Білоус Володимир Іванович

Білоус Володимир Іванович (22. 01. 1948, с. Оболонь Оболонського р-ну Полтавської обл. – 28. 12. 2003, Полтава) – скульптор, заслужений художник України (2001).

Білоус Володимир Іванович
Народився 22 січня 1948(1948-01-22)[1]
Помер 28 грудня 2003(2003-12-28)[1] (55 років)
Діяльність скульптор
Пам'ятник загиблим українським козакам (Полтава, 1994)

Біографія

Володимир Білоус народився в с. Оболонь 1948 року. Закінчив Миргородський керамічний технікум (1968; викладачі Л. Статкевич, Т. Мірошниченко) та Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1973; викладачі І. Якунін, В. Борисенко, Д. Крвавич, З. Флінта). 1975 –77 рр. – художник творчої лабораторії Полтавського фарфорового заводу; 1977 – 91 – скульптор Полтавського художньо-виробничого комбінату; 1991 – 98 – головний художник Полтавського фарфорового заводу. Від 1998 – викладач, доцент кафедри образотворчого мистецтва Полтавського технічного університету.

Основні напрями творчості – монументальна та декоративна скульптура. Учасник міських (від 1970), всеукраїнських (від 1974), зарубіжних (м. Велико-Тирново, Болгарія, 1976; м. Лос-Анджелес, США, 1977; м. Кошалін, Польща, 1980) виставок. Твори зберігаються у Полтавському краєзнавчому музеї, Літературно-меморіальному музеї Панаса Мирного у Полтаві, Державному музеї-заповіднику «Поле Полтавської битви», Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв), у фондах Дирекції художніх виставок, Міністерства культури і мистецтв України.

Член НСХУ (1979).

В. І. Білоус був заступником голови обласної організації Спілки художників, членом правління, головою обласної художньої ради; членом правління Полтавського обласного відділення Українського фонду культури. Працював у малій пластиці, монументальній та декоративній скульптурі, медальєрному мистецтві. Є автором більше ста пам’ятників, декоративних скульптур та меморіальних дошок, музейних експозицій у Полтавському регіоні. В останні роки свого життя викладав у Полтавському технічному університеті на кафедрі архітектури.

Нагороди

Обласна комсомольська премія ім. П. Артеменка (1978).

Твори

пам’ятники – Т. Шевченкові (1989, м. Гребінка Полтавської обл., арх. О. Охріменко); «Загиблим лікарям та медсестрам Полтавської обласної лікарні для психічно хворих людей» (1989, арх. Є. Ширай), «Загиблим українським козакам» (1994, у співавт., арх. В. Шевченко, художником Віктором Батурином[2]), обидва – у Полтаві; поетові В. Самійленку (1995, с. Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської обл., арх. В. Вадимов); «Жертвам Чорнобильської катастрофи» (1996, арх. М. Юхименко), вченому Ю. Кондратюку (1997, арх. М. Калінін), обидва – у Полтаві; мемор. дошки А. Макаренкові, Ю. Кондратюку, В. Сухомлинському, В. Верховинцю (всі – на будівлях Полтавського педагогічного університету, 1982); меморіальна дошка Леоніду Позену (1990, с. Оболонь, з 2000-х зберігається в приміщенні будинку Оболонських-Позенів); пам’ятні знаки – акад. М. Остроградському (1986, с. Пашенівка Козельщинського р-ну Полтавської обл., арх. Ф. Квас), М. Грушевському (2001, смт Гоголеве Полтавської обл.), Т. Шевченку (2002, смт Кобеляки Полтавської обл.), обидва – арх. Е. Ширай; фігурна композиція «Архістратиг Михаїл» (1999, Полтава, у співавт., арх. В. Шевченко); порцелянові статуетки – «Псьол і Ворскла» (1977), «Віночок», «Журавка», «На Івана Купала» (всі – 1992).

Примітки
  1. http://esu.com.ua/search_articles.php?id=40877
  2. Володимир Сулименко (12.10.2012). Водонапірну башту змінив пам'ятник козакам. visnyk.poltava.ua. Архів оригіналу за 04.02.2017. Процитовано 12.09.2019.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.