Варіантність (лінгвістика)

Варіантність (лат. varians, рід. variantis - "той, що змінюється") в мовознавстві - це фундаментальна властивість способу існування та функціонування одиниць мови та мовної системи в цілому.[1] Характеризується з допомогою понять варіанта та інваріанта.[2].

Варіантно-інваріантний підхід до мовних явищ, зародившись у фонології (зокрема, у працях представників Празького лінгвістичного гуртка), пізніше було перенесено й вивчення інших рівнів мови.[2].

Варіант та інваріант

Варіанти - різні прояви (модифікації, реалізації, маніфестації [3]) однієї і тієї ж сутності (одиниці); всі одиниці мови варіативні, реалізуються у мові як безлічі примірників. Інваріант - абстрактне позначення однієї і тієї ж сутності у відволіканні від її конкретних модифікацій, що відображає загальні властивості класу об'єктів, що утворюється варіантами, і притаманні кожному з варіантів. [2] Інваріант не існує як окремий об'єкт, не є «зразковим варіантом» (так, фонема — інваріант по відношенню до класу своїх конкретних реалізацій, об'єднаних функціональною тотожністю, проте сама фонема невимовна). Поняття інваріанту - засіб класифікації, упорядкування мовного матеріалу. Варіант та інваріант протиставлені один одному.

Виділяються інваріанти різного ступеня абстрактності. Так, словоформа стіл є конкретний екземпляр-варіант (аллолекс, лекс) лексеми стіл, екземпляр-варіант іменника, екземпляр-варіант слова взагалі[2]. З іншого боку, серед інваріантів іноді розрізняються найменування класів і підкласів: наприклад, алофон може бути визначений як різновид фонеми, обумовлена ​​цим фонетичним оточенням[4], тобто фонема, алофон і тло співвідносяться як клас, підклас та елемент підкласу.[5]

Варіанти та інваріанти не утворюють різних рівнів мовної системи: одиниці одного і того ж рівня можуть розглядатися як варіанти і як інваріанти (наприклад, терміни "морф" та "морфема" описують морфемний рівень мови, позначаючи його одиниці як класи та члени класів відповідно).[2]

Примітки
  1. Також під варіантністю може розумітися уявлення про різні способи вираження тієї чи іншої мовної сутності як про її модифікації, різновиди або як відхилення від деякої норми.
  2. Вариантность //Лингвистический энциклопедический словарь / Главный редактор В. Н. Ярцева. — М.: Советская энциклопедия, 1990. — 685 с. — ISBN 5-85270-031-2.
  3. Ахманова О. С. Вариант // Словарь лингвистических терминов. — Изд. 4-е, стереотипное. — М.: КомКнига, 2007. — 576 с. — 2500 экз. — ISBN 978-5-484-00932-9.
  4. Аллофон — статья из Большой советской энциклопедии.
  5. Маслов Ю. С. Введение в языкознание. — СПб.: Филологический факультет СПбГУ, 2007. — С. 58. — 304 с. — (Классическая учебная книга). — 2500 экз. — ISBN 978-5-8465-0666-4.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.