Бій за Горлівку (1918)

23 квітня головнокомандувач 3-й РСЧА Чакванай вислав з Горлівки ненадійні частини до Луганська, навколо міста і селищ була створена лінія оборони: Олександрівка, Іванопілля, Олександрово, Зайцеве, Климовські хутора .

24 квітня частини Слов'янської групи військ УНР під командуванням генерала Сінкевича підійшли до околиці Горлівки і зупинилися на відпочинок в одній з балок. У напрямку до Горлівці був висланий розвідувальний загін на чолі з хорунжим Бабенко. Ближче до трьох дня розвідувальний загін повернувся в розташування і доніс генералу Сенкевичу:

"У напрямку до Горлівки з Дебальцевого йшла велика група військ колишньої Російської імператорської армії яка перейшла на бік більшовиків, нею командували Єгоров і Лазарєв, група налічувала приблизно 40 тисяч. Також більшовики вели переговори з шахтарями щоб ті перейшли на їхній бік, навколо Горлівки Микитівки розставлена артилерія готова вести вогонь прямою наводкою".

Після цього відбулися збори групи на якому більшість командирів і козаків підтримали ідею наступу на Горлівку. Після зборів Сінкевич разом з командиром артилеристів Одинцем вибрали позиції в околицях Горлівки для ведення далекого і ближнього артилерійського вогню. Кінноті під командуванням Ляховича Сінкевич наказав приготуватися до майбутнього бою.[1] Для кожної групи було дано наказ зайняти Горлівку, Микитівку, Ртутний завод.

Вночі розвідка донесла що більшовики знають розташування Слов'янської групи та чекають її удару, і збираються на світанку кіннотою чисельністю тисячі вершників вдарити по позиції козаків.

Тільки почало світати кіннота під командуванням Ляховича виступила на зустріч більшовицький кінноті з криками

                                       "За Україну! За її свободу! За славу козацьку!".

Бій тривав півгодини і кіннота більшовиків відступила, розгромили ворожу кінноту козаки оточили з усіх боків ліве крило ворожих позицій і продовжувала переслідування. Відразу після початку бою була пошкоджена залізниця що завадило противнику відступити на поїздах.[2] Після цього почалася артилерійська перестрілка, в цей же час німці повели наступ парадним строєм на позиції більшовиків в Микитівці по ним був відкритий вогонь з кулеметів, зустрівши запеклий опір на укріплених позиціях в Микитівки козаки обійшли її і почали займати Горлівку. В цей час щоб перешкодити козакам зайняти Горлівку більшовики відкрили вогонь по місту з артилерії. Сінкевич наказав відкрити вогонь з гармат по артилерійських позиціях більшовиків у Микитівці, та після придушення артилерії частини Армії УНР зайняли Микитівку.[3]

Але бій ще тривав на ртутному заводі захисники якого не здавалися, Сінкевич вислав туди підкріплення дорошенківців і за короткий час ворог вивісив білий прапор.[4]

26 квітня отримавши підкріплення червоноармійці за підтримки артилерії почали наступати на позиції української армії яка перебувала на станції Микитівка. Група Сінкевича разом з німцями контратакували противника. Після тригодинного бою червоноармійці відступили козаки захопили багато вагонів з майном артилерії і кулеметами.

27 квітня 6-я сотня Дорошенківського полку яка перебувала на правому крилі німецького полку відбила атаку червоноармійців які глибоко обійшли це крило. З сотником Коваленко вони розбили більшовиків при цьому 26 було вбито 9 взято в полон, захоплено багато кулеметів. Переслідуючи противника козаки увірвалися в Горлівку і захопили поїзд які були готові до від'їзду.[5]

Треба додати, що в цьому районі більшовики в головній своїй масі складалися з озброєних ро­бітників,  які з огляду на ліквідацію  підприємств.  Мусили записуватись до червоної армії.  Але серед них були і козачі відділи. [6]

Армії УНР в Горлівці протистояла 3-тя РСЧА під командуванням Чекваная.

В околиці Горловки була вирита братська могила де всіх і загиблих в бою козаків поховали. Втрати 25 квітня .

німці

• 16 убитих
• 49 поранених
• при визволенні міста від більшовиків в квітні 1918 року загинув уродженець Сілезії 1886 року народження Йозеф Лангер.[7]

1-й Запорізький імені гетьмана Петра Дорошенка піхотний полк (командир — полковник А. Загродський)

• Вбито 2 старшини, і 5 козаків.
• Поранено 3 старшини, 9 козаків.

3-й Гайдамацький піхотний полк (полковник В. Сікевич, потім сотник О. Волох)

• Убитий 1 старшина, 9 козаків.
• Поранено 22

3-й Запорізький імені гетьмана Богдана Хмельницького піхотний полк (полковник А. Шаповал)

• Поранено 2

артилерія

• Вбито 2.
• Поранено 3.[8]

Втрати 26 квітня

• Вбито 1
• Поранено 12 з них 2 старшин.[9]

• 11 гармат
• 22 кулемета
• 445 гвинтівки
• 49 обозних возів
• 1000 полонених.

Захоплених німцями партизан відправили до Німеччини. На станції захоплено тисячі сто п'ятьдесят два завантажених вагона з вугіллям, і не завантаженого 1 мільйон пудів вугілля. Вагони відправили до Києва, німці собі забрали 500 вагонів антрациту.[8]

• Загродський, Олександр Олександрович — полковник.
• Ляхович Євген — хорунжий.
• Новиков -сотнік.
• Болотов- полковник.
• Сінкевич Леонід — кадет.
• Дунаєв
• Геращенко
• Єфименко, Буц, Черненко — козаки.
• Савельєв — сотник.
• Баєв — сотник.[8]

• Монкевич Б. «Похід Болбочана на Крим»: Спогади / Редактор-упорядник Р. М. Коваль. Бібліотека Історичного клубу «Холодний Яр». — Київ: Історичний клуб «Холодний Яр»; Київ, «Наш формат», 2014. — 272 с.; іл.. — (Серія «Українська воєнна мемуаристика». — Кн. 7). Наклад 2000 пр. Обкладинка тверда, повнокольорова, повнокольорові форзаци, 127 світлин та 11 карт.
• Сікевич В. Спогади «Сторінки із записної книжки» (1943—1951) Т. 6.
• Сікевич В. Спогади «Сторінки із записної книжки» (1943—1951) Т. 7.