Бронебійний снаряд з бронебійним наконечником

Бронебійний снаряд з бронебійним наконечником є одним з видів бронебійних снарядів.

Британський військово-морський 15-дюймовий снаряд який не розірвався, скинутий у 1941 році в Генуї (бронебійний наконечник зліва, балістичний відсутній)

Історія
Зовнішні зображення
«Макаровський ковпачок».

У 1893 році на голівку снарядів вперше стали насаджувати ковпачки з м'якої сталі.[1] Автором цього винаходу став російський віце-адмірал Степан Осипович Макаров. Тому такі наконечники нерідко називали «макарівські ковпачки». Ці ковпачки представляли собою наконечник з м'якої нелегованої сталі, яка сплющувалася при ударі, одночасно змушуючи твердий верхній шар броні тріскатися. Слідом за цим тверда основна частина бронебійного снаряда легко пробивала нижні шари броні — значно менш тверді. Бронебійні наконечники, як правило, підвищували бронепробиття снаряда при інших рівних на 10-16 %, але при цьому дещо погіршувалася купчастість. Шестидюймові снаряди з такими наконечниками пробивали 254 мм броню (впритул). Впровадження цих снарядів в практику російського флоту відбулося набагато пізніше, що було пов'язано з рішенням складного технологічного завдання — кріплення ковпачка на снаряді.

Розробки

Сам бронебійний снаряд призначався для боротьби з бронетехнікою противника, виводячи її з ладу і знищуючи екіпаж. Однак, броня на техніці ставала все краще, збільшувалась товщина, в передній частині з'явився нахил, нова конструкція паливного бака, і звичайний бронебійний снаряд був неефективним. Спочатку реакцією на поліпшення броні стало збільшення швидкості снаряда. Тоді ж було встановлено, що сталевому дробу, як правило, щоб зруйнувати броню, необхідна швидкість близько 823 м/с.[2][3] Так був розроблений бронебійний снаряд з бронебійним наконечником. Наконечник розподіляв енергію з боків снаряда, зменшуючи тим самим його руйнування. Єдиним мінусом було те, що структура наконечника на снаряді зменшувала аеродинамічну ефективність, що позначалося на точності і дальності удару. Пізніше цю проблему вирішили установкою обтічного балістичного ковпачка, що дозволяє збільшити точність і ступінь проникнення, а так само зменшити в польоті втрату швидкості.[4]

На початку Другої світової війни такі снаряди, випущені з високошвидкісних гармат, мали достатню бронебійність з близької відстані (близько 100 м). При збільшенні відстані (500-1000 м) через погану балістичну форму й високий опор бронебійність падала. Пізніше, з близької відстані (100 м) снаряди великокаліберних високошвидкісних гармат (75-128 мм) змогли пробити набагато більшу товщину броні. Випробування на британських гарматах QF 17 pounder, які  стріляли по трофейним німецьким Пантерам, показало, що бронебійні снаряди з наконечниками були більш точними, ніж снаряди з піддоном який відокремлюється.[5]

Примітки
  1. Семанов С. Н. Макаровские колпачки // Макаров. — Жизнь замечательных людей. — М. : Молодая гвардия, 1972. — 288 с. — 150000 прим.
  2. Hobby. Flamesofwar.com. Процитовано 12 червня 2010.
  3. Juno Beach Centre - Anti-Tank Projectiles. Junobeach.org. Процитовано 12 червня 2010.
  4. Anti-Tank. Members.tripod.com. 6 березня 1943. Процитовано 12 червня 2010.
  5. U.S. Army Firing Test No.3, U.S. Army Firing Tests conducted August 1944 by 12th U.S. Army Group at Isigny, France. Report of tests conducted during 20-21 August 1944.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.