Балабан Яків Андрійович

Я́ків Андрі́йович Балаба́н (*23 вересня 1898, Писарівка-Волоська — †6 березня 1978, Нью-Йорк) — військовий діяч Української Народної Республіки, хорунжий артилерії Армії УНР. Нагороджений Хрестом Симона Петлюри і Воєнним хрестом[1]

Балабан Яків Андрійович
 Хорунжий
Загальна інформація
Народження 23 вересня 1898(1898-09-23)
Писарівка-Волоська
Смерть 6 березня 1978(1978-03-06) (79 років)
Нью-Йорк
Національність українець
Військова служба
Роки служби 1918—1920
Приналежність  УНР
Вид ЗС  Армія УНР
Війни / битви Радянсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
«Воєнний хрест» (УНР)
Хрест Симона Петлюри

Біографія

Народився в сім'ї Андрія Маркеловича Балабана та Агрипини Дмитрівни Барібан. Батько помер у віці 50 років.[2] Закінчив Ямпільську міську школу (1912), 8 класів української гімназії ім. Тараса Шевченка (липень 1925) та Українську Господарську академію в Подєбрадах (30 вересня 1931).

Служив у Ямпільській повітовій народній управі (1915 — лютий 1917). Родина Балабанів «особливо активно брала участь в українському національному житті села Писарівка, де перед вели брати Балабани, один із них, Максим, був тяжко ранений у бою з Криворучковими молдаванами і, здається, помер…»

В Українській армії з березня 1918 року. Разом з Армією УНР 20 листопада 1920 р. відступив на західний берег Збруча і був інтернований у польських таборах. Згодом мешкав на еміграції у Чехословаччині. 30 червня 1931 року захистив диплом інженера-економіста з успіхом «дуже добрим».[3] Василь Іванис оцінював його як надзвичайно активного студента, «ідейного фантаста».

Після Другої світової війни переїхав до США. Тут певний час працював в університеті NYU (Університет Нью-Йорка), однак не зміг підтвердити свій диплом через погане знання англійської мови, тож змушений був залишити викладацьку працю і працювати різноробом. У Нью-Йорку він взяв позику у кількох десятків українських родин і придбав невеличкий будинок, у якому здавав квартири в оренду новоприбулим емігрантам. Згодом повернув позику, а будинок лишився у власності родини Балабанів. На еміграції був активним учасником українського ветеранського руху та українського громадського життя. Тривалий час виконував обов'язки очільника контрольно-ревізійної комісії парафії УАПЦ у Савт-Бавндр-Брук.[4]

1966 року склав пожертву на пам'ятник Олександрові Коваленку. Його прізвище є в списку випускників УГА, які працювали в культурно-просвітньому, економічному і громадсько-політичному житті на землях Карпатської України та Пряшівщини.

Нагороджений Хрестом Симона Петлюри і Воєнним хрестом (26 листопада 1968).

Сім'я

Яків Балабан був одружений з українкою із Закерзоння на ім'я Емілія. Подружжя мало двох синів: Зиновія та Олександра. Зиновій Балабан, старший з-поміж Балабанових синів, став військовим. Воював у В'єтнамі. Помер на початку 2010-х років. По його смерті лишилась дружина і двоє дітей. Як і Олександр добре володів українською мовою.

Юність Олександра Балабана минула у «Пласті», молоді роки він присвятив українській громаді Нью-Йорка. Неодноразово бував в Україні (також мав і тривалі візити), відвідував різні міста і села, зокрема і село свого батька – Писарівку Ямпільського району Вінницької області. Олександр понад 20 років пропрацював у Міністерстві податків та зборів США. Зараз він на пенсії. Балабан є затятим колекціонером українських поштових марок (лише надруків доби УНР) та листівок, що пов’язані із УНР. Про марки він може розповідати годинами, за 30 секунд визначає де і коли була надрукована, оригінал чи підробка і т.д. Філателія для нього – це частина життя, спроба зібрати і продемонструвати українцям складову їх величної історії. Пан Олександр, разом зі своїм другом з України Олександром Білецьким, та за сприяння Вінницької міської ради, створили у м. Вінниці перший в нашій державі музей української марки.[4]

Джерела
  1. Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921).Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
  2. ЦДАВОУ, ф. 3795, оп. 5, спр. 346, арк. 18
  3. Українська господарська академія в ЧСР 1922-1935. Том І. - Нью-Йорк: Друкарня УПЦ в США, 1959 - с. 98
  4. Павло Подобєд - Нью-Йорк і українці. m.tyzhden.ua (укр.). Процитовано 30 січня 2020.

Література
  • Бюлетень т-ва абсольвентів УГА-УТГІ. — Нью-Йорк. — 1966. — Ч. 35. — Грудень. — С. 4.
  • Кетрос Д. Так творилося українське військо (1917—1919). — Лондон: видання Об'єднання бувших вояків українців у Великій Британії, 1958. — С. 39—4
  • ЦДАВО України. — Ф. 3795. — Оп. 1. — Спр. 616. — Арк. 156.
  • ЦДАВО України. — Ф. 3795. — Оп. 1. — Спр. 669. — Арк. 1—11.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.