Полтава

Полта́ва — місто обласного значення в Україні, адміністративний центр Полтавської області. Історичне населене місце[3].

Полтава
Герб Полтави Прапор Полтави
Верхній ряд: Полтавський краєзнавчий музей; Свято-Хрестовоздвиженський жіночий монастир. Середній ряд: фрагмент Круглої площі. Нижній ряд: Біла альтанка, пам'ятник Марусі Чурай.
Основні дані
Країна  Україна
Регіон Полтавська область
Район Полтавська міськрада
Код КАТОТТГ UA53080370010073240
Засноване 899 року[джерело?]
Статус міста з 1174 року
Поділ міста 3 райони
Населення ▼ 279 593 (01.01.2022)[1]
 - повне ▼ 279 593 (01.01.2022)[2]
Агломерація Полтавська агломерація
Площа 112,52 км²
Густота населення 2528,6 осіб/км²
Поштові індекси 36000—36499
Телефонний код +380-532(2)
Координати 49°35′22″ пн. ш. 34°33′04″ сх. д.
Висота над рівнем моря 156 м
Водойма річка Ворскла
річка Тарапунька
річка Коломак
Назва мешканців полтавець, полтавка, полтавці
День міста 23 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Полтава-Південна, Полтава-Київська
До Києва
 - фізична 300 км
 - залізницею 333 км
 - автошляхами 339 км
Міська влада
Адреса 36000, місто Полтава, вулиця Соборності, 36, 56-25-88
Вебсторінка Міська рада Полтави
Міський голова Мамай Олександр Федорович

 Полтава у Вікісховищі

Карта
Полтава
Полтава
Олександрівський майдан. 1800-ті роки
План Полтавської фортеці (1722 рік)

Полтава — важливий культурний центр, великий транспортний вузол. Площа міста — 112,52 км.кв., адміністративно місто розділене на 3 райони: Шевченківський (колишній Жовтневий), Київський і Подільський (колишній Ленінський). Наявне населення — 279 593 осіб (01.01.2022).

До складу Полтавської міської агломерації включають такі селища: Яківці (Ближні та Дальні), Сем'янівка, Патлаївка, Затурине, Макухівка, Копили, Терешки, Шмиглі, Щербані, Розсошенці, Горбанівка, Мильці, Супрунівка, Шостаки, Гожули, Рибці, Івонченці, Тахтаулове, Жуки.

Полтава є центром Полтавської об'єднаної територіальної громади (ОТГ), до складу якої увійшли також 10 сільських рад (села: Абазівка, Бричківка, Валок, Гожули, Ковалівка, Пальчиківка, Сем'янівка, Супрунівка, Тахтаулове, Чорноглазівка). Площа Полтавської міської ОТГ становить 547,8 кв.км, населення — 312,8 тисяч осіб (2020).

Полтава також є центром Полтавського району. До проведення реформи щодо децентралізації населення району становило 68,4 тисяч осіб (01.10.2020), площа району — 1259 кв.км. Площа сучасного Полтавського району — 10844,2 кв.км, населення — 595,9 тисяч осіб.

Також виділяють Полтавську регіональну агломерацію, до складу якої включають території колишніх Полтавського, Диканського, Машівського та Новосанжарського районів області з чисельністю населення 462,4 тисяч осіб та площею 4277 кв.км.

Назва

За першою літописною згадкою міста у давньоруському Іпатіївському літописі відома під назвою «Лтава»[4]. Сучасна Полтава походить від найменування річки Лтава, правої притоки Ворскли, (й згодом похідне «По-Лтава» себто По Лтаві) що текла Мазурівським яром на Поділ. Назві приписують слов'янське походження[5].

На початку XX століття щодо міста також вживали термін «Духовний центр України», чому сприяли діяльність цілої плеяди видатних діячів духовенства, культури і мистецтва, значні церковні та історичні пам'ятки. Окрім того Полтава була найбільшим центром розвитку української культури та просвіти того часу.

Символіка

Офіційними символами Полтави є герб, прапор та гімн.

Історія

Офіційним часом заснування Полтави згідно з археологічними дослідженнями вважається 899 рік. Засноване у IX столітті сіверянами як форпост поперед Посульської лінії укріплене першопоселення на Івановій горі поклало початок розвитку давньоруського граду Чернігівського, а згодом Переяславського, князівств Х-ХІІІ століть, поселенням XIV, XV віків. Наявні археологічні свідчення[6] погрому поселення дружиною Бориса Володимировича на початку XI століття[7].

Першу літописну згадку про місто містить Іпатіївський список «Повісті минулих літ» 1174 року[4]. Монголо-татарська навала 1240 року не завдала шкоди Полтаві, жодних тогочасних руйнувань не виявлено. Вважається, що тогочасний град був знищений у 1399 році після битви з ординцями Тімур-Кутлука[8].

Згідно родоводу Глинських складеного в XVI столітті згадується Полтава, яка перебувала в той час під владою литовського князя Вітовта, котрий нібито передав її до правління князю Олександру Глинському. У 1482 на місто здійснив набіг Менґлі I Ґерай. З 1503-го Полтава належала князю Михайлу Глинському. У 1508 році вона була в нього відібрана королем Сигізмундом I за участь в антиурядовому повстанні, однак пізніше знову була повернута родині Глинських. У 1537 господарем міста стає зять Глинських — Байбуза. Втім ці відомості вважаються недостовірними[8].

У 1630 поселення, як порожня слобода, віддане Б. Обалковському, з 1641 — Станіславу Конецпольському, а в 1646 році — до власності Яреми Вишневецького.

В час заселення, опісля монгольської навали, одними з перших поселенців були мазури[9].

Козацька доба

Очолена козацтвом Визвольна війна проти магнатів Речі Посполитої перетворила Полтаву понад 350 років тому на військово-адміністративний центр Полтавського полку в складі Гетьманської України. У загальному соціально-політичному піднесенні Лівобережжя Дніпра того часу місто вирізнялося побудовою Хрестовоздвиженського монастиря, появою визначних творів козацького літописання Самійла Величка і Григорія Грабянки, поезій Івана Величковського. Полковник Мартин Пушкар, окрім звитяги під час Хмельниччини, відзначився невдалим повстанням проти Івана Виговського.

Поблизу міста 1709 року відбулася баталія, що остаточно закріпила стратегічну перевагу Росії у Північній війні, та було підірвано союзницькі плани Івана Мазепи та Карла XII. Увійшовши до складу Російської імперії, Полтавська губернія стала духовною столицею Малої Русі, її етнічно-національним центром.

У складі Російської імперії
Хресна хода, приурочена до 200-річчя перемоги в Полтавській битві.
Будинок губернського земства. Архітектор Василь Кричевський. Початок XX століття
Ансамбль Круглої площі (вид згори).

До початку XIX століття Полтаву відвідували цариця Катерина II, полководці Олександр Суворов, Михайло Кутузов, який певний час очолював Полтавський легкокінний полк. Невеличке містечко з чепурними біленими будиночками, храмами у стилі козацького бароко залишилося на віки занотоване у подорожніх записах відомих мандрівників.

З 1776 по 1781 роки в місті мешкав архієпископ Євгеній Булгаріс, котрий очолив новостворену Слов'янську та Херсонську єпархії з резиденцією у Хрестовоздвиженському монастирі.

У 1802 році 8-тисячне місто стало центром губернаторства (до 1837) та губернії. У зв'язку зі 100-річчям Полтавської битви столицю губернії почали забудовувати найкращі зодчі. Відтоді сучасна Полтава успадкувала свою центральну частину — унікальний ансамбль Круглої площі. 1808-го до міста прибули німецькі поселенці, що утворили «німецьку колонію» в межах сучасних вулиць Сковороди та Балакіна.

У першій чверті XIX століття творчий геній Івана Котляревського дарував Україні власну літературну мову і започаткував нову українську літературу.

У 1846 році місцеві інтелігенти Василь Білозерський, Георгій Андрузький та інші увійшли до заснованого в Києві Кирило-Мефодіївського товариства — Білозерський став автором Статуту товариства, а Андрузький підготував «Начерки Конституції Республіки» й серед її штатів вперше окреслив межі України «з Чорномор'ям, Галичиною та Кримом»[10].

Велике значення для місцевої економіки мало переведення у 1852-му до Полтави Іллінського ярмарку, що був одним з найбільших у тогочасній імперії[11].

У 1861-му починає діяти місцева «Громада», серед найактивніших діячів якої Віктор Лобода, Дмитро Пильчиков, Олександр Кониський, Єлизавета Милорадович та інші. Освітньою основою становлення Полтави як осередку духовного життя стали відкриті до середини XIX століття повітове училище, чоловіча гімназія, Полтавський інститут шляхетних дівчат, духовне училище при Хрестовоздвиженському монастирі, Кадетський корпус, школи садівництва та краснописців, а також губернська публічна бібліотека і газета «Полтавские губернские ведомости». До початку 1860 року у місті з 30 тисячами жителів, було відкрито також жіночу гімназію, щоденну та 5 суботніх і недільних шкіл. Для них місцеві вчителі видали граматист і український правопис, а Тарас Шевченко надіслав 1000 примірників свого «Букваря». В Полтаві вчилися і формували свій майбутній творчий геній математик Михайло Остроградський, письменники Леонід Глібов, Михайло Старицький, Микола Гоголь, вчений і громадський діяч Михайло Драгоманов, вчені-ентомологи брати Олекса та Дмитро Оглобліни та інші.

Помітне і тільки їй властиве місце посіла Полтава в капіталістичному розвитку Російської імперії другої половини XIX — початку XX століття. Місто не стало індустріальним: хоч на початку 1870 року у ньому з'явилася залізниця з депо і майстернями, а в 1889 році — чавуноливарний завод. Проте загалом до 1914 року у 60-тисячному губернському центрі переважали невеликі підприємства.

Головним здобутком Полтави було нарощування духовного потенціалу: тут оселилися чи періодично працювали такі видатні інтелектуали, як Панас Мирний, Іван Нечуй-Левицький і Володимир Короленко, Василь Докучаєв і Володимир Вернадський, Микола Вавилов і Микола Скліфосовський, Марко Кропивницький та інші. Освітні заклади поповнилися учительським інститутом, 6 гімназіями, 5 училищами, 2 духовними, 6 земськими, 27 церковнопарафіяльними та 19 єврейськими школами, 5 клубами і 8 бібліотеками, 4 друкарнями і 2 видавництвами (в яких уперше в Україні побачили світ повне видання «Кобзаря» та різноманітна педагогічна література), Природничо-історичним музеєм Полтавського губернського земства, відділенням Російського музичного товариства з власним симфонічним оркестром і музичним училищем. У Полтаві активно працювали Вчена архівна комісія, Церковно-археологічний комітет. Широкого розголосу набула діяльність чи не найпрогресивнішого в Україні полтавського губернського земства.

Багата культурна основа сприяла розвитку української ідейно-політичної думки. Таємний гурток «Унія»[12] у 1874-1875 роках сформулював політичну мету — досягнення національної незалежності України, — яку успадкували його наступники. Об'єднані у «вільні громади» полтавські інтелігенти разом з київськими, ніжинськими і харківськими однодумцями створили у 1900 році Революційну українську партію. Із неї вийшли більшість політичних кадрів національної революції 1917—1920 років. Саме виступ у Полтаві ідеолога РУП Миколи Міхновського з брошурою «Самостійна Україна» мав визначальний вплив на політичне майбутнє тоді ще юного полтавця Симона Петлюри. Відкриття у 1903 році пам'ятника Івану Котляревському об'єднало в Полтаві провідну інтелігенцію України, адміністративна ж заборона виступів українською мовою революціонізувала суспільні настрої.

Українська революція

Під час революційних подій 1917—1920 років влада у Полтаві постійно змінювалась: в місті перебували представники УЦР, Гетьманату та УНР (від 30 березня — 20 січня 1918).

З 29 квітня до середини листопада 1918 року в місті працювали губернські органи державної влади Полтавської губернії Української Держави і знаходилося управління 6-го Полтавського корпусу Української Держави[13].

Згодом, перед наступаючими військами РСЧА, місто, без бою, було полишене Болбочаном.

Нетривалий час у місті перебували війська Білої армії, під керівництвом генерала Май-Маєвського.

Радянський період

Духовний потенціал Полтави відзначався ідейними злетами, належно оціненими лише наприкінці XX століття. Юрій Кондратюк у 4-х зошитах розрахував можливості космічних польотів у міжпланетному просторі. Свої перші кроки до ракетобудування у місті здійснив і один з розробників «Катюші» Юрій Победоносцев. Шлях до сердець дітей торували видатні педагоги Антон Макаренко і Григорій Ващенко. У місті був заснований один з трьох в Україні національних університетів з історико-філологічним, правничим і медичним факультетами. Відомий археолог і педагог Михайло Рудинський заснував художній музей, 1920—30-ті роки в історії Полтави позначилися поступовою індустріалізацією. У 130-тисячному (в 1939 році) місті 42 тисячі робітників працювали на 83 промислових підприємствах, обсяг продукції яких у 20 разів перевищував дореволюційний рівень. З 1935 році розпочалася реконструкція міста і до 1941 року в ньому було збудовано 25 багатоповерхових будинків, розширено водопровід, споруджено електростанцію і каналізацію, на вулицях з'явилися автобуси, а в будинках зазвучало радіо. Полтавці були забезпечені доступною системою охорони здоров'я: 7 поліклініками та більш ніж 40 іншими медичними закладами. Було створено національну державну систему освіти з 5 інститутів (2,5 тисячі студентів), 8 технікумів і 38 середніх шкіл (понад 17 тисяч учнів) та інші. В 60 різноманітних навчальних закладах училося близько 30 тисяч осіб. Крім того, працювало 35 бібліотек, 11 клубів, 4 музеї, 2 театри (у Полтаві почалася творча кар'єра Івана Козловського) і 2 кінотеатри, капела бандуристів на чолі з Гнатом Хоткевичем (на її основі у Києві згодом створили Національну капелу бандуристів), 2 науково-дослідних інститути (кормів і свинарства) та гравіметрична станція астрономічних досліджень. Місто прикрасили пам'ятники Тарасові Шевченку (1926 року) і Миколі Гоголю (1934 року).

Друга світова війна

У вирі подій опинилась Полтава під час II світової війни — у місті почергово перебували Головнокомандування Південно-Західного напрямку РСЧА Семена Будьонного[14], штаб групи армії «Південь» під командуванням фон Бока та стратегічний центр військової операції «Френтік».

18 вересня 1941 року до Полтави увійшли війська «Вермахту». Місто стало адміністративним центром Полтавського ґебіту[15]. Військові дії Другої світової війни перетворили значну частину міста, у котрому на честь перемоги в Харківській операції з візитом перебував Адольф Гітлер[16], на руїни. Було знищено всі 83 підприємства, електростанцію, водогін, каналізацію, 2/3 житлового фонду, навчальні і медичні заклади, театри, бібліотеки… За даними часів радянської пропаганди було розстріляно і закатовано 18200 полтавців (переважно євреї[17]), у тому числі 5087 дітей. До Німеччини вивезено 20 800 осіб.

Перша за ліком полтавська поліція мала назву «служба охорони та порядку міста Полтави», яка напряму підпорядковувалася військовому коменданту міста. Вона проіснувала до жовтня 1942 року, коли після приїзду націоналістів із західних областей все її керівництво було зміщено з посад — на їхні місця поставлені націоналісти. Також змінили структуру організації, яка отримала нову назву — «українська поліція» (нім. Ukrainische Hilfspolizei). «УП» діяла у Полтаві до 9 грудня 1942 року, після чого весь її склад було заарештовано німцями, а самі підрозділи реорганізовано у очолювальні виключно німцями, «Шуцманшафти»[18].

У місті діяли ланки ОУН(м) (її очолював міський голова Федір Борківський) та ОУН (б) («Ярослав Мудрий»). Також діяло місцеве відділення Українського Червоного Хреста (голова В'юн Галина Іванівна), але 1942 року воно було розформоване, а замість нього створено «благодійний відділ» військової управи. Згідно тогочасного перепису 90 % мешканців становили українці. За активності «мельниківців» від листопада 1941-го було узято під контроль місцеву газету, активізувалося культурне життя міста, відкрито два українських театри. Від 1942-го ставлення окупантів до національного руху змінилося: було розстріляно Борківського та газетну редакцію, масмедіа узяті під жорсткий контроль[19].

23 вересня 1943 року до Полтави увійшла Червона Армія. У грудні 1943 року до Полтави було завезено 12 тисяч шкільних підручників і 4 тисячі наукових та художніх книг. У 7 школах відновили навчання понад 10 тисяч учнів. Повернулися з евакуації і розпочали заняття педагогічний, інженерів сільськогосподарського будівництва і сільськогосподарський інститути (в січні 1945 року в них уже навчалося 1,5 тисячі студентів).

У червні — вересні 1944 року полтавський аеродромний вузол було залучено у спільній радянсько-американській військовій операції «Френтік». За період операції авіабази 169 АБОН було використано для обслуговування і підготовки 1030 американських літаків, зокрема 529 «Літаючих фортець», 395 «Мустангів», 106 «Лайтнінгів». За 18 рейдів здійснено 2207 літако-вильотів, на об'єкти противника скинуто 1955 тонн авіабомб. Ударів зазнали 12 важливих об'єктів у глибокому тилу противника, у повітряних боях знищено щонайменше 100 німецьких літаків, на землі — понад 60.

Повоєнні роки

Післявоєнне відновлення Полтави відбувалося в 1950-х роках, пізніше — почалася газифікація міста, з'явилося телебачення. З 1962 року вулицями закурсували перші тролейбуси. Символами відродженої духовності полтавців стали нова будова театру імені Миколи Гоголя (1958 року) і відбудова з руїн, залишених нацистами, унікального будинку краєзнавчого музею (1964 року).

В місті діяли два військові виші — перший на теренах України військово-освітній заклад з підготовки майбутніх офіцерів Зенітно-ракетне командне училище та Інститут зв'язку імені Маршала К. С. Москаленка і потужна військова авіабаза, на території якої дислокувалась 13-та гвардійська важка бомбардувальна авіадивізія, котрою в 1985—1987 роках керував легендарний Джохар ДудаєвПриблизно з 1960-1980-х Полтава також поступово стає своєрідним «пансіоном» для військовослужбовців у відставці та членів їхніх сімей з усіх кутків Радянського Союзу.

Пам'ятна монета "1100 років Полтаві"

Сучасність


Географія

Розташування

Полтава знаходиться в східній частині Європи, за 302 км на схід від Києва. Географічні координати: 49º 35' північної широти, 34º 33' східної довготи, 140 м над рівнем моря.

Місто розташоване на Придніпровській низовині, по обох берегах річки Ворскла. Одна з приток річки — Коломак, впадає в неї в межах міста. В межах міста знаходяться кілька невеликих природних озер та безліч штучних ставків. Рельєф міста в більшості своїй рівномірний, на відстані 1,5 км від річки спостерігається різкий спуск (правий берег Ворскли, на якому розташоване місто, крутіший, висота пагорбів доходить до 80—100 м щодо рівня річки).

Географічне розташування Полтави досить вигідне і з плином історії істотно вплинуло на розвиток міста. Місто знаходиться на важливих транспортних шляхах і забезпечує зв'язок між найбільшими містами України — Києвом, Харковом і Дніпром.

Клімат
Літня Полтава

В цілому клімат міста є помірно континентальним з прохолодною зимою і теплим (інколи спекотним) літом. Середньорічна температура повітря становить 7,6 °C, найнижча в січні (мінус 6,6 °C), найвища — в липні (20,1 °C).

В середньому за рік в Полтаві випадає 569 мм атмосферних опадів, найменше їх у лютому-березні, найбільше — в липні. Щозими в Полтаві утворюється сніговий покрив, максимальна висота якого зазвичай спостерігається в лютому. Відносна вологість повітря в середньому становить 74 %, найменша вона у травні (61 %), найбільша — у грудні (88 %).

Найбільшу повторюваність у місті мають вітри із заходу, найменшу — з півночі та південного сходу. Найбільша швидкість вітру — в лютому, найменша — в серпні. У січні вона в середньому становить 4,6 м/с, у липні — 3,1 м/с. Кількість днів з грозами в середньому за рік дорівнює 13, з градом — 5, зі снігом — 59.

Клімат Полтави
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Абсолютний максимум, °C 9,4 16 22,4 29,9 34,2 35,7 39 39,4 32,2 29,6 20 13,5 39,4
Середній максимум, °C −3 −2 3 12 20 23 24 23 18 11 3 −1 11
Середня температура, °C −6,6 −5,3 −0,1 8,8 15,4 18,7 20,1 19,4 14,3 7,6 1,5 −3,1 7,6
Середній мінімум, °C −8 −7 −2 5 10 13 15 13 10 3 −1 −5 3
Абсолютний мінімум, °C −33,6 −29,1 −22,8 −11,1 −2,9 0 7,2 2,8 −3 −11,1 −21,5 −28,6 −33,6
Норма опадів, мм 43 37 35 40 51 60 71 46 44 42 49 51 569
Джерело: Клімат Полтави. meteoprog.ua. Процитовано 7 червня 2015.

Населення

Транспорт
Вокзал Полтава-Київська.

Автомобільні дороги

Через Полтаву, проходить кілька автомобільних шляхів, які поєднують місто і область з іншими адміністративними одиницями України. У той же час наявний їх дисбаланс — так наприклад залізничним транспортом до Львова чи Луцька простіше доїхати аніж до сусіднього Чернігова.

Найменування і індекс автомобільних доріг

Залізничний

У Полтаві діють два залізничні вокзали, які приймають курсуючі потяги далекого прямування, а також приміські електропоїзди.

  • Пасажирський вокзал «Полтава-Південна» — вузлова залізнична станція Південної залізниці, зв'язковий вузол чотирьох напрямків (Люботин, Ромодан, Кременчук, Красноград). Загальна площа приміщень вокзалу — 3817 кв. м., він розрахований на 200—250 пасажирів. У 1937 році будівлю пасажирського вокзалу «Полтава-Південна» було відкрито після реконструкції. На станції Полтава-Південна знаходиться управління Полтавської дирекції залізничних перевезень (ДН-4), пасажирський вокзал 1-го класу, локомотивне депо (ТЧ-5), моторвагонне депо (РПЧ-2), вантажне вагонне депо (ВЧД-9), дистанція шляху (ПЧ-11), дистанція сигналізації та зв'язку (ШЧ-6), Полтавське територіальне управління філії «БМЕС» (колишні Полтавське (БМЕУ-6) і Південне (БМЕУ-685) будівельно-монтажні експлуатаційні управління), дистанція електропостачання (ЕЧ-4), пасажирська вагонна дільниця (ВЧ 4).
  • Залізничний вокзал «Полтава-Київська» — залізнична станція, яка приймає електропоїзди приміських напрямків, а також поїзди міжміського сполучення і рейси з інших країн.

Автобуси

У місті курсують автобуси по всіх місцевих напрямках, а також передмістя. Машини знаходяться на утриманні підприємства «Полтаваавтотранс».

Автовокзал «Полтава-1» знаходиться на балансі підприємства «Полтаваавтотранс». Міжміські автобуси курсують в різних напрямках України. Також, з автовокзалу відправляються в рейси автобуси приміського значення, з'єднуючи Полтаву з численними районними центрами області.

Тролейбуси
Полтавський тролейбус

Тролейбусна лінія діє в Полтаві з 14 вересня 1962 року. Загальна довжина контактної мережі — 72,6 км. Всього на балансі КП «Полтаваелектроавтотранс» близько 90 машин. Велика частина — це машини виробництва Південного машинобудівного заводу, перші з яких надійшли в січні 1993. Маршрути протягом багатьох років багато разів змінювалися. На даний момент машини працюють на 10 маршрутах. Найкоротший маршрут — № 1 (13 км). Найдовший — № 6 (33,8 км).

Маршрутне таксі

У Полтаві, паралельно більшості ліній муніципального транспорту діють лінії маршрутного таксі. Також лінії маршрутного таксі пов'язують місто з передмістям. Лінії маршрутного таксі обслуговуються приватними компаніями-автоперевізниками і комунальними АТП.

Повітряний

У місті діє міжнародний аеропорт «Полтава». Він розташований поруч з трасою «Київ-Полтава», що значно розвантажує пасажиропотік автомобільної дороги. Аеродром придатний для експлуатації літаків цілий рік без обмежень, у світлий час доби. Забезпечує зліт, посадку і керування літаками індексу 5 (п'ять) і нижче.

Адміністрація

Адміністративний поділ
  1. Подільський район
  2. Шевченківський район
  3. Київський район

Селища Розсошенці, Щербані, Терешки, Копили і Супрунівка офіційно (згідно з адміністративно-територіальним поділом) розташовані за межами міста, але фактично є частиною полтавської агломерації.

В серпні 1948 р. Жовтневий, Київський та Ленінський міські райони було ліквідовано.[20]

Наука та освіта
Полтавське Державне музичне училище

Полтава завжди була одним з найважливіших центрів науки та освіти в Україні. На території міста функціонують 12 ВНЗ.

Перелік вищих навчальних закладів Полтави:

ВНЗ III—IV рівнів акредитації

ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації

  • Полтавський комерційний технікум
  • Полтавський технікум харчових технологій національного університету харчових технологій
  • Полтавський державний аграрний коледж управління і права ПДАА
  • Полтавський фаховий коледж нафти і газу Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»
  • Аграрно-економічний коледж Полтавської державної аграрної академії
  • Полтавський базовий медичний коледж
  • Музичне училище імені Миколи Лисенка
  • Полтавський кооперативний технікум
  • Полтавський політехнічний коледж
  • Полтавський будівельний технікум транспортного будівництва

Перелік вищих навчальних закладів недержавної форми власності

Спорт
Центральний стадіон «Ворскла»

Найвідомішою є головна футбольна команда міста — «Ворскла».

У гандбольній першості місто представляє команда «Динамо-Полтава». У баскетбольній Суперлізі виступає БК «Полтава». Жіноча футзальна команда «Ніка» (у 2015 році отримала назву «ПЗМС»[21])  — багаторазовий чемпіон України. Функціонують картингові секції, розвивається мотокрос.

Серед спортивних споруд міста: Центральний стадіон «Ворскла»[22], стадіони «Локомотив», «Динамо», «Авіатор», спортивні комплекси ПДАА, ПЗМС, МВС, басейни «Юність-1» і «Дельфін», картодром «Лтава», мототрек (зараз перебуває у незадовільному стані[23]), тенісні корти та ковзанки.

У 2009 році в місті з'явився професіональний жіночий волейбольний клуб «Полтавчанка», який виступає у вищій лізі чемпіонату України.

Найпопулярнішим з бойових мистецтв, у котрому представники міста та регіону найбільш успішні[24], є ММА. Важка атлетика, котра у попередні часи займала позицію у топ-10, опісля 1991-го зазнала значної деградації[25].

Культура

Архітектура
Пам'ятник Іванові Мазепі на Соборному майдані
Барельєф пам'ятника Івану Котляревському за мотивами «Енеїди».

Архітектурний ансамбль Круглої площі (XIX століття), багато церков (Пушкарівська, Миколаївська тощо), Успенський собор, Макаровський собор, Хрестовоздвиженський монастир, Храм Віри, Надії і Любові, багато будівель, визнаних пам'ятками архітектури (Технічний університет тощо), сучасні будівлі з багатою архітектурою (галерея мистецтв, філіал юракадемії тощо).

Музеї

У Полтаві велике число музеїв — як державних, муніципальних, так і створених на громадських засадах (переважно при підприємствах і внз):

Театри, музика та кіно

Театри міста мають давню історію: Полтавський оперний театр існував до 1929, а Полтавський вільний театр — до 1821. Наразі діють ПАО МДТ імені Гоголя (заклад проведення симфонічних концертів), Полтавський академічний обласний театр ляльок, а також Полтавське українське драматичне товариство.

На початку вересня у місті традиційно (із 2003 року) на Співочому полі проходить всеукраїнський фестиваль «Мазепа-фест».

Серед класичних колективів зокрема — фолк «Калина», Полтавський симфонічний оркестр, оркестр «Полтава», хореографічний колектив Пірует та ансамбль «Полтава», рок гурти — «Онейроїд», «Транс-Формер» та інші. Також місто славиться традиційно майстерним вишкілом виконавців на кобзі та бандурі, чому значно сприяли як історично традиційно сильні кобзарські традиції так і зокрема Володимир Єсипок.

Популярність представників сучасніших жанрів переважною мірою не сягає далі меж регіону. Із критих цілорічних закладів, найбільш придатних для масових культзакладів, на початку 2000-х виокремлювалися Палац дозвілля «Листопад» (переважно попкультура) та «Villa Крокодила» (альтернатива тощо). Наявні концертні та стрип-паби менших площ на різний смак та гаманець, два кінотеатри мережі Wizoria: екс-«Колос» і зала у ТЦ «Конкорд» та один Multiplex у ТЦ «Екватор». У той же час кінозали, що функціонували у 1990-х — «Алмаз», «Полтава», «Імені Котляревського» — припинили свою діяльність.

Релігія

Відпочинок

У Полтаві є центральна обласна бібліотека, дитячо-юнацька бібліотека, бібліотеки в районах міста, обласна наукова медична бібліотека, обласна бібліотека для дітей та універсальна наукова бібліотека[37].

В місті багато парків і зелених насаджень: центральний парк міста — Корпусний сад, а також Сонячний парк, парк Слави, парк культури і відпочинку «Перемога», Березовий сквер, Парк сільськогосподарської дослідної станції імені М. І. Вавілова, Полтавський міський парк (дендропарк), ботанічний сад педагогічного університету та інші.

Музей історії
Полтавської битви.
Полтавський драмтеатр,
вигляд з боку Театральної площі.
Місцевий Корпусний сад.

Економіка

У місті Полтаві фінансові послуги надає розгалужена мережа українських банків: Полтава-Банк, Ощадбанк, ПриватБанк, А-Банк, Райффайзен банк Аваль, ОТП Банк, Альфа-Банк, Укргазбанк, Мегабанк та інші. Всього 31 банк[38].

Місто традиційно входить до Північно-східного економічного району. Серед діючих підприємств:

Природно-заповідний фонд Полтави

Пам'ятки природи ботанічні
  • Парк сільськогосподарської дослідної станції імені М. І. Вавілова;
  • Дуб черешчатий:
    • на вулицях: Алмазній, Гоголя, Європейській, Загородній, Мясоєдова, Пушкіна, Шевченка;
    • на проспекті Першотравневому, 10, 17 та 22;
    • на площі Слави;
    • на провулку Марка Вовчка;
  • Дуби черешчаті:
    • на вулицях: Козака, Монастирській, Соборності;
    • на проспекті Першотравневому.

Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва

Полтавський міський парк (загальнодержавного значення), Корпусний сад, Парк аграрного технікуму, Парк агробіостанції педуніверситету, Парк Котляревського, Парк на садибі Панаса Мирного, Парк «Перемога», Петровський.

Особистості

Видатні уродженці

Полтава у філателії

Філателія на Полтавщині була започаткована у 1868 році випуском земською поштою марки Пирятинського повіту, а згодом ще 11 повітів Полтавської губернії. За період до 1916 року земські пошти видали 394 марки основних типів. Особливою увагою користується ювілейна серія з 7 марок на ознаменування 200-річчя Полтавської битви, а також унікальна марка 1912 року, на якій зображено вулицю села з хатами під стріхою та з стіжками сіна. Серед діячів земської пошти значне місце належить голові управи П. П. Ганьку — відомому філателісту, автору книги «Земская почта Полтавского уезда» (1914)[40]. Марки всіх повітів Полтавської губернії увійшли до «Каталогу земських поштових марок», виданого в 1925 році уповноваженим ВЦВК по філателії та бонах Ф. Г. Чучіним. Широкого розвитку набула філателія в повоєнні роки. У 50-х роках у Полтаві та Кременчуці виникли гуртки філателістів, які згодом об'єдналися в міські товариства. У 1962 році було офіційно зареєстровано Полтавське міське товариство колекціонерів, яке незабаром виросло до обласного. З нагоди 800-річчя Полтави (1974) видано марку № 4373, на блоці № 5126 (1980), траса руху Олімпійського вогню включає Лубни, Полтаву та Чутове. Полтавщині та відомим полтавцям присвячені десятки маркірованих конвертів, карток[40].

Засоби масової інформації

З друкованих масмедіа виходять «Полтавський вісник», «Жовта газета», «Зоря Полтавщини», «Вечірня Полтава», «Нова Полтава» та інші. Діють телеканали Суспільне телебачення UA: ПОЛТАВА, «Місто», «Poltavske.TV».

На території Полтави своє мовлення проводять 20 всеукраїнських та регіональних FM-радіостанції:

Міста-побратими

Див. також

Примітки
  1. {{http://pl.ukrstat.gov.ua/}}
  2. {{http://pl.ukrstat.gov.ua/}}
  3. Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Списку історичних населених місць України» № 878 від 26.07.2001 р. Архів оригіналу за 29.12.2012. Процитовано 07.12.2021.
  4. [6682 (1174)] Игорь же слышавъ то поѣха противу Половцемь и переѣха Въросколъ оу Лтавы кь Пеӕславлю // ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — Стлб. 559—578 Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.
  5. Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К. : Знання, 1998. — С. .
  6. Супруненко О. Б., Пуголовок Ю. О. Дослідження літописної Лтави: Іванова гора. Частина 1 — Київ: ЦП НАНУ і УТОПІК, 2015. — 180 с. (21 с.): іл. + XII кол. вкл. — ISBN 978-966-8999-65-9
  7. Сказания о святых Борисе и Глебе: Сильвестровский список XIV века / издал И. И. Срезневский. — СПб.: Типография ИАН, 1860 (11-12с.) (рос.)
  8. Бажан О. Г. Полтава Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 358. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
  9. Волошин, 2016, с. 23.
  10. Український конституціоналізм ХІХ століття. Архів оригіналу за 28 лютого 2014. Процитовано 26 травня 2016.
  11. Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Полтавська область АН УРСР. Інститут історії. — К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1967. — 1027 с.
  12. «Унія» на сайті Історія Полтави. Архів оригіналу за 24 червня 2016. Процитовано 26 травня 2016.
  13. 6-й Полтавський корпус. Вікіпедія (укр.). 30 травня 2020. Процитовано 7 серпня 2021.
  14. Полтавщина в роки другої світової війни. Архів оригіналу за 15 грудня 2013. Процитовано 17 вересня 2013.
  15. Соціальні стандарти по-німецьки. Як жила Полтава під час нацистської окупації у 1941—1943 році. Архів оригіналу за 21 жовтня 2016. Процитовано 20 жовтня 2016.
  16. Гітлер у Полтаві. Архів оригіналу за 14 жовтня 2014. Процитовано 12 листопада 2014.
  17. Німецький терор (1941-43) Полтавщина (Архів сайту)
  18. Дубина, Олег. Нашивки, зброя та українці: як під час окупації Полтави працювала нацистська поліція. doa.in.ua (uk-ua). Архів оригіналу за 28 червня 2018. Процитовано 28 червня 2018.
  19. Джон Армстронг Украинский национализм. Факты и исследования. / Пер. П. В. Бехтин. — М.: Центрполиграф, 2008. — 368 с. (308—309 с.) — ISBN 978-5-9524-3894-1.
  20. Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про скасування районного поділу в місті Полтава, Полтавської області» від 11 серпня 1948 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1948. — № 5 (30 серпня). — С. 15.
  21. Полтавський тренер легенд футзалу розповів про майбутнє 10-кратних чемпіонок. doa.in.ua (uk-ua). Архів оригіналу за 13 лютого 2017. Процитовано 12 лютого 2017.
  22. Розташування стадіону Ворскла на мапі. Архів оригіналу за 25 липня 2009. Процитовано 29 серпня 2009.
  23. Дубина, Олег. Показали жахливий стан легендарного стадіону Полтави. doa.in.ua (uk-ua). Архів оригіналу за 13 лютого 2017. Процитовано 12 лютого 2017.
  24. Полтавщина-спорт. ММА. Архів оригіналу за 27 листопада 2016. Процитовано 28 листопада 2016.
  25. Деградація важкої атлетики у Полтаві. Архів оригіналу за 26 грудня 2020. Процитовано 7 грудня 2016.
  26. Офсайт Пкм. Архів оригіналу за 10 жовтня 2013. Процитовано 16 вересня 2013.
  27. Офсайт ДзППб. Архів оригіналу за 14 вересня 2013. Процитовано 16 вересня 2013.
  28. Музей-садиба І. П. Котляревського. Архів оригіналу за 18 травня 2014. Процитовано 16 вересня 2013.
  29. Літературно-меморіальний музей І. П. Котляревського. Архів оригіналу за 18 травня 2014. Процитовано 16 вересня 2013.
  30. Літературно-меморіальний музей В. Г. Короленка. Архів оригіналу за 18 травня 2014. Процитовано 16 вересня 2013.
  31. Літературно-меморіальний музей Панаса Мирного. Архів оригіналу за 18 травня 2014. Процитовано 16 вересня 2013.
  32. Офсайт галереї мистецтв. Архів оригіналу за 13 серпня 2013. Процитовано 16 вересня 2013.
  33. Офсайт музею авіації та космонавтики. Архів оригіналу за 1 жовтня 2013. Процитовано 16 вересня 2013.
  34. Музей д/с авіації на мапі. Архів оригіналу за 17 серпня 2020. Процитовано 7 грудня 2021.
  35. УМВС України в Полтавській області. Архів оригіналу за 23 грудня 2013. Процитовано 16 вересня 2013.
  36. Про музей історії органів ВС Полтавщини. Архів оригіналу за 18 травня 2014. Процитовано 16 вересня 2013.
  37. Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека імені І. П. Котляревського. Архів оригіналу за 19 жовтня 2021. Процитовано 7 грудня 2021.
  38. Банки Полтави. ubanks.com.ua. Архів оригіналу за 22 червня 2017. Процитовано 10 січня 2021.
  39. База даних підприємств, організацій, установ в Полтаві та Полтавській області. Архів оригіналу за 6 грудня 2021. Процитовано 7 грудня 2021.
  40. «Полтавщина:Енциклопедичний довідник», стор. 935—936 (укр.)
  41. Міжнародна співпраця. Архів оригіналу за 13 жовтня 2013. Процитовано 6 жовтня 2013.
  42. До Полтавського батальйону небайдужих приєднався мер американського міста. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 8 березня 2016.
  43. Міжнародна співпраця/Дуньїн. Архів оригіналу за 14 грудня 2013. Процитовано 6 жовтня 2013.

Посилання

Джерела та література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.