Багдадський погром 1941 року

Багдадський погром 1941 року, відомий також як Фархуд (араб. الفرهود‎, «експропріація») — погром, що трапився в Багдаді 1-2 червня 1941 р. коли британські війська билися проти прихильників пронацистського уряду аль-Гайлані, але не встигли дійти до Багдада. Коли британські та трансорданскі війська увійшли в столицю, до того часу, за офіційними даними, близько 175 євреїв було вбито і близько 1000 поранено. Майно євреїв було розграбовано, і 900 єврейських будинків було зруйновано.[2]

Братська могила жертв Фархуда. Фото 1946 р.
Багдадський погром 1941 року
Місце атаки Багдад
Дата
Загиблі 180[1]

Результатом була масова міграція євреїв з Іраку. До 1951 р. з країни виїхало, в основному до Ізраїлю, 110 тис. євреїв — 80 % всього єврейського населення Іраку.[3] Історики називали Фархуд «забутим погромом Голокосту» і «початком кінця єврейської общини Іраку», яка проіснувала понад 2500 років.[4]

Передісторія євреїв

Починаючи з Вавилонського полону, євреї жили в Іраку вже 2,5 тисячі років. До 1941 р. їх число становило близько 150 тис. осіб. Вони відігравали важливу роль в іракському сільському господарстві, торгівлі, банківській справі і навіть входили до складу чиновного стану.

Становище євреїв в Іраку, як і в інших мусульманських країнах, не було безхмарним. У недавній історії Іраку вже було два великих погроми — в Басрі у 1776 р. і в Багдаді в 1828 р. Було й чимало інших випадків насильства, спрямованого проти євреїв,[5] випадків санкціонованого владою руйнування синагог, примусового навернення євреїв в іслам.[6]

Передумови

Після поразки Османської імперії в 1-ї світової війни Ліга націй встановила британський мандат над Іраком. Після загибелі короля Газі в 1939 р. в автомобільній катастрофі британці домоглися призначення регентом Абд-аль-Ілаха. Британці були непопулярними в країні, і ряд іракських політиків-популістів розглядав гітлерівську Німеччину як дружню іракському народу і противагу британцям.

Гітлерівська пропаганда

У період з 1932 по 1941 р. німецьке посольство в Іраку за активної участі посла, визначного сходознавця Фріца Гробба, зробило значну підтримку місцевому антиеврейскому і профашистському руху. НСДАП запрошувала до Німеччини місцевих офіцерів і інтелектуалів, у місцевих газетах публікувалися «спонсорують» Німеччиною антисемітські матеріали. Німецьке посольство придбала газету Al-alam Al-arabi («Арабський світ»), де на додаток до антисемітської пропаганди почали публікувати уривки з програмної книги Гітлера «Моя боротьба» в перекладі на арабську. Також німецьке посольство сприяло заснування молодіжної організації Al-Fatwa, принципи якої нагадували Гітлерюгенд.

Переворот «Золотого квадрата»

1 квітня 1941 р. група пронацистських налаштованих іракських офіцерів, відома як «Золотий квадрат», на чолі з генералом аль-Гайлані, повалила регенську владу Абдул Ілаха. Новий уряд Іраку зайняв антибританську позицію з питання про військовий договір, який нав'язував Іраку в якості умови незалежності. Договір давав британцям необмежене право на розміщення та транзит військ через Ірак. У відповідь, в якості погрози британці направили в країну велику групу військ з Британської Індії. Іракська влада відмовилася впустити війська в країну; відбулися зіткнення британців з іракцями у Басрі і на захід від Багдада неподалік британської бази. Німці направили групу з 26 літаків, яка завдала удар по британській базі р. Хаббанія, закінчившись нічим.

Вінстон Черчилль направив телеграму Франкліну Рузвельту, попереджаючи, що якщо Близький Схід опиниться в руках німців, то розгром нацизму виявиться тривалим, важким і малоймовірним завданням, оскільки Гітлер отримає доступ до місцевих нафтових родовищ.

25 травня 1941 р. Гітлер видав «Наказ 30», де говорилося: «Арабський визвольний рух на Близькому Сході — наш природний союзник проти Англії. У цьому зв'язку особливе значення приділяється звільненню Іраку… Тому я прийняв рішення висуватися на Близький Схід, підтримавши Ірак».

30 травня 1941 р. організовані британцями збройні сили на чолі з бригадиром Джеймсом Джозефом Кінгстоном досягли Багдада, через що члени «Золотого квадрата» покинули місто і втікали через Іран до Німеччини. До складу британських військ входили і частини іракських добровольців, відомі як Арабський легіон.

31 травня 1941 р. регент був готовий летіти до Багдада, щоб відновити свою владу. Щоб уникнути антибританських хвилювань, він прибув без супроводу британців.

Антисемітські дії напередодні погрому

Самі Міхаель, уцілілий свідок погрому, писав: «Антисемітська пропаганда постійно і регулярно передавалася як по місцевому радіо, так і Берлінським радіо арабською мовою. По дорозі в школу я бачив написані на стінах антиєврейські гасла, такі, як „Гітлер вбивав єврейську заразу“. На магазинах, які належали мусульманам, було написано „мусульманин“, щоб їх не чіпали в разі погрому».

Шалом Дарвіш, секретар єврейської громади Багдада, свідчив, що за кілька днів до Фархуда молодь з організації Аль-Футува відмітила будинку євреїв відбитком долоні червоною фарбою.

За два дні до Фархуда Юніс аль-Сабави, міністр уряду, який проголосив себе правителем Багдада, викликав рабина Сассона Кадурі, лідера єврейської громади, і порекомендував йому умовити євреїв, щоб ті залишалися в своїх будинках протягом найближчих трьох днів. Пізніше слідство встановило, що планом аль-Сабави було вбивство євреїв, навіть незважаючи на те, що його влада в місті тривала всього кілька годин.

Під час повалення уряду аль-Гайлані по місту ходили чутки, ніби євреї подавали сигнали британським літакам.

Погром (1-2 червня 1941 р.)

За повідомленнями іракського уряду і британських джерел, погром розпочався, коли делегація іракських євреїв, що відправилася на зустріч з регентом Абдуллою, прибула в Палац квітів (Qasr al Zuhur), де на неї напала юрба відразу після того, як євреї перейшли міст Аль-Хурр. За цим послідували погроми в районах Аль-Русафа і Абу-Сиф'ян. Ситуація погіршилася на наступний день, коли іракська поліція приєдналася до дій погромників. Були спалені єврейські магазини, а синагога зруйновані.

Професор Цві Бен-Йехуда стверджує, що події виникли з підбурювання в мечеті Джамі аль-Гайлані. Він посилається на свідчення очевидців.

Лише 2 червня британські війська ввели комендантську годину. По поміченим погромниками британці відкривали вогонь без попередження. Завдяки таким заходам вдалося зупинити погром.

Британський журналіст Тоні Рокка, який провів розслідування подій, звинувачує британського посла в Іраку Кінахана Корнуоллиса, який не виконав наказ з Лондона, в якому наказувалося завчасно втрутитися і зупинити погромників, і не дозволяти втручатися британським офіцерам.[7] Згідно з іншими свідченнями, британці не втручалися навмисно, бажаючи скористатися ворожнечею між мусульманами і євреями, оскільки саме в цей період британська влада на Близькому Сході конфліктувала з сіоністським рухом.[8]

Наслідки

Різні джерела суперечать один одному з приводу кількості жертв погрому: за мінімальними оцінками, загинуло близько 180 євреїв і близько 240 було поранено, 586 єврейських магазинів і підприємств було розграбовано, 99 єврейських будинків було зруйновано.[9] Вісім нападників, включаючи офіцерів армії і поліції, були згодом засуджені іракською владою до смертної кари. Інші джерела вказують близько 200 жертв, понад 2000 поранених, близько 900 знищених будинків і магазинів.[10].

Примітки
  1. https://www.theatlantic.com/magazine/archive/2014/04/in-defense-of-empire/358645/
  2. Martin Gilbert. The atlas of Jewish history, William Morrow and Company, 1993. pg. 114. ISBN 0-688-12264-7.
  3. United States. Dept. of State. External Research Division. Middle East, Volume 14, Europa Publications, 1960. pg. 139.
  4. Abraham H. Miller. Remembering the Farhud Архівовано 11 серпня 2011 у Wayback Machine. [недоступне посилання — історія], Frontpagemag.com., June 01, 2006.
  5. The terror behind Iraq's Jewish exodus by Julia Magnet (The Telegraph, April 16, 2003)
  6. Bat Ye'or, The Dhimmi, 1985, p.61
  7. Memories of Eden — Haaretz — Israel News
  8. Shenhav, 2002, p. 30.
  9. Levin, 2001, p. 6.
  10. The Middle East's Forgotten Refugees by Semha Alwaya

Література
  • Cohen, Hayyim (1966). The Anti Jewish Farhud in Baghdad 1941. (Middle Eastern Studies, 3, 2-17)
  • Levin, Itamar (2001). Locked Doors: The Seizure of Jewish Property in Arab Countries. (Praeger/Greenwood) ISBN 0-275-97134-1
  • Shamash, Violette (2008,2010) «Memories of Eden: A Journey Through Jewish Baghdad.»(Forum Books, London; Northwestern University Press, Evaston, IL, USA) ISBN 978-0-9557095-0-0
  • Shenhav, Yehouda (2002). Ethnicity and National Memory: The World Organization of Jews from Arab Countries (WOJAC) in the Context of the Palestinian National Struggle. (British Journal of Middle Eastern Studies. 29 (1), 27-56)
  • Kedouri Elie (1974) The Sack of Basra and the Farhud in Baghdad, (Arabic Political Memoirs. London), pp. 283—314.
  • Meir-Glitzenstein Esther (2004). Zionism in an Arab Country: Jews in Iraq in the 1940s. (London and New York: Routledge)
  • Zvi Yehuda and Shmuel Moreh (Ed.): Al-Farhud: the 1941 Pogrom in Iraq. (Magnes Press and The Vidal Sassoon International Center for the Study of Antisemitism), 1992 Hebrew, 2010 English: plus the Jewish Babylonian Heritage Center as editor: ISBN 978-965-493-490-9, e-book: ISBN 978-965-493-491-6

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.