Бартангці

Бартанзька мова відноситься до північнопамірської підгрупи східної гілки іранської групи індоєвропейської мовної родини.

Поширені також таджицька та російська мови. Віруючі — мусульмани-шиїти (ісмаїліти).

Серед інших памірських народів бартангці виділяються своєю мовою, деякими елементами етнічної традиції, в тому числі у обрядовій сфері.

Під час тривалого етнонаціонального розвитку, особливо внаслідок соціальних перетворень, бартангці консолідуються в одну етнічну спільність з іншими народами Паміру та зближуються зі спорідненими їм таджиками.

Входять у господарсько-культурний тип осілих орних хліборобів-зрошувачів та скотарів високогірних зон Західного Паміру, Гіндукушу, Північних Гімалаїв та Каракоруму. Однак техніка підготовки поля під валикове зрошення та «по смугах» (дулох) відрізняється від тієї, що існувала у інших памірських народів. У рошорвців одинарні та парні тимчасові арички-зрошувачі чергувалися на одному полі в різноманітних поєднаннях, залежно від його ухилу. Бартангці та рошорвці практикували й струменево-борозновий полив.

Бартангці, як й інші памірські народи, запозичували кошмоваляння у киргизів Східного Паміру (жіноче заняття), однак бартангці виробляли повсть одноколірну: білу, сіру, коричневу. Бартангці славилися виготовленням ювелірних виробів, які цінувалися на ринках Афганістану та сусідніх країн.

Тип житла, як і одяг, спільний з іншими памірцями.

На весільних обрядах у бартангців, на відміну від інших памирців, сватом виступав батько або старший брат юнака. Наречену у бартангців після одягання садили біля крайнього лівого опорного стовпа покрівлі будинку. З нареченим в поїздці за нареченою крім двох «візирів» (його дружків) брала участь і його холя (сестра матері). Наречену в будинок жениха проводжав її тога (брат матері).

• бартангців
• Лашкар Амріш Зохірбековіч. «Дисертація та автореферат на тему: Похоронно-поминальна обрядовість бартангців: кінець XIX–XX ст.»