Битва під Монтвами

Польський король Ян Казимир на початку 1660-х років неодноразово прагнув запровадити вибір наступника vivente rege, тобто що буквально означає за короля, який живе. Проте ця ініціатива зустріла шалений опір у сеймі. Щоб добитися свого він вирішив завдати удару по Єжи Любомирського, який фактично очолював опозицію до короля. Під час сейму, що проходив з кінця листопада 1664 до початку січня 1665 року гетьман був викликаний на сеймовий суд для розгляду звинувачень, які проти нього висунув король і уряд. Проте він проігнорував цей виклик. Суд під тиском короля визнав його винним і Любомирський був засуджений до смерті, втрати честі, конфіскації всіх маєтків й позбавлення посад

Єжи Любомирський не визнав себе винним і втік до австрійської Сілезії. Отримавши від імператора Леопольда І і бранденбурзького маркграфа Фрідріха Вільгельма гроші, він найняв 800 вояків. З Сілезії йому вдалося зірвати збір сейму у березні 1665 року і у травні вирушив до Польщі. У Руському воєводстві його підтримала місцева шляхта.

Після того як 10 червня 1665 року Ян Казимир своїм універсалом оголосив війну екс-гетьманові, частина коронного війська підтримала Є. Любомирського. Він зібрав 6 тис. регулярного війська, а король — 12 тис. 4 вересня військо короля було розгромлено під стінами Ченстохови. Після цього 6 листопада 1665 року була укладена Пальчинська угода за якою всім тим, хто був у війську Любомирського, король обіцяв на найближчому сеймі амністію і виплати борг за службу. Є. Любомирський розпустив військо і повернувся до Сілезії. Звідси він поставив умову про скасування вироку сеймового суду й повернення йому всього, чого його позбавили. Після того як король на весняному сеймі 1666 року король погодився повернути йому все крім маршалківства і гетьманства, Любомирський знову зірвав сейм. За це король оголосив його та його спільників бунтівниками.

Єжи Любомирський знову заручившись підтримкою імператора та маркграфа у червні 1666 року з найманим військом вступив до Великопольщі. Його військо стало збільшуватися з прибуттям військовиків з різних регіонів Польщі.

Ян Казимир зібрав 22-х тисячне військо і рушив Польщою. Переговори з повсталими нічого не дали, і Любомирський став шукати місці для битви. Король з частиною війська підійшов до річки Нотець, на іншій стороні зосередились його противники.

Вранці 13 липня король наказав перейти річку. Переправа була вузька, у ряд пройти могли тільки три вершники, навколо було трясовина, в якій загинуло багато людей. Після того як протилежний берег перебралося понад 4 тисячі королівського війська, їх атакувала частина військ повстанців. Після того як кількість на берег переправилося понад 7 тисяч королівських вояків, вдарили основні сили. Вони прорвали першу королівських військ, той вкинув в бій нові сили. Але вони наступали безладно, тонули в болоті. Почався відступ, повсталі жорстоко розправилася з противником. Полонених не вбивали, бо полони не здавалися. Польща втратила багато героїв минулих воєн, що послабило військовий потенціал королівства[1].

За оцінками істориків на полі битви загинуло 3873 вояків королівської армії, ще близько 5 тис. загинуло в болотах. Конфедерати втратили лише 150 осіб.

Польська шляхту розуміла, що протистояння ослаблює Польщу. 31 липня 1666 року король уклав з повсталими угоду, за якою король амністував повсталих і зобов'язувався їх видати платню. Єжи Любомирський вибачався перед королем і отримував гарантію повернення честі і маєтків. Після цього він перебрався до Сілезії, де й помер 31 січня 1667 року.

• Зашкільняк Леонід Опанасович, Крикун Микола Григорович. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2002. — 752 с. С. 190—191 — ISBN 966-613-168-4
• Романцов В., Горб Є. Битва під Монтвами (1666 р.): епізод з історії громадянської війни в Речі Посполитій / В. Романцов, Є. Горб // Схід. — 2010. — № 5 (105). — С. 108—111.