Ломбардія

Алегорія Ломбардії з Залізною короною в руці (скульптор Джованні Баратта), Беллін. музей Боде.

Назва Ломбардія походить від імені лангобардів. Протягом двох століть лангобарди прийняли католицьку релігію (раніше вони були аріанами) переможених; їхні мови злилися і переможці підпали під сильний культурний вплив переможених; у IX столітті населення стало вже не германське, а італійське.

Коли припинилася італійська гілка Каролінгів, Ломбардія зробилася об'єктом боротьби між місцевими герцогами та бургундськими королями, поки в 951 році Оттон I не приєднав її знов до римсько-німецької імперії. Залежність від імперії була, проте, чисто фіктивною. Навколишні сеньйоральні володіння частково добровільно, частково мимоволі підкорялися їй; феодальні володарі охоче селилися в містах, де вони, маючи у своєму розпорядженні багатства і прибічників, могли користуватися значним впливом на керівництво. Багато міст склали «ломбардський союз міст», на чолі якого стояв Мілан.

Коли Фрідріх Барбаросса почав свої походи на Італію, він зустрів з боку союзу рішучу протидію. У 1158 році, проте, Мілан здався королеві, сплатив йому данину і видав заручників; Фрідріх отримав можливість коронуватися лангобардською залізною короною. З 28 уповноважених від 14 ломбардських міст і 4 юристів Болонського університету, що відстоювали ідею необмеженості імператорської влади, був складений комітет, який повинен був виробити закони для ломбардських міст; новими законами королеві було надано призначення герцогів, правителів (подеста), суддів; міста позбавлені права укладати союзи, тримати війська, набувати нових земель. Мир на таких умовах не міг бути довговічним, але нова війна закінчилася взяттям і повним руйнуванням Мілана (1162). Через два роки в багатьох містах знову сталися повстання; імператорських правителів прогнали, і міста знов уклали союзи, які скоро злилися в один ломбардський.

Страшна поразка Фрідріха при Леньяно (1176) призвела спочатку до 6-річного перемир'я, а потім до Констанцького миру (1183), за яким міста повернули собі старі вільності; за імператором залишилася лише тінь влади. У наступні десятиліття ломбардські міста швидко розвинулися і розбагатіли, чому сприяли хрестові походи; своєю розкішшю вони приголомшували іноземців. Ломбардський союз розпався; його місце зайняли конфедерації, політичними центрами яких були в Ломбардії Мілан і Павія, а поза нею, на півночі Італії, Флоренція, Болонья, Піза, Генуя, Венеція. Ці конфедерації та окремі міста ворогували між собою; союзи укладалися, видозмінювалися і розпадалися; постійно виникали нові угрупування міст, але проти домагань імператорської влади спочатку вони всі були одностайні.

У 2020 році Ломбардія стала епіцентром епідемії коронавірусу. Перший випадок зараження було виявлено 30 січня. 22 лютого 10 міст у регіонах Ломбардія та Венето було закрито на карантин. У них мешкає близько 50 тисяч людей. Не працювали школи та крамниці, було скасовано всі масові заходи, обмежено залізничне сполучення, людей просили залишатися вдома.[2] Більшість померлих були літніми людьми із середнім віком 80 років.[3]

Ломбардія розташована в північній Італії між Альпами та долиною річки По. Вона межує з такими регіонами: П'ємонт, Емілія-Романья, Венето, Трентіно, а також зі Швейцарією.

У Ломбардії мешкає одна шоста частина всього населення Італії. Столиця регіону Мілан є найбільшим містом північної Італії.

Катедральний собор, Павія.

• Фреска «Таємна вечеря» (Леонардо да Вінчі),
• Театр Ла Скала,
• Амброзіанська бібліотека (1603, друга публічна бабліотека в Західній Європі, засновик — кардинал Федеріко Борромео)
• Кастелло Сфорцеско,
• Кафедральний собор Дуомо,
• Оспедале Маджоре, 15 ст.
• Галерея короля Віктора Еммануїла ІІ (торговельний комплекс-пассаж 19 ст.)

(усі — Мілан),

• Капелла Коллеоні (Берґамо),
• Кастелло Віконтео (Павія),
• Собор (Комо),
• Собор та хрестильня (Кремона),

• Герцогський палац
• церква Сан Себастьян, 15 с.

• 
  Амброзіанська бібліотека, Мілан, сучасне приміщення
• 
  Замок Сфорца
• 
  Замок ді Сан Віджиліо, Бергамо
• 
  Бергамо, Пропілеї цвинтаря доби сецесії
• 
  Замок в Брешії
• 
  Вілла Бадія Піккола, Брешія
• 
  Павія, площа перед Катедральним собором
• 
  Церква Санта Марія дель Карміне, Павія
• 
  Церква Сан Мікел, вівтар
• 
  Церква Сант Андреа, Мантуя
• 
  Галерея-пассаж Віктора Еммануїла ІІ

• Міланський собор (14-19 ст., видатна пам'ятка доби готики неіталійського, франко-німецького зразка)
• церква Сант Амброджо, (Базиліка Св. Амвросія, 10-12 ст.)
• Базиліка Св. Лаврентія
• церква Санта Марія делле Граціє
• церква Санта Марія прессо Сан Сатіро, 15 ст.
• Храм Санто-Стефано Маджоре
• Храм Сан Марко
• церква Сан Сісто

• 
  Базиліка Св. Амвросія, дворик
• 
  Базиліка Св. Лаврентія взимку ззовні
• 
  Базиліка Св. Лаврентія, головний фасад 19 ст.
• 
  Церква Санта Марія делле Граціє, фасад

• Академія Каррара, Бергамо
• Археологічний музей, Бергамо
• Палаццо Боромео (Ізола Белла — на острові)
• Музео цивіко Ала Понцоне (образотворче мистецтво), Кремона
• Музей страдіваріано, Кремона
• Пінакотека Брера, Мілан
• Музей Рісорджименто, Мілан
• Музей Польді Пеццолі (образотворче мистецтво), Мілан
• Музей сучасного мистецтва, Мілан
• Музей Багатті Вальсеккі, Мілан
• Музей театра Ла Скала, Мілан
• Музей науки і техніки, Мілан
• Пінакотека Амброзіана, Мілан
• Єгипетський музей, Мілан
• Планетарій, Мілан

Церква Сан Сісто, Мілан, музей скульптора Франческо Мессіна

• Філарете, (бл. 1400 — бл. 1467), архітектор
• Альберті Леон-Баттіста, (1404—1472), архітектор, письменник, гуманіст
• Соларі, архітектор кінця 15 ст.(помер у 1493, відомий твір — Грановита палата, Москва)
• Алевіз да Каркано, архітектор
• Карло Борромео, кардинал
• Ян Марія Бернардоні, архітектор доби раннього бароко, працював в Рчі Посполитй і в місті Несвіж
• Леонардо да Вінчі
• Джованні Джироламо Савольдо (бл.1480 — бл.1550), художник
• Лоренцо Лотто, (бл. 1480 — бл. † 1556), художник
• Моретто да Брешиа (1498—1554), художник
• Джованні Баттіста Мороні, (бл. 1525—1578), художник
• Вінченцо Скамоцці, (1548—1616) архітектор, представник стилю палладіанство
• Мікеланджело да Караваджо, (1573—1610) художник, засновник стилю караваджизм
• Еварісто Баскеніс, (1617—1677), художник
• Бонавентура Беттера, художник натюрмортів з музичними інструментами
• Ніколо Аматі, (1596—1684)майстер музичних інструментів
• Родина Гварнері, майстри музичних інструментів
• Родина Страдіварі, майстри музичних інструментів
• Пітер Пауль Рубенс, (1577—1640), художник
• Вітторе Гісланді, (1955—1743)художник доби бароко і рококо
• Джузеппе Марія Креспі, (1665—1747), художник
• Джованні Бенедетто Кастільйоне, (1609—1664), художник
• Алессандро Маньяско, (1667—1749), художник
• Джакомо Кваренгі, (1744—1817) архітектор
• П'єтро Гонзага, (1751—1831), театральний художник, сценограф, архітектор
• Стендаль, (1783—1842), французький письменник
• Андреа Аппіані, (1754—1817), художник, рятівник ломбардських фресок і картин
• Джованні Сегантіні, (1858-1/899), художник
• Шаляпін Федір Іванович, (1873—1938), оперний співак
• Філіппо де Пізіс, (1896—1956), художник
• Марія Каллас, (1923—1977), оперна співачка
• Франческо Мессіна, (1900—1995), скульптор

Типова страва — ризото алла Міланезе (витончена страва з рису з мозком вола, здобрена цибулею, шафраном, маслом, олією, м'ясним бульйоном і Лодійським сиром). Типові вина — Бонарді, Ольтрепо Павезе, Франчакорта, Вальтелліна.