Байнта-Брак

Байнта Брак (Baintha Brakk), або О́гре (англ. the Ogre, «огр») — гора в Пакистані. Висота — 7285 м. Загострена, сильно порізана вершина з химерним рельєфом. Найвища вершина хребта Панмах-Музтаг, у Каракорумі. 87-ма по висоті у світі. Відома як одна з найважчих вершин світу: між першим вдалим сходженням в 1977 році і подальшим в 2001 р. пройшло 24 роки.

Байнта Брак
Baintha Brakk
Вид на Огре та Південний палець з льодовика Біафо
Вид на Огре та Південний палець з льодовика Біафо
35°56′52″ пн. ш. 75°45′13″ сх. д.
Країна  Пакистан
Регіон Гілгіт-Балтистан
Система Каракорум
Тип гора
Висота 7285 м
Висота відносна 1891 м
Перше сходження 13 липня 1977 р., Даг Скотт і Кріс Бонінгтон
Ідентифікатори і посилання
peakbagger.com 10513
Peakware 3348
GeoNames 1183799
Байнта Брак
Байнта Брак (Пакистан)
 Байнта-Брак у Вікісховищі

Розташування

Огре розташована в північній частині льодовика Біафо, одного з великих льодовиків центрального Каракоруму. Знаходиться за 75 км на північ від Скарду, головного міста регіону, і за 30 км від дороги в Аскол[1].

Особливості

Байнта Боак є виключною вершиною з її поєднанням абсолютної висоти, піднесенням над навколишньою місцевістю і значною крутизною. Це комплекс гранітних веж, більш крутих і порізаних, ніж більшість інших Каракорумських піків (східніше розташований Латок (7145 м), втім, не поступається Огре в цьому). Для прикладу, північна стіна Огре підноситься на більш ніж 3000 м над льодовиком Узун Брак при горизонтальній дистанції 2 км[2]. Примітною особливістю гори є величезний жандарм — Південний палець Огре (Lukpilla Brakk) (5380 м)[3].

… Знизу гора некрасива: кремезна, вона завершується трьома маленькими, схожими на соски скелями. І все-таки вона не позбавлена добірності, якої їй надає Південний стовп — кам'яний палець висотою 900 м …[4]

У цій комбінації крутизни і непередбачуваної форми скель і полягає привабливість Огре для альпіністів-висотників.

Історія сходжень

Слідом за двома невдалими спробами в 1971 і 1976 роках, Байнта Брак вперше була підкорена двома британцями: Дагом Скоттом і Крісом Бонінгтоном в 1977 році . Вони піднялися по південно-західному уступу на західний гребінь і через Західну вершину вийшли на Головну. Сходження було ускладнене необхідністю складної роботи на майже вертикальних скельних ділянках, розташованих до того ж на висоті більше 7000 м. Інші члени експедиції — Мо Ентойн, Клів Рауланд, Нік Есткорт — досягли тільки більш низької Західної вершини. Ще один член групи, Тут Брейтвейт, в один з перших же днів отримав важку травму від каменепаду під час спроби підйому на Південний палець[5].

Спуск Дага і Кріса перетворився на епічну трагедію. При спуску з Головної вершини, зірвавшись (мотузка витримала), Скотт зламав обидві щиколотки. Трохи пізніше Бонінгтон зламав два ребра і заробив жорстку пневмонію. Протягом тижневого спуску в базовий табір не припинявся сильний вітер зі снігом. Проте обидва дісталися до базового табору (Скотт подолав цю відстань на колінах і поповзом), де ще досить довго чекали прибуття допомоги[6].

Друге успішне сходження на Огре здійснили Урс Штокер, Іван Вольф і Томас Хубер 21 липня 2001 р., через Південний палець по шляху їх першого сходження на другорядний пік Огре III (близько 6800 м)[7]. До них по цьому маршруту було зроблено більше 20 невдалих спроб[8]. «American Alpine Journal» назвав їх сходження найбільш значним досягненням сезону 2001 року[9].

Примітки
  1. Karakoram map. Архів оригіналу за 27 серпня 2012. Процитовано 7 вересня 2011.
  2. # himalayas DEM files for the Himalaya / Karakoram (Corrected versions of SRTM data)
  3. Огре і Південний палець. Архів оригіналу за 27 серпня 2012. Процитовано 7 вересня 2011.
  4. Сторінка альманаху «Вітер мандрів» з розповіддю Дага Скотта. 1986. Архів оригіналу за 4 жовтня 2012. Процитовано 7 вересня 2011.
  5. Andy Fanshawe and Stephen Venables, Himalaya Alpine-Style, Hodder and Stoughton, 1995, ISBN 0-340-64931-3.
  6. самопорятунку на Огре. Даг Скотт. Архів оригіналу за 27 серпня 2012. Процитовано 7 вересня 2011.
  7. «American Alpine Journal», 2001, p. 365
  8. Гімалайський журнал містить тільки 10 невдалих спроб, тим не менше в журнал часто не вносяться всі такі спроби. Також в журналі міститься помилка щодо року другого вдалого сходження (стоїть 2000 рік).
  9. «American Alpine Journal», 2001, p. 366

Література
  • Jill Neate. High Asia: An Illustrated History of the 7000 Metre Peaks. — ISBN 0-89886-238-8.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.