Бруталізм
Бруталі́зм (від фр. béton brut — «цементне покриття без оздоблення»[1]) — напрям у дизайні та архітектурі з використанням простих геометричних форм з неприкрашеного бетону. Виник в середині XX століття та набув найбільшого розвитку в 1970-і роки.
Історія виникнення
Виник в середині 1950-х рр. у Великій Британії і пов'язаний з іменами архітекторів Алісон і Пітером Смітсонамі, авторами терміну, утвореного від французького виразу «Bеton brut», — «необроблений бетон». Архітектори-бруталісти всіляко підкреслювали грубу фактуру бетону, яку не вважали за потрібне приховувати ні штукатуркою, ні облицюванням, ні фарбуванням. Віддавали перевагу нарочито важким, монотонним, прямолінійним формам («будинки-коробки»). Бруталізм набув найбільшого поширення у Великій Британії (особливо в 1960–70-і рр.) і в СРСР (особливо в 1980-і рр.) Багато прихильників цього стилю сповідали соціалістичні погляди, виділяючи серед його переваг не тільки дешевизну будівництва (особливо актуальну в перші післявоєнні роки), але і безкомпромісну антибуржуазність і «чесність» цього стилю.
Головні представники
У Великій Британії:
- Елісон та Петер Смітсон;
- Сер Безіл Спенс;
- Ерно Голдфінгер;
- Сер Денис Ласдан;
- Сер Джеймс Стерлінг;
- Джон Бенкрофт та інші.
В інших країнах:
- Ле Корбюзьє (Франція);
- Вітторіано Вігано (Італія);
- Пауло Мендес да Роша (Бразилія);
- Пол Рудольф (США);
- Луїс Кан (США);
- Марсель Бреєр (США);
- Вільям Перейра (США);
- Виноградський Ігор Михайлович (СРСР);
- Танге Кендзо (Японія);
- Курокава Кісьо (Японія);
- Куніо Маекава (Японія) та інші.