Брутальність

Брутальність — риса примітивної людської натури, що своїм духовним розвитком ще недалеко відійшла від звіриного світу. Це слово походить від латинського «брутус», що значить — «звірина». Не треба змішувати брутальність з жорстокістю: звірина ніколи не буває жорстока, бо жорстокість — це насолоджування стражданнями інших, звірина ж, поїдаючи свою здобич, не шукає насолоди в стражданнях своєї жертви, вона їх просто не помічає. І людина може бути брутальною, не будучи жорстокою. Топтати, наприклад, в дикій люті квіти в чужому квітнику, чи бити меблі в чужому помешканні, це — не жорстокість, це власне брутальність, в якій людина виявляє свою звірячу лють, дає волю диким інстинктам, це звірина, що вихоплюються з гамівних шор культури та цивілізації.

Ленін у своєму зверненні до з'їзду компартії в грудні 1922 р. так характеризував Сталіна: «Сталін — надмірно брутальний, а ця хиба, яку можна толерувати в нашому середовищі, в контактах між нами, стає нестерпною на становищі генерального секретаря».

Сам Сталін, відповідаючи на «заповіт» Леніна, заявив на з'їзді партії: «Сам знаю, що я брутальний і гострий, але нічого не вдієш, таким народився…»

І з'їзд нагородив його за цю щирість оплесками, бо в московських більшовиків брутальність, що за спостереженнями проф. Леґра відповідає характерові московського народу, ніколи не була великим гріхом. І цілком марно скаржився Хрущов на брутальність Сталіна пізніше, на з'їзді партії в лютому 1956: «Він застосовував свою брутальність не тільки супроти всього що йому противилось (на думку Хрущова, це ще не було б так зле, Є. О.) але також супроти всього, що його химерному й деспотичному характерові виглядало суперечним з його концепціями…»