванням специфіки розвитку цих прав у країнах Африки, закріпленні особливих прав народів як важливого інструменту гарантування прав людини. В Африканській хартії прав людини і народів 1981 підкреслюється, що «свобода, рівність, справедливість і гідність є суттєвими цілями для досягнення законних прагнень африканських народів» і вони мають спрямовуватися на «викорінення усіх форм колоніалізму в Африці, координацію і посилення їх співробітництва, зосередження зусиль на досягненні кращого життя…».

Реалізація зазначених цілей має відбуватися через історичну традицію та цінності африканських цивілізації. Висловлено переконання, що «право на розвиток, а також громадянські і політичні права не можуть бути відокремлені від економічних, соціальних і культурних прав як у їх концептуальному, так і універсальному значенні, і що задоволення економічних, соціальних та культурних прав є гарантією для користування громадянськими і політичними правами» (преамбула). В документі подано широкий перелік громадянських, політичних, соціально-економічних та культурних прав і свобод людини, а також прав народів, чим підтверджена прихильність африканських держав принципам прав і свобод людини та народів, які містяться у деклараціях, конвенціях та інших документах ОАЄ, Руху неприєднання, ООН.

Права людини згідно зі ст. 1-18:

• право на рівність перед законом та рівний захист законом;
• право на життя, повагу і гідність;
• заборона всіх форм експлуатації і гноблення людини, включаючи рабство, работоргівлю, тортури, нелюдські або принижуючі гідність види поводження і покарання;
• право на свободу та особисту безпеку, включаючи свободу від свавільного арешту або затримання;
• право бути вислуханим у справі;
• право на презумпцію невинності;
• захист і розумні строки розгляду справи судом;
• право на свободу совісті, інформацію, об'єднання та мирні збори;
• право покидати країну і повертатися до неї;
• свобода пересування і проживання;
• право на політ, притулок;
• право вільно брати участь в управлінні країною і рівного доступу до державної служби та державної власності;
• право на працю, освіту, культуру, захист моральних і традиційних цінностей, що визначаються суспільством.

Крім того, «забороняється масове вигнання осіб, які не є громадянами держави. Під масовим вигнанням розуміється і вигнання національних, етнічних або релігійних груп» (п. 5 ст. 12).

Спеціальний розділ Хартії присвячений надзвичайно широким обов'язкам індивідів з урахуванням особливостей розвитку африканського суспільства: кожний індивід має обов'язки щодо своєї сім'ї, суспільства, держави та інших законно визнаних спільнот і міжнародного співтовариства; права і свободи кожного індивіда повинні здійснюватися з належним урахуванням прав інших, колективної безпеки, моралі та загального інтересу; кожний індивід повинен поважати свого ближнього і ставитися до нього без дискримінації та підтримувати стосунки, що мають на меті забезпечувати і посилювати взаємну повагу і терпимість. Індивід також зобов'язаний: дбати про гармонійний розвиток сім'ї, поважати своїх батьків, підтримувати їх у разі необхідності; слугувати своїй національній спільноті; не вступати у компроміс щодо безпеки держави, громадянином якої він є, або в якій проживає; берегти і посилювати соціальну та національну солідарність, особливо в разі загрози останній; берегти і розвивати африканські культурні цінності у дусі терпимості, діалогу і консультацій; сприяти досягненню африканській єдності (ст. 27—29).

У Хартії окреслено права народів: (ст. 19—24).

• право на рівність;
• право на існування, пов'язане із невід'ємним правом народу на самовизначення і правом на вільне визначення свого політичного статусу та здійснення свого економічного і соціального розвитку;
• право колонізованих або поневолених народів на звільнення від пут панування;
• право на одержання допомоги з боку держав—учасниць Хартії у визвольній боротьбі проти іноземного панування у політиці, економиці і культурі, сферах;
• право вільно розпоряджатися своїми багатствами та природними ресурсами;
• право на законне повернення своєї власності, а також на адекватну компенсацію у випадку її незаконного захоплення;
• право на економічний, соціальний і культурний, розвиток;
• право на рівне користування загальною спадщиною людства;
• право на розвиток;
• право на національний і міжнародний мир та безпеку;
• право на здорове довкілля, сприятливе для розвитку народів.

Своєрідними гарантіями зазначених прав народів є встановлені в Хартії обов'язки держав. Поряд із зобов'язаннями кожної держави-учасниці дотримувати і забезпечувати ці права, в ній виділено два особливих зобов'язання держав щодо сприяння правам народів: обов'язок вживати всіх необхідних заходів для викорінення будь-яких форм іноземної економічної експлуатації, особливо з боку міжнародних монополій, з тим, щоб народи могли одержувати всі вигоди від переваг, які надаються їм національними ресурсами (п. 5 ст. 21);

обов'язок в індивідуального, або колективного порядку забезпечити народам реалізацію їх прав на розвиток (п. 2 ст. 22).

Держави—члени ОАЄ зобов'язалися визнати права, обов'язки і свободи, які містяться в Африканській хартії прав людини і народів 1981, і вжити законодавчих та інших заходів для їх здійснення (ст. 1).

З цією метою в липні 1987 створено Африканську комісію з прав людини і народів. Вона складається з 11 членів, які обираються таємним голосуванням Асамблеєю глав держав та урядів ОАЄ; при цьому кандидатами висувають найвідоміших осіб найвищої репутації (ст. 30—31).

Функції Комісії:

1) сприяти правам людини і народів, зокрема:

а) збирати документи, організовувати вивчення і дослідження африканських проблем у сфері прав людини і народів, проводити семінари, симпозіуми і конференції, розповсюджувати інформацію, підтримувати національні і місцеві установи, які зацікавлені у правах людини і народів, висловлювати свої міркування та давати рекомендації урядам;

б) розробляти принципи і норми, спрямовані на розв'язання правових проблем, що стосуються прав людини і народів та фундамент, свобод, на яких африканські уряди можуть засновувати своє законодавство;

в) співробітничати з іншими африканськими та міжнародними установами, які зацікавлені у сприянні та захисті прав людини і народів;

2) забезпечувати захист прав людини та народів на засадах Хартії;

3) тлумачити всі положення Хартії на прохання держави-учасниці, інституції ОАЄ або африканські організації, яка визнана ОАЄ;

4) здійснювати будь-які інші завдання, доручені Комісії Асамблеєю глав держав та урядів (ст. 45).

Африканська хартія прав людини і народів 1981 є першим на африканському континенті регіональним документом, де відображено як загальнолюдські цінності щодо захисту прав і свобод людини у сучасному суспільстві, так і цінності захисту людини, властиві африканським спільнотам, що мають зберігатися і розвиватися. Хартія є також першим міжнародним правовим документом, в якому сформульована система правових норм, що визначає перелік прав народів і встановлює правовий зв'язок між правами народів і державами—учасницями Хартії (механізм здійснення прав людини і народів). Значення документа полягає і в тому, що він сприяє утвердженню прав народів як категорії міжнародного співтовариства шляхом закріплення їх у міжнародному праві.

• Права людини
• Загальна декларація прав людини
• Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод
• Американська конвенція з прав людини
• Арабська хартія прав людини
• Каїрська декларація прав людини в ісламі

• О. В. Буткевич. Права народів // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4

• В. Н. Денисов. Африканська хартія прав людини і народів 1981 // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 672 с. — ISBN 966-7492-00-X.