Когорта

Військова ієрархія
Типові підрозділи Типова чисельність Типовий командир вогнева група 2–4 молодший капрал, капрал відділення, секція 5–14 капрал, сержант, штаб-сержант взвод 15–45 другий лейтенант, перший лейтенант, лейтенант рота, батарея, ескадрон 80–250 перший лейтенант, капітан, майор батальйон, когорта 300–1000 майор, підполковник полк, бригада, легіон 1000–5500 полковник, бригадний генерал дивізія 10 000–25 000 генерал-майор корпус 30 000–50 000 генерал-лейтенант польова армія 100 000–300 000 генерал-полковник, генералітет група армій, фронт 2+ польових армій фельдмаршал, генерал, адмірал округ, театр 4+ польових армій маршал ВПС, генерал армії, адмірал флоту

Спочатку когорта складалася з шести центурій, кожною командував центуріон, якому допомагали молодші офіцери. У різні часи до реформ, центурія могла мати 100 чоловік. У когорті не було постійного командира; передбачалося, що в бою командував усією когортою, найстарший із шести, центуріон. За старшинством шість центуріонів отримали звання: hastatus posterior, hastatus prior, princeps posterior, princeps prior, pilus posterior and pilus prior. Перший центуріон першої когорти називався primus pilus (1-й центуріон тріаріїв).

Під час реформ у І столітті н. е. офіційно було закладено командну структуру та склад легіонів у формі, яка протримається протягом столітть. Стандартні центурії складалися з 80 чоловіків у кожній. Першу когорту складали п'ять подвійних центурій (160 чоловіків). Центуріон першої центурії автоматично ставав найголовнішим у легіоні і був відомий як primus pilus. Primus pilus міг бути підвищеним до praefectus castrorum (3ій старшина легіону). Praefectus castrorum відповідав за щоденне життя легіону (догляд за технікою, будівельними роботами, тощо.).

Ці ранги дотримувалися порядку старшинства за існування маніпулятивних легіонів, де наймолодші і найменш досвідчені одиниці іменувалися гастатами, наступні принцѝпи, і найстарші і найбільш досвідчені тріарії (pilus був рідкісною альтернативною назвою для triarius (мнж. triarii))[1].

Реформований легіон налічував близько 5000 чоловік, включаючи офіцерів, інженерів і, як правило, невелику частину кінноти (equites legionis);

• Cohors alaria: союзний або запасний підрозділ
• Cohors quinquagenaria : запасна (500 військових одиниць)
• Cohors milliaria: запасний підрозділ (1000 військових одиниць)
• Cohors classica : запасний підрозділ, спочатку сформований з моряків та морських піхотинців
• Cohors equitata (LA): підрозділ запасної піхоти із приєднаною кіннотою
• Cohors peditata (LA): піхота
• Cohors sagittaria: запасний підрозділ піхоти з лучників
• Cohors speculatorum (LA): підрозділ охорони Марка Антонія — складався із розвідників
• Cohors torquata (LA): запасний підрозділ з torques (військове оздоблення)
• Cohors tumultuaria (від tumultus, «хаос»): нерегулярний запасний підрозділ

Деякі корпуси в Римі складалися з однієї або декількох когорт, хоч жодна не була частиною легіону:

• Дев'ята cohortes praetoriae, сумнозвісна преторіанська гвардія, ніколи не була частиною легіону. Термін вперше був використаний для позначення охоронця для полководця за часів Республіки; пізніше, підрозділ імператорських гвардійців (тимчасово названих — cohors palatina (імперська когорта),[2] 300 р. н. е., за тетрархією Діоклетіана).
  • Cohors togata — це підрозділ преторіанської варти в цивільному вбранні, який виконував обов'язки в межах померія (священний центр столиці, де всі збройні сили були заборонені).
• Cohortes urbanae — «міська когорта»: військова поліція, яка патрулює в столиці.
• Cohortes vigilum — «сторожі»: підрозділ поліції, який також був пожежною командою у столиці.
• Cohors Germanorum (LA): підрозділ Germani custodes corporis (імперські охоронці, завербовані в Німеччині).

Крім того, латинське слово cohors використовувалося для опису досить великої «компанії» людей (Наприклад, cohors amicorum — когорта друзів).

• Ауксилії