Бірюк Олена Василівна
Олена Василівна Бірюк (Бірюк-Кучеравлюк) (нар. 1932) — радянська і українська спортсменка і тренерка; Заслужений майстер спорту СРСР з художньої гімнастики (1964), суддя всесоюзної та міжнародної категорій (1987).[1]
Бірюк Олена Василівна | ||||
---|---|---|---|---|
Загальна інформація | ||||
Народження | 8 жовтня 1932 (89 років) | |||
Alma mater | Національний університет фізичного виховання і спорту України | |||
Спорт | ||||
Клуб |
![]() | |||
Участь і здобутки | ||||
|
![]() | |
---|---|
![]() |
Олена Бірюк з нагородами |
Кандидат педагогічних наук (1974). Авторка декількох книг (в тому числі — перекладених іноземними мовами) і понад 150 наукових публікацій[2] .
Життєпис
Олена Бірюк народилася 8 жовтня 1932 року в селі Мала Стружка Кам'янець-Подільської області Української РСР, нині Хмельницької області. Майже відразу після її народження сім'я переїхала на Урал.
Навчалася в Свердловському фізкультурному технікумі, займалася в ДЗГ «Трудові резерви». У 1954 році закінчила Київський державний інститут фізкультури (нині Національний університет фізичного виховання і спорту України).
Ставала чотирикратної абсолютною чемпіонкою СРСР (1956-1958, 1963) і 12-кратної абсолютною чемпіонкою Української РСР з художньої гімнастики. Першою з українських гімнасток і однією з перших в СРСР отримала в 1964 році звання заслуженого майстра спорту. Тренувалася у І. А. Бражника. [2] Член збірної команди СРСР з 1955 року.
Після завершення спортивних виступів, викладала на кафедрі фізичного виховання в Київському державному інституті фізкультури (1954-1958); потім працювала доцентом цього закладу вищої освіти (1958-1993). Одночасно працювала тренером ДСТ «Буревісник».
Була режисером-постановником масово-гімнастичних постановок, проводила уроки з ритмічної гімнастики на українському телебаченні. Деякий час працювала тренеркою в Італії, Фінляндії та Швейцарії [1] [2] .
Нагороджена орденом «Знак Пошани» і медаллю «За трудову доблесть».
У 2006 році була удостоєна стипендії Кабінету Міністрів України [3] .