Бар «Фолі-Бержер»
«Бар „Фолі-Бержер“» — картина французького художника Едуара Мане (1832 — 1883).
 | |
| фр. Le Bar aux Folies-Bergère | |
|---|---|
| Творець: | Едуард Мане |
| Час створення: | 1882 |
| Розміри: | 96 × 130 см |
| Висота: | 96 см |
| Ширина: | 130 см |
| Матеріал: | олія на полотні |
| Жанр: | портрет |
| Зберігається: | Лондон, Британія |
| Музей: | Інститут Курто |
 Бар «Фолі-Бержер»у Вікісховищі | |
Відомий бар
Це популярне кафе і кабаре, що досі носить назву "Фолі — Бержер". Серед його відвідувачів був і художник Едуар Мане. Адміністрація бару, аби сильніше зачепити відвідувачів, запрошувала артистів і циркачів. В самому барі на роботу брали тільки елегантних і дуже вродливих дівчат. Зачеплений привабливістю господині в барі — дівчини на ім'я Сюзон (її прізвище залишилось невідомим), Едуар зробив її головною постаттю своєї картини. В подяку за позування художник намалював і портрет Сюзон пастеллю, який теж зберігся.
Робота за свідоцтвом сучасника
Тяжко хворий на той час художник малював картину прямо в барі, тобто з натури. Він лише висвітлив фарби і зробив Сюзон більш русявою. Про це залишили записи свідки, сучасники сеансів художника. Ось свідоцтво колеги Едуарда, художника Жанньо́ : "Коли я повернувся в січні 1882 року, мій перший візит був до Мане. Він якраз малював «Бар» Фолі — Бержер «Модель — красива дівчина — позувала, стоячи біля прилавку, уставленому пляшками і кришталем. Він одразу пізнав мене…Я узяв стілець…, і почав дивитися, як він працює. Мане, хоча й малював свої картини з натури, зовсім не відтворював модель документально точно. Я одразу побачив його сміливі спрощення. Все було полегшено, тон був світлішим, фарби — яскравішими, валери — більш легкими. Все це робило гармонійно світлий і ніжний ансамбль. Прийшли інші відвідувачі, і Мане покинув малювати, важко перебравшись на диван праворуч біля стіни. Тільки тепер я побачив, як посилилась його хвороба. Він перебрався на диван повільно, важко спираючись на палицю, і весь тремтів. Але його настрій був бадьорим, і він навіть казав про швидке одуження.»
Через рік художник помер.
Самотність у паризькому натовпі
Париж швидко ставав мегаполісом. Престижна уява про Париж як місто багатіїв, насолод і мистецтва приваблювала сюди безліч селян з провінцій, вчених, акторів і художників, іноземців — від Російської імперії до Сполучених Штатів Америки. Париж швидко розбудовували, що давало нові робочі місця і спонукало до висмоктування робочої сили з французьких провінцій. Мешканці швидко розбилися на класи і угруповання. Багаті буржуа роднилися з аристократами, торгівці з промисловиками, а ще були пролетаріат, служниці і пралі, повії, криміналітет і поліція, біднота і жебраки. Для багатіїв були Гранд Опера́ і Єлисейські поля, для промисловиків — фабрики і паризькі передмістя, для богеми — Монмартр, для розбещених — сифіліс, для всіх — всесвітні виставки, свята і базари. В Парижі доживали віку письменник Бальзак і його дружина з Росії Евеліна Ганська, викинутий з блюзнірського суспільства Англії Оскар Уайльд, хворі митці Шопен, Едуард Мане. Як ніде тут відчувалась залежність людини від грошей. Саме тут народився гіркий прислів "Париж — пустеля для бідних ". Саме тут гостро відчувалась самотність людини серед паризького натовпу.
Самотність Едуара Мане
Свою самотність і невизнаність гостро відчував і Едуар. Найгіршим було невизнання в родині батьків. Батько, Огюст Мане, притримувався буржуазних уяв про порядність, шляхетність і доцільність поведінки сина. Огюст не схвалював фаховий вибір сина, художник для нього не був гідним уваги й пошани мсьє. Це батько скупо давав горші на утримання сина, а Мане страждав від фінансової залежності в дорослому віці. Це батько став у заваді, коли син надумав одружитися з Леоною Леенхоф, а шлюб з нею вважав небажаним і непотрібним для їх родини мезальянсом. Нестримний в почуттях Едуард Мане став батьком позашлюбної дитини, а через спротив Огюста не міг визнати свого батьківства.
Лише після смерті Огюста у 1863 Едуар бере шлюб з улюбленою жінкою і стає фінансово незалежним як законний спадкоємець.
Не краще було і з офіційним визнанням. Едуард Мане зазнав 20 років приниження і образ від критиків, газетних писак і буржуазного суспільства. Мане публічно ганьбили словами -“кровопивця», «революціонер», "червоне (криваве) чудовисько ". Едуард теж зазнав значної самотності в паризькому натовпі.
Картина Едуара Мане
Приваблива продавщиця стоїть біля прилавка в очікуванні покупця. Елегантна чорно-синювата сукня підкреслена мереживом коміра і букетиком живих квітів. В дзеркалі за дівчиною — натовп в залі кафе, гомін і регіт. Дивує вираз обличчя дівчини, що перестала на мить належати цьому світу дешевих вечірніх розваг, дешевого флірту, необов'язкових обіцянок і нетривалих стосунків. Вона теж госто відчувала самотність в паризькому натовпі, що так здивувало художника в молодій і зовнішньо привабливій особі.
Картина давно покинула межі Франції і належить центру мистецьких досліджень в Лондоні, інституту Курто і Варбурга.
Джерела
Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- ЧегодаевА. Д. «Эдуард Мане»,М, «Искусство», 1985 (рос)
- сборник «Западно-европейское искусство 2й половины 19 века», М, «Искусство»,1975 (рос)