Бінарна зброя

Біна́рна збро́я — різновид хімічної зброї, що замість конкретної отруйної речовини містить два спеціальні нетоксичні або малотоксичні прекурсори, котрі утворюють її в результаті взаємодії. Типовою для бінарної зброї конструкцією є хімічний снаряд, котрий містить два відсіки із прекурсорами, перепона між якими руйнується після пострілу, і речовини реагують між собою в процесі польоту.[1]

155 мм хімічний снаряд M687, що призначався для несення бінарної системи GB-2

Ідея використання бінарної зброї з'явилася ще в ході Другої світової війни, коли силами ВПС США було запропоновано запускати снаряди, що містили відсіки з арсенідом магнію та сірчаною кислотою, котрі реагували із утворенням арсину — речовини загальноотруйної дії.[2]

У 1960—1980-х роках серед бінарної зброї поширення набули системи GB-2, GD-2, VX-2 — для синтезу зарину (GB), зоману (GD) та VX відповідно[3], але після підписання у 1993 році Конвенції про хімічну зброю такі прекурсори для їхнього отримання, як DF та QL, були віднесені до списку 1 заборонених речовин, щодо яких встановлюються особливі заходи з контролю за виробництвом та обігом.

Деякі модифікації бінарної зброї використовувалися для терористичних дії (наприклад, під час однієї з невдалих спроб теракту в метрополітені японською організацією «Аум Шінрікьо»).

Будова

Основною відмінністю бінарних снарядів від звичайних є контейнери для речовин і принцип спорядження. Так, у бінарному снаряді наявні два контейнери, зазвичай зроблені з пластмаси. Під час зберігання є можливість розділення контейнерів.

Вихідні хімікати для отримання цільової речовини зазвичай підбираються таким чином, щоб вони реагували із утворенням необхідного продукту за короткий проміжок часу та з високою специфічністю. Ідельним випадком є реакція, де не утворюються додаткові речовини, тому основними типами взаємодій є реакції приєднання. У випадку реакцій обміну інший продукт повинен так само бути токсичним або ж сприяти розпиленню основного продукту.[3]

Ключовим моментом у застосуванні хімічної зброї є змішування вихідних речовин. Для цього у снаряді зазвичай передбачений поршень, який під дією інерції або внаслідок зіштовхування із перепоною руйнує контейнери і розпочинає реакцію. Якщо руйнування відбувається у процесі підліту снаряду, то це дає додатковий час для достатнього перебігу реакції.[1]

У випадку авіаційної бомби один з компонентів є рідким, а інший знаходиться у рідкому або порошкоподібному стані. Після скидання бомби оператор дистанційно відкриває відсіки та, за необхідності, вмикає електричну мішалку.[1]

Переваги та недоліки

Згідно з оцінкою військових фахівців бойова ефективність бінарної зброї є порівняно нижчою, аніж у традиційних снарядів, споряджених готовими отруйними речовинами. Це пояснюється тим, що внаслідок реакції зазвичай отримується певна кількість побічних продуктів і цільова речовина утворюється у меншій кількості, аніж могла би бути доставлена звичайним снарядом. Наявність додаткових відсіків та механізмів для змішування збільшує вагу снаряда і зменшує ефективний об'єм.[1]

Бінарна зброя є недоцільною у випадку її застосування проти близько розташованих сил супротивника або при скиданні літаком із висоти менше за 500 метрів, оскільки за час підліту снаряду реакція може не завершитися у повній мірі, тому кількість отриманої бойової речовини буде меншою. При використанні бінарної зброї, в якій реакція розпочинається після зіткнення з перепоною і триває деякий час, особовий склад супротивника має час на вихід із зони ураження, вдягання захисного спорядження тощо.[1]

Значною перевагою бінарної зброї є безпечність у використанні і транспортуванні — вилив речовин при порушенні цілісності одного з відсіків не становить суттєвої небезпеки. Додатковою перевагою є зручність у зберіганні, оскільки хімічна зброя рідко відзначається довгостроковою стабільністю (наприклад, за свою нестійкість була розкритикована застосовувана під час Першої світової війни синильна кислота).[2]

У популярній культурі

Примітки
  1. Иванов А. Бинарное химическое оружие // Зарубежное военное обозрение. — 1977. — Вип. 1. — С. 43—49. (рос.)
  2. Croddy, Eric A., Wirtz, James J., Larsen, Jeffrey A. Weapons of Mass Destruction: Chemical and biological weapons / Eric A. Croddy, editor. — Santa Barbara : ABC-CLIO, 2005. — Vol. 1. — P. 41—43. — ISBN 1-85109-495-4. (англ.)
  3. Александров В., Емельянов В. Отравляющие вещества. — 2-е изд, переработанное и доп. — М. : Военное издательство, 1990. — С. 226—229. — ISBN 5-203-00341-6. (рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.