Бендина Михайло Іванович

Михайло Бендина народився 22 листопада 1921 року в сім'ї Івана Бендини та Розалії (з дому Вірт) у селі Раделичі, Миколаївського району, Львівської області. Навчався у сільській школі, а у 1936 році вступив до Львівської торговельної школи і з того часу покинув батьківський дім.

По завершенні навчання працював у народній торгівлі та одночасно провадив комерційну діяльність. У червні 1939 року вступив до лав ОУН (псевдо «Залізняк»).

У 1942 році зустрів свою майбутню дружину Марію Пугач і через рік, у серпні 1943 року, вони одружились і розпочали сімейне життя у Львові.

У вересні 1943 року вступив до дивізії «Галичина». Залишивши дружину, яка на той час вже очікувала дитину, в складі 1-ї УД УНА відправився на вишкіл, який тривав протягом року. У першому ж бою під Бродами був поранений і потрапив до совєтського полону. На 18 липня була призначена страта, проте, коли солдати вели його на розстріл, рішення щодо його подальшої долі було змінено. Михайло все життя вважав це чудом Божим і був вдячний Діві Марії за чудесне зцілення життя. Він був відправлений під військовий трибунал, який засудив його до 25 років ув'язнення в Кемерові.

З перших днів полону Михайло планував втечу і така нагода випала через два роки ув'язнення. Після втечі, кілька днів відсиджувався у лісі, а потім, без документів, практично без грошей і їжі при допомозі добрих людей добирався додому 10 днів. Дружина на той час народила доньку і переїхала жити у своє рідне село. Очевидно, що Михайло не міг залишитись з нею, тому навідавши її під покровом ночі, був змушений залишити її на роки.

За допомогою товаришів по зброї, яких йому вдалось відшукати у Львівській області, він отримав документи переселенця на прізвище Володимира Івановича Сенишина.

Першим наміром його було приєднання до УПА, проте побратими переконали, що він принесе більше користі, працюючи на офіційній роботі і допомагаючи повстанцям, їх сім'ям, та таким як він втікачам, шляхом оформлення фіктивних документів, а також постачаючи медикаменти, одяг та зброю повстанцям.

Михайло Бендина влаштувався на роботу у канцелярію Городоцького районного відділу соціального забезпечення, а згодом він вже обіймав посаду старшого інспектора. Його робота передбачала поїздки по всьому Городоцькому району, що допомагало у здійсненні підпільної діяльності. Незважаючи на довіру до нього безпосереднього керівництва, працівники НКВД ніколи не довіряли йому і він був під їх пильним наглядом.

У 1951 році по доносу Михайло був затриманий і засуджений до 25 років ув'язнення за статтею 54-1а. Заслання відбував в таборі в Сухобезводній у Горьківській області. У 1957 році підпав під амністію і повернувся до дружини до Львова. Після ув'язнення Михайлові було заборонено працювати у торгівлі, тому решта його професійної діяльності була пов'язана з обласними закладами охорони здоров'я, де він працював на посаді головного бухгалтера.

У 1990 році в часі свого візиту до родини у США Михайло зустрівся з побратимами Ярославом Качаєм, Романом Данилюком та Юрієм Ференцевичем. Разом вони домовились про створення Братства колишніх вояків Дивізії «Галичина» в Україні, метою якого б стало вшанування пам'яті полеглих у визвольній боротьбі, встановлення історичної справедливості, систематизація захоронень полеглих та здобуття належного, почесного місця діяльності УД «Галичина» у сучасній історії України.

Початком діяльності стала публікація Михайлом у пресі 1 грудня 1991 року оголошення про налагодження контакту між колишніми вояками Дивізії «Галичина» в Україні.

Будучи членом Крайової Управи Галицького Братства колишніх вояків 1-ї УД УНА з 19 листопада 1991 року, Михайло обіймав посаду Голови Львівської станиці Братства.

З 1990 року і до останніх днів це була основна і найбільш значима діяльність всього його життя. Безліч справ були започатковані і реалізовані з побратимами, яких він відшукав і об'єднав для спільної діяльності й задля досягнення поставлених цілей.

Найбільш значимими досягненнями Братства всього періоду було встановлення пам'ятника загиблим під Бродами у селі Ясенів на горі Жбир, пошук та перезахоронення останків загиблих під Бродами на новоствореному меморіальному цвинтарі, побудова каплиці на цьому цвинтарі, сприяння створенню меморіального комплексу воїнів та репресованих на Личаківськім цвинтарі у Львові, встановлення пам'ятного знаку. За майже два десятиліття Братство видало багато публікацій та вело значну просвітницьку діяльність. Михайло також був тією ланкою, яка постійно забезпечувала зв'язок між вояками в Україні, теж за її межами.

• Зоряна Самотій // Журнал ВІСТІ КОМБАТАНТА від 27 липня 2010 року