Бастер Кітон

Мати, Майра Катлер (англ. Myra Edith Cutler), дочка Ф. Л. Катлера, одного з власників бродячого цирку — «Десятицентове шоу Катлера-Браєнта». В одинадцять років Майра Катлер уже грала на контрабасі, піаніно і корнеті, пізніше вона стала однією з перших у Сполучених Штатах жінкою-виконавицем соло на саксофоні.

Батько, Джо Кітон, був партнером Гаррі Гудіні по спільному «Медичному шоу» (англ. Mohawk Indian Medicine Company). Батько Бастера танцював і робив сальто, його мати грала на саксофоні, а Гудіні показував карткові фокуси і вражав глядачів тим, що з надзвичайною легкістю звільнявся від наручників місцевого шерифа.

З трьох років Бастер став виступати з батьками. Театр колесив із гастролями, сім'я Кітонів виступала тільки в тих містах, де їх не могли притягнути до суду за використання дитячої праці. Талант хлопчика був очевидний. Публіка вибухала реготом, коли на сцені за спиною Кітона-старшого з'являвся його маленький двійник у такій самій перуці, такому самому одязі й майстерно копіював усі його жести. Через два роки батько поставив новий номер: батьки Бастера зображували сімейну сварку, кидаючи один в одного різними предметами і врешті починали кидатися власним сином. Кожен раз, коли хлопчик із гуркотом падав на сцену, він вставав, обтрушувався і без тіні посмішки вибачався перед глядачами: «Вибачте, я впав!». Публіка заходилася від сміху. Батько заборонив посміхатися на сцені, зауваживши, що глядачі регочуть сильніше, коли маленький артист виробляє сміховинні штуки, зберігаючи серйозний вираз обличчя. Шоу «Три Кітона» мало грандіозний успіх і Бастера Кітона чекало велике майбутнє, в чому мало хто сумнівався.

Кар'єра Бастера Кітона у кіно почалася 1917 року з його знайомства з Роско Арбаклом, який був у той час другим за популярністю кінокоміком після Чарлі Чапліна. Арбакл бачив Кітона на сцені й запропонував йому спробувати себе в кіно. Дебют Кітона відбувся у фільмі «Помічник м'ясника». Це була сцена, де Арбакл збиває Бастера з ніг, кидаючи в нього мішок борошна, знята з першої спроби без єдиного дубля.

Кітон полюбив кіно відразу і назавжди. Він навіть не звернув уваги на те, що його гонорар став у шість разів менший, ніж був у театрі. Головним партнером Арбакла за фільмами був його племінник Ел Сент-Джон. Але скоро Кітон затьмарив його. Роско Арбакл і Бастер Кітон стали не тільки прекрасними партнерами на екрані, вони стали друзями. У кількох перших фільмах Кітон працював тільки як актор, потім він став помічником режисера, сценаристом, постановником спецефектів. Його внесок майже відразу став очевидним. Він привніс свій тонший і витонченіший гумор, абсолютно не характерний для комедій Арбакла.

З 1917 по 1919 рік Кітон знявся в 15 короткометражних комедіях, зробивши «перерву» лише на Першу світову війну: у червні 1918 року він був мобілізований на фронт і провів у Франції в складі піхотної дивізії дев'ять місяців, мало не втративши слух. Повернувшись до Америки 1919 року, він продовжив працювати разом з Арбаклом, незважаючи на те, що інші студії пропонували йому в чотири рази більшу платню.

1920 року продюсер Джозеф Шенк надав Кітону студію і підписав із ним контракт на виробництво короткометражних комедій. Всесвітній успіх прийшов до Бастера Кітона майже відразу після виходу в прокат його першого короткометражного фільму «Один тиждень», що став хітом. Уже в перших комедіях Кітона виявилися його оригінальний гумор і унікальний стиль. За популярністю він поступався тепер лише Чарлі Чапліну і Гарольду Ллойду. За вісім наступних років Бастер Кітон зняв свої найкращі фільми, включаючи «Генерал» — шедевр, що входить сьогодні в десятку найкращих фільмів усіх часів.

Metro-Goldwyn-Mayer

Хоча кінець кар'єри Бастера Кітона і припав на початок ери звукового кіно, відбулося це не через те, що Кітон не зміг «пристосуватися» до звуку. На відміну від багатьох зірок німого кіно, які з появою звуку «зійшли з дистанції», він володів приємним голосом, чудово співав і танцював. Кітон мав нещастя укласти контракт із великою голлівудською кіностудією «Метро-Голдвін-Майєр» — контракт, через який він позбувся незалежності та творчої свободи і який згодом називав «найбільшою помилкою в житті». Продюсери і студійні боси навіть не розглядали ідею, щоб Кітон сам ставив звукові фільми. Вони вважали, що «краще» за Кітона знають, як знімати комедії. У звукових комедіях студії «Метро-Голдвін-Майєр» Кітон працював тільки як актор. Студія зруйнувала його режисерську кар'єру.

Усе це привело Кітона до глибокої депресії і алкоголізму. 1933 року, хоча термін контракту ще не закінчився, студія звільнила Кітона (в цьому звільненні не останню роль зіграли і його відносини з головою студії Луїсом Майєром). Ні на одній з інших шести великих Голлівудських студій роботи для нього не знайшлося і Кітона визнали банкрутом. Він втратив свій величезний статок, свою розкішну віллу, свою сім'ю. І, що було найгірше, він втратив свою улюблену справу.

Але Бастер Кітон володів твердим характером. За досить короткий час він вийшов із критичного стану. Після боротьби з алкоголізмом і роботи у кількох європейських комедіях, Кітон підписав контракт на виробництво короткометражних фільмів із малобюджетною студією «Едьюкейшнл пикчерс». 1937 року, коли кіностудія «Едьюкейшнл пикчерс» розорилася і припинила своє існування, Кітон повернувся на «Метро-Голдвін-Майєр».

Тільки наприкінці 1950-х років, після двох десятків років роботи постановником трюків і сценаристом, характерних і епізодичних ролей, почалася нова хвиля популярності Бастера Кітона. Відомий колекціонер і прокатник фільмів Реймонд Рохауер викупив права на «Генерала» та інші німі фільми Кітона, які всі ці роки повільно руйнувалися в сховищах студії «Метро-Голдвін-Майєр». Комедії Кітона побачило нове покоління глядачів. Кітона відразу визнали генієм, і 1959 року йому дали спеціальну премію «Оскар» «за унікальний артистичний дар, який забезпечив безсмертя німої комедії». 1962 року «Генерал» із величезним успіхом був знову показаний на кіноекранах у рамках ретроспективи його фільмів. А 1965-го учасники Венеціанського кінофестивалю п'ятнадцять хвилин стоячи аплодували Бастеру Кітону після показу його німих комедій.

Бастер Кітон із дружиною та сином, 1922 рік

1921 року Кітон одружився з актрисою Наталі Толмадж, яка була сестрою актрис Норми і Констанс Толмадж. У них народилося два сини — Джеймс (1922—2007) і Роберт (1924—2009)[6]. Після народження Роберта шлюб почав розвалюватися — уподібнившись своїм сестрам, Наталі вирішила більше не мати дітей і зрештою заборонила чоловікові ночувати з нею в одній спальні. Тоді Кітон пригрозив їй: якщо він не отримуватиме сексуальних привілеїв у себе вдома, то він шукатиме їх поза домом. Коли Наталі зрозуміла, що він не жартував, вона найняла приватних детективів, які за ним шпигували. Так, будучи ще одруженим, у 1920-х Кітон крутив дуже складні романи з актрисами Кетлін Кей і Дороті Себастіан. Ще однією причиною того, чому розвалився шлюб із Толмадж, стала її любов до моди — вона витрачала на вбрання майже третину його гонорарів. Нарешті, 1932 року вони розлучилися. При розлученні Наталі забрала все його майно і заборонила йому бачитися з синами (Джеймс і Роберт після розлучення стали носити прізвище матері). Кітон возз'єднався з синами тільки тоді, коли обом виповнилося по 18 років. Через невдалий перший шлюб і втрату своєї незалежності як режисера Кітон почав страждати алкоголізмом (надалі Кітон стверджував, що нічого не пам'ятає про цей період життя, назвавши його «алкогольним затьмаренням»).

1933 року він одружився з медсестрою Мей Скрівен, яка пізніше стверджувала, що до закінчення їхнього шлюбу навіть не знала, що була заміжня за колишньою кінозіркою. Їх шлюб закінчився 4 липня 1935 року, коли Мей зловила чоловіка на місці злочину в компанії Лії Клемпітт Сьюелл у Санта-Барбарі. Їхнє розлучення завершилося 1936 року і теж завдало удару по фінансовому становищу Кітона.

1940 року Кітон одружився з Еліонор Норріс (1918—1998), яка була молодша за нього на 23 роки. З нею він і прожив до кінця життя. Як і її чоловік, Елеонора Кітон померла від раку легенів 1998 року, у віці 80 років.

Могильна плита Бастера Кітона

Кітон помер від раку легенів 1 лютого 1966-го у віці 70 років у Каліфорнії. Лікарі діагностували хворобу в січні 1966-го, проте Кітон так і не дізнався про свій справжній діагноз. Він думав, що лікується від бронхіту. Перебуваючи в лікарні до останніх днів, Кітон був неспокійним і раз у раз ходив кімнатою, сподіваючись повернутися додому.

• 1935 — Ніч в опері / A Night At The Opera

• 1938 — Голлівудська перешкода / Hollywood Handicap
• 1938 — Прискорений свінг / Streamlined Swing
• 1938 — Життя в одному місті, США / Life in Sometown, U.S.A.
• 1946 — Одружуватися легко / Easy to Wed
• 1951 — Вибачте мій прах / Excuse My Dust