Таджицька мова

Найголовніші таджикомовні міста Центральної Азії Самарканд і Бухара розташовані в сучасному Узбекистані. Таджики становлять приблизно дві третини населення Таджикистану, таджицька мова домінує в більшості частин країни за винятком областей на півночі та на заході, де переважають етнічні узбеки, і в Бадахшані на південному сході, де для більшості мовців рідними є памірські мови. Таджики також найчисленніша етнічна група в північно-східному Афганістані, а окремі громади живуть у багатьох місцях по усій країні, особливо в містах: наприклад, у Кабулі чи Гераті.

В Афганістані для запису таджицької на письмі використовують персо-арабську абетку на кшталт дарі. Внаслідок кризових явищ і військових конфліктів кінця XX — початку XXI століття багато таджиків емігрувало в інші країни і нині значна таджикомовна діаспора існує в Росії, Казахстані.

Таджицька мова зберегла чимало архаїзмів, які вже давно не вживаються в Ірані і Афганістані, як, наприклад, арзиз (arziz) — олово, і фарбеҳ (farbeh) — жир. З іншого боку, в таджицькій є нехарактерні для фарсі чи афганської дарі запозичення. Чимало слів було запозичено з російської за роки перебування Таджикистану у складі СРСР. Також на словник вплинула географічно близька узбецька. Чимало і типових для ісламських країн запозичень з арабської. З кінця 1980-х була спроба замінити іноземні слова рідними відповідниками, використовуючи або старі терміни, які вийшли з ужитку, або ж розробивши нову термінологію. Багато з цих термінів, що позначають сучасні реалії на зразок гармкунак (garmkunak) — нагрівач, і чангкашак (changkashak) — пилосос, відрізняються від еквівалентів у фарсі та дарі.

У наведеній нижче таблиці порівнюються фарсі, таджицька, пушту та деякі інші індоєвропейські мови.

Таджики нині користуються кирилицею, створеною у Радянському Союзі, хоча свого часу послугувались як латинкою, так і перською (на основі арабиці) абеткою. У Таджикистані з 1928 року використовувалася латиниця, яка у 1930-х була замінена кирилицею. В Афганістані таджики і далі використовують перську абетку.

Після арабського завоювання Ірану і більшості Центральної Азії у VIII сторіччі нашої ери, арабська на якийсь час стала придворною мовою, а перська й інші іранські мови були обмежені приватною сферою. У IX сторіччі нашої ери, за правління Саманідів, чия держава зайняла Узбекистан, Таджикистан, Афганістан і північно-східний Іран і в якій головними містами були Бухара, Самарканд і Герат, новоперська мова стала мовою двору і швидко витіснила арабську. Однак потужний арабський вплив залишився у формі персо-арабської абетки і величезної кількості арабських запозичених слів.

Нова перська мова була мовою міжнаціонального спілкування Центральної Азії протягом сторіч, хоча врешті-решт ця роль відійшла до чагатайської мови, завдяки переселенню в регіон тюркомовних племен зі сходу. Починаючи з XVI сторіччя, таджицька перебувала під впливом сусідніх тюркських мов, особливо узбецької, яка значною мірою замінила таджицьку в більшості областей сучасного Узбекистану. В більшості областей Туркменістану, наприклад, у Мерві, таджицька сьогодні фактично не вживається. Проте таджицька частково збереглася в Узбекистані, переважно в містах — Самарканді, Бухарі та Сурксондар'ї.

Створення Таджицької Радянської Соціалістичної Республіки всередині СРСР у 1929 допомогло зберегти таджицьку, яка разом з російською стала державною мовою республіки. Велика кількість таджиків залишилася за межами республіки, здебільшого в Узбекистані, що стало джерелом напруги між таджиками і узбеками. Ні Самарканд, ні Бухара не увійшли до складу Таджицької РСР, незважаючи на їх величезну історичну роль у таджицькій історії. Після створення Таджицької РСР чимало етнічних таджиків виїхало з Узбецької РСР, особливо до столиці Душанбе, що справило істотний вплив на політичне, культурне та економічне життя республік. Вплив цього притоку етнічних таджицьких іммігрантів з Узбецької РСР більше всього доводить той факт, що літературна таджицька мова заснована саме на північно-західних діалектах, а не на центральних, якими говорять у Душанбе і сусідніх областях.

Фонетика таджицької включає 6 голосних та 24 приголосних звуки. Граматична будова — флективно-аналітична. Іменники втратили давню систему відмінювання. Відсутні категорії відмінку та роду. Відмінкові стосунки висловлюються синтаксично. Розповсюдженим засобом зв'язку між іменами є ізафет. Дієслово має багато аналітичних форм та сполучень. Часові значення тісно переплетені з видовими. Дієслово розрізняє такі способи: дійсний, наказовий, умовний, припустимий. Форми перфекту деякі дослідники вважають особливим способом — неявним або аудитивним.

Літературна мова сягає єдиної перської мови IX — XV століть. У радянську епоху літературну перську мову на території Таджикистану було виокремлено у мову таджицьку та наближено її до розмовної.

Перші писемні пам'ятки (арабським письмом) припадають на IX століття. Починаючи з радянських часів, для запису таджицької мови користуються кирилицею.

«Таджики», що мешкають в південно-західній частині Сіньцзян-уйгурського автономного району Китаю, насправді є памірськими таджиками і говорять ваханською і сарикольскою мовами памірської групи іранських мов.

«Заповіт» Т. Г. Шевченка таджицькою мовою (переклав Мірзо Турсун-заде)

Джерело: Т. Г. Шевченко, Заповіт мовами народів світу, К., «Наукова думка», 1989

• Таджицькі імена

• Таджицька мова // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

• Таджицька мова на сайті Ethnologue: Tajiki. A language of Tajikistan (англ.)
• Таджицька мова на сайті Glottolog 3.0: Language: Tajik (англ.)
• Таджицька мова на сайті WALS Online: Language Tajik (англ.)