Будьонівський кінь

Будьонівський кінь — верхова порода російських коней. Вони були виведені у 1948 році під керівництвом Михайла Івановича Чумакова в кінних заводах імені С. М. Будьонного та імені Першої Кінної Армії, Ростовської області. Першопочатково породу вивели як верховно-упряжну, для використання в армії. Тепер вона більше відома як верхова, спортивна. [1].

2-летние будённовские лошади

Загальна характеристика

Коні Будьоновської породи мають яскраво виражені верхові форми: добре розвинена холка, довга, коса, добре обмускувана лопатка, широка, глибока і довга грудна клітка, правильна постановка передніх і задніх кінцівок. Голова пропорційна, з прямим профілем, широким лобом. Затилок довгий, зігнутий, шия також довга з високим виходом. Круп довгий. Спина пряма. Кінцівки з добре розвиненими зап'ястями й скакальними суглобами, гомілки мускулисті; п'ята широка з добре розвиненим сухожиллям, бабки мають правильний нахил.

Розміри
Параметр Жеребці Кобили
Висота в холці 165 см 165 см
Довжина туловища 165 см 163 см
Обхват грудей 189 см 189 см
Обхват п'ястка 20,8 см 20 см

На сьогоднішній день найбільші за розміром коні цієї породи знаходяться на кінному заводі ім. Першої Кінної армії: багато хто з Будьонівських жеребців мають зріст вище 170 см. У кобил висота в холці коливається від 160 до 178 см. Найбільш характерна масть для будьонівський коней — руда різних відтінків, від темної теракоти до кольору річкового піску. Особливу красу і ефектність рудої масті надає золотистий відтінок, який будьонівські коні успадкували від донських. Порода має три типи:

  • Характерний тип містить в собі ознаки, успадковані від чистокровної верхової та донської порід: це великі, масивні коні з хорошими важелями і розвиненою мускулатурою, що відрізняються високою працездатністю.
  • Східний тип — це коні, що отримали дані переважно донської породи; для них характерні плавність ліній і округлість форм, що надають їм своєрідну красу і ошатність, особливо в поєднанні з золотистим відтінком масті.
  • Масивний тип виділяється великими за розміром кіньми, з глибоким круторебрим видовженим тулубом. Коні цього типу часом простуваті або грубуваті; по жвавості вони зазвичай поступаються коням характерного і східного типів.

Нерідко можна зустріти і змішані типи, наприклад, східно-масивний або характерно-східний. Крім типів, загальних для всієї породи, кожен з трьох заводів має свій заводський тип. На кінному заводі ім. Першої Кінної армії частіше зустрічаються будьонівські коні з великою головою, деякою незграбністю ліній, гнідою мастю. Тип широкого, мускулистого і ошатного коня, зазвичай золотисто-рудої масті, характерний кінному заводу ім. Будьонного. Коні Юловського заводу елегантні, часто мають масть з золотавим відливом.

Історія

Виникнення

Після громадянської війни на території Кубані більшість заводів були розорені, і багаторічні напрацювання було втрачено. Однак армія сильно потребувала породу коней, яка могла б стати надійною опорою кавалерії по всій території країни, а також могла б покращити верхове конярство. Перші досліди зі схрещування кобил Донської породи і чистокровних англійських жеребців проводилися ще з кінця XIX століття донськими заводчиками[2], але не носили систематичного характеру. Робота над виведенням нової породи почалася в 1920-х роках на заводах С. М. Будьонного, який створив сприятливі умови для праці, і призначив керівниками колишніх командирів Першої кінної армії, генералів. Для схрещування використовувалися кращі донські кобили і чистокровні жеребці англійської породи з відмінними скаковими якостями і правильним екстер'єром (статурою). Всього за весь час було задіяно до 70 чистокровних жеребців, але родоначальниками Будьонівський породи стали тільки троє: Симпатяга, Кокас і Інферно.

1940—1970-ті роки
Марка с изображением Будённовской лошади. СССР, 1968 год

Офіційно нову породу визнали 15 листопада 1948 року постановою Ради міністрів СРСР за № 4210.

У 1950-ті роки відбулася значна подія в формуванні сучасного екстер'єру будьоннівської породи. У цей час на заводі ім. Будьонного вдалося значно поліпшити породу за допомогою жеребця на ім'я Рубильник. Цей жеребець при своїй норовливості і безлічі вад завдяки наполегливій праці дав потомство, яке багато в чому визначає сучасні характеристики породи.

У 1960-ті роки з початком повсюдної автоматизації, розвитку техніки, роль коней в господарстві і армії різко впала, і тут відкрилися нові можливості для будьонівських коней. Багато якостей, які розвивалися для кавалерії, виявилися ідеальними для спорту. Крім цього, невибагливість і дешевизна будьонівців приваблювала конярів. Так поступово армійський кінь став спортивним.

Сьогодення

Сьогодні Будьонівський кінь — спортивна порода, що використовується завдяки своїй універсальності в багатьох дисциплінах: конкурі, триборстві, перегонах. Екстер'єр коня залишився колишнім з моменту виведення: великий зріст, потужність, міцність конституції, витривалість. Разом з тим граціозність і еластичність рухів.

Сьогодні розведенням породи займаються переважно три заводи в Ростовській області: ім. Будьонного, ім. Першої Кінної армії і Юловський завод[3]. Популярність серед російських заводчиків поступово перенеслася і за кордон, де оцінили позитивні якості породи: високий потенціал в спорті, невибагливість, здатність покращувати інші породи завдяки своїм показникам в потужності, витривалості, жвавості.

Розведення

Особливість вирощування коней Будьонівської породи — великогруповий, або табунний метод утримання маток і молодняка. Це має певний вплив на відбір за темпераментом і характером, причому в напрямку, прямо протилежному поширеній думці про непокору і норовливості степових коней. Табуни пасуться на обмеженому просторі, і норовливі, погано керовані кобили дуже заважають пастися всьому табун. Таких тварин з табуна видаляють. В характері табунною кобили дуже цінується поступливість, терплячість, контактність, відсутність агресивності і в той же час швидкість реакції, кмітливість.

Відлучення лошат від кобил проходить одночасно і для тих, хто народився в лютому, і для тих, хто народився в травні. Він триває з кінця вересня і, в залежності від ряду умов, до листопада. Перед відбиранням всі лошата тавряться холодним методом. Тавро накладається з лівого боку в області холки: на ньому вказано індивідуальний номер лошати, рік народження і емблема заводу. На кінному заводі ім. Будьонного емблема ставиться на ліве стегно.

Після відбирання формуються табуни з молодняка: жеребці та кобили окремо. Найбільш цінний молодняк відразу після відлучення надходить в культгруппу. Назва «культгрупа» збереглася з часів, коли усе поголів'я заводу утримувалося табунами. Тоді в культгруппи зазвичай відбиралися жеребці-плідники. Зараз в культгруппу потрапляють коні, які в подальшому повинні надійти в скакові тренувальні відділення або представляють особливий інтерес в племінному або спортивному відношенні.

Традиційно коні випробовуються в гладких скачках (їзда по іподрому на граничній швидкості, не менше 1 км.) на Ростовському іподромі у віці 2-х, 3-х, 4-х і більше років. Випробування в гладких скачках проходять не всі коні, як це прийнято в призових породах, а спеціально відібрана частина — від 15 до 25 % від ставки. Цей вид випробувань дозволяє культивувати в породі інтер'єрні якості, що забезпечують здатність організму витримувати великі фізіологічні навантаження[4].

Наразі серед виробників у кінних заводах переважна більшість пройшла скакові випробування, проявивши при цьому високу працездатність.

Усі племінні будьонівські коні регулярно записуються в державну племінну книгу, томи якої виходять регулярно з інтервалом в один рік. Належність коней до будьоннівської породи підтверджується паспортом, який видається ВНДІК (Всеросійський науково-дослідний інститут кормів імені В. Р. Вільямса). Щорічно співробітниками відділу селекції ВНДІК проводиться і публікується оцінка жеребців-плідників, що використовуються для покращення якості породи.

Використання

Будьонівські коні — спортивна порода. Завдяки своїй універсальності, її можна зустріти в різних дисциплінах. За кількістю серед спортивних коней порода посідає третє місце[5]. Коні послуговуються великим попитом у вітчизняних і зарубіжних покупців і спортсменів, їх з успіхом реалізовують на експорт, де використовують для прогулянок і спорту.

Примітки
  1. Будённовская лошадь: 60 лет со дня выведения (рос.)
  2. Будённовская лошадь — Виды животных(рос.)
  3. «Конный мир» — № 4, 2002, Киборт М., Николаева А. (рос.)
  4. Виды испытаний молодняка лошадей полукровных пород(рос.)
  5. Верхово-упряжные лошади#Будённовская порода Архівовано 13 березня 2010 у Wayback Machine.(рос.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.