Бела Волентік

Виступав за столичну команду «Немзеті», будучи гравцем якої, в 1927 році викликався до складу національної збірної Угорщини на матч проти Югославії (3:0).

Посеред сезону 1929/30 перейшов до складу «Уйпешта». У 1930 і 1931 роках допоміг клубу завоювати перші в історії титули чемпіона країни. Гравцем основного складу не був, підміняючи когось із трійки півзахисників клубу Ференц Боршаньї, Янош Кевеш, Янош Віґ. У чемпіонських сезонах відіграв 9 і 8 матчів відповідно.

В 1930 році став переможцем міжнародного турніру — Кубку Націй. Ці змагання відбулися у Женеві під час проведення Чемпіонату світу в Уругваї. У ньому брали участь чемпіони або володарі кубків більшості провідних у футбольному плані континентальних країн Європи. «Уйпешт» почергово переграв іспанський «Реал Уніон» (3:1), голландський «Гоу Егед» (7:0), швейцарський «Серветт» (3:0) і чехословацьку «Славію» у фіналі (3:0). Всі три м'ячі у фіналі забив Янош Кевеш, котрий зіграв на незвичній позиції центрального нападника. Волентік же зайняв місце Кевеша в півзахисті.

У тому ж році Бела зіграв у чотирьох матчах розіграшу Кубка Мітропи[2]. У чвертьфіналі «Уйпешт» зійшовся з міланською «Амброзіаною». Для виявлення переможця довелося проводити два перегравання, що, зрештою, принесли успіх італійській команді (2:4, 4:2, 1:1, 3:5).

Далі виступав у швейцарських клубах, де паралельно розпочав тренерську кар'єру. Винятком став сезон 1935/36, коли Волентік знову грав на батьківщині у команді «Бочкаї».

У швейцарських клубах працював майже 20 років. Здобув два титули чемпіона Швейцарії з клубами «Лугано» і «Лозанна», а також Кубок Швейцарії з командою «Янг Бойз».

У дев'яти матчах очолював збірну Люксембургу, зокрема у відборі на Чемпіонат світу 1954[3]. Після цього повернувся на батьківщину. Тренував «Халадаш», «Вереш» і «Печ».

В кінці 1959 року прийняв олімпійську збірну Угорщини, яку повіз на Олімпійські ігри 1960 у Рим. Впевнено пройшовши групу, команда поступилася у півфіналі збірній Данії (0:2). Бронзові медалі Угорщина здобула завдяки перемозі над Італією (2:1). Головною зіркою тієї збірної був майбутній володар «Золотого м'яча» Флоріан Альберт. Загалом керував командою в одинадцяти матчах з листопада 1959 по вересень 1960 року[4][5].

У 1963 році в дев'яти матчах очолював збірну Болгарії, зокрема у відборах на Чемпіонат Європи 1964 та Олімпійські ігри 1964[3].

У 1964 році вдруге прийняв клуб МТК (в 50-х носив назву «Вереш»). Вивів команду з досить скромним за угорськими мірками складом до фіналу Кубку кубків, де МТК поступився лісабонському «Спортінгу» (3:3, 0:1).

Останнім клубом у тренерській кар'єрі Волентіка став «Динамо» (Берлін) зі Східної Німеччини.

Помер 27 жовтня 1990 року на 83-му році життя в місті Будапешт.