Баттіста Рота

Народився 18 липня 1932 року в місті Бергамо. Вихованець футбольної школи клубу «Аталанта». Дорослу футбольну кар'єру розпочав 1950 року в основній команді того ж клубу, в якій провів чотири сезони, взявши участь у 86 матчах чемпіонату. Більшість часу, проведеного у складі «Аталанти», був основним гравцем захисту команди.

Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Болонья», до складу якого приєднався 1954 року в обмін на Джованні Каттоццо. Відіграв за болонську команду наступні шість сезонів своєї ігрової кар'єри. Граючи у складі «Болоньї» також здебільшого виходив на поле в основному складі команди.

Протягом сезону 1960/61 років захищав кольори клубу СПАЛ.

Завершив професійну ігрову кар'єру у рідній «Аталанті», у складі якої і розпочинав свою кар'єру. Рота прийшов до команди 1961 року, захищав її кольори до припинення виступів на професійному рівні у 1964 році. За цей час виборов титул володаря Кубка Італії (1963).

1952 року у складі олімпійської збірної Італії провів 2 матчі під час Олімпійських ігор в Гельсінкі[2].

Розпочав тренерську кар'єру невдовзі по завершенні кар'єри гравця, 1966 року, очоливши тренерський штаб клубу «Сереньо».

Того ж року повернувся в рідний клуб і став тренувати молодіжну команду «Аталанти». На останні вісім турів сезону 1969/70 був призначений головним тренером основної команди «Аталанти» після звільнення її попереднього наставника Ренато Геї і зміг врятувати команду від вильоту в Серію С[3].

З початку наступного сезону очолював «Кремонезе»[4], з якою в першому ж сезоні виграв свою групу в Серії D і вийшов у Серію С, де тренував команду ще протягом 5 сезонів.

1976 року Рота знову став головним тренером «Аталанти» і в першому ж сезоні вивів бергамасків в Серію А[5], де провів два сезони, після чого його клуб вилетів і Рота ще один сеон тренував команду в Серії Б.

У 1980–1982 роках тренував СПАЛ з Серії Б, після чого став тренером «Модени» з Серії С1, де пропрацював ще один сезон.

1983 року очолив «П'яченцу» з Серії С2[6] і пропрацював трм п'яти наступних чемпіонатів, вийшовши за цей час до Серії С1 (1984). Після чого двічі займав з командою третє місце, а з третьої спроби підвищився до Серії B (1987), після чого вперше в історії «П'яченци» зміг врятувати команду від вильоту з другого за рівнем дивізіону Італії[7].

В подальшому очолював нижчолігові «Віченцу»[8], «Палаццоло»[9] (з яким виграв Серію C2 у сезоні 1990/91), «Пергокрему»[10] та «Лекко»[11].