Битва біля Граупійських гір

У I столітті н. е. британські племена часто повставали проти римського володарювання, не бажаючи платити податки, давати солдатів у римську армію і піддаватися приниженням після звернення Британії у римську провінцію.

У 77 році управління Британією було доручене Юлію Агріколі, котрий зміцнив дисципліну у військах, зменшив зловживання римських чиновників, провів ряд походів для того, щоб усмирити бриттів, будуючи повсюди укріплення і фортеці. У 82 році Агрікола провів похід на Каледонію. У відповідь племена Каледонії почали контрнаступ. Каледонці переважали римлян численно і знали місцевість ліпше за ворогів. Вони були озброєні довгими мечами без вістер, луками і короткими щитами. Деякі племена використовували колісниці.

Щоб каледонці не могли обійти армію римлян і зайти з тилу, Агрікола розділив армію на три частини. Цією обставиною скористались британські племена і атакували IX легіон римлян, убили вартових й увірвались у табір. Агрікола виділив загын піхоти і кінноти, який атакував каледонців з тилу і врятував легіон від поразки.

Влітку 83 року Агрікола вислав флот для опустошення прибережної смуги, а сам з головними силами вийшов до Граупійских гір у Середній Шотландії, де перебувало військо каледонців (понад 30 тис. воїнів). Тут і відбулася битва, описана Тацитом[1].

Каледонців вишикувалися в три лінії: в першій знаходилися бойові колісниці, в другій - розгорнута фронтом піхота, в третій - загони піхоти в колонах. Перша і друга лінії були розташовані на рівнині, третя - на схилах гори.

У римлян в першій лінії перебувало 8 тис. людей допоміжної піхоти, на флангах стояло 3 тис. вершників. У другій лінії стояли легіони, які розташувалися за валом, щоб вибороти безкровну перемогу або для прикриття відступу.

Тацит так передає звернення Калгака до воїнів перед битвою:[1][2]  

... Мене наповнює впевненість, що цей день і ваша одностайність започаткують звільнення всієї Британії: адже ви всі як один зібралися тут, і ви не знаєте кайданів рабства, і за нами немає більше землі, і навіть море не вкриє нас від ворога, бо на ньому римський флот і нам від нього не втекти. Отже - тільки бій і зброя! Для доблесних - в них шана, і навіть для боягузів - єдиний шлях до порятунку ...

У свою чергу й Агрікола звернувся до своїх військ:[1]  

... Тут ви отримаєте чудову і знаменну перемогу. Покладіть кінець походам - і увінчаєте п'ятдесят років боротьби блискучим днем! Покажіть нашій державі, що військо ніколи не заслуговувало докору ні за те, що ця війна затягнута, ні за те, що вона постійно поновлювалася.

Через те, що фронт римлян був коротше за фронт каледонців, Агрікола наказав разімкнути ряди і розтягнути першу лінію, щоб їх не могли охопити по флангах.

Бій розв'язали лучники каледонців і римлян, причому каледонці майстерно захищалися від стріл своїми короткими щитами. Поки протиборчі сторони не зійшлися впритул, бій вели на дистанції, і каледонці відбивалися своїми довгими мечами і щитами перехоплювали або відбивали стріли і дротики, що були кинуті римлянами, у відповідь обсипаючи ворога градом стріл.

Агрікола послав чотири когорти в рукопашну сутичку. Це були германські племена батавів і тунгрів. Вони зуміли розбити супротивника на рівнині й почали підніматися вгору пагорбом. Далі римська кіннота атакувала колісниці бритів, перемогла і змусила їх тікати. Після цього Агрікола наказав германцям, озброєним мечами, атакувати другу лінію каледонців. Вони перемогли другу лінію, і германці з римлянами продовжили просуватися вгору. Римська кіннота допомагала тіснити каледонців.

У цей час третя лінія каледонців почала спускатися з гір і охоплювати фланги з виходом у тил першої лінії римлян. Агрікола кинув 4 загони вершників з резерву, а 2 загони кінноти вивів із фронту і направив у тил каледонців, котрі були змушені відступити в сторону лісу.

Як писав Тацит,[1]  

... На відкритій місцевості поглядам постало величне і, разом з тим, страшне видовище: наші гналися по п'ятах за ворогами, рубали їх, брали в полон і, захопивши нових бранців, вбивали раніше взятих. І, залежно від міцності духу, одні в повному озброєнні цілими натовпами тікали від переслідувачів, що переважали їх числом, тоді як інші, беззбройні і по своїй волі, спрямовувалися назустріч їм і шукали для себе смерті. Всюди - зброя, трупи, обрубки тіл і залита кров'ю земля ...

Каледонці ще намагалися чинити опір, влаштовуючи засідки. Але Агрікола спеціально організував легкі когорти для облави і сповільнив частину кінноти щоб переслідувати ворога в тіснинах. Все це остаточно зламало опір британських племен, і вони почали тікати.

За повідомленням Тацита в цій битві було вбито 10 тис. каледонців, римляни ж втратили 360 людей [1], історики піддають ці цифри сумніву [3] .

Цей бій показав високу силу опору британських племен: вони мали стійкий бойовий порядок, маневрували на полі бою, намагалися охоплювати фланги, відступаючи - організовували засідки.

У римлян також з'явилися нові елементи ведення бою: римські легіони відсиджувалися за валами, вся важкість бою була перенесена на допоміжні загони германських, галльських і навіть британських племен. Результат бою вирішувала кіннота. Переслідували супротивника до темряви.

Після битви каледонці розсіялися і зникли, знищивши свої житла. Римляни ж у супроводі флоту пішли на зимові квартири.

У підсумку, до римської провінції Британія була приднана нова територія, яку римлянам довелося постійно обороняти від тривалих набігів північних племен. Для цього у Британії були збудовані пограничні Адріанів і Антонінів вали.

1. Тацит. Т. 1 // Жизнеописания Юлия Агриколы. Сочинения. — М., 1993.
2. Согласно римской литературной традиции входящие в исторические сочинения речи могли иметь мало, а подчас ничего общего с реальными выступлениями государственных деятелей и полководцев, являясь по сути комментарием автора к описываемым событиям.
3. Разин Е.А. Т. 1 // История военного искусства. — СПб., 1999. — ISBN 5-89173-039-1.

• Campbell, Duncan B. Mons Graupius AD 83: Rome’s battle at the edge of the world. — Osprey Publishing, 2010. — 96 p. — ISBN 9781846039263.