Василь (Лужинський)

Народився в родині греко-католицького священика Стефана Лужина-Лужинського. Виховувався в двоюрідного дядька Кельчевського. У 1807 розпочав навчання у Полоцькій семінарії, у 1814 — у Полоцькій єзуїтській академії, а в 1816 — у Віленській семінарії. У 1825 отримав ступінь доктора богослов'я.

Після завершення навчання Лужинський повернувся у Полоцьк і став помічником Полоцького архієпископа Івана Красовського. 6 серпня 1819 Лужинський став священиком у неодруженому стані. У 1820 Івана Красовського було відсторонено від уряду архієпископа. На його захист стало біле духовенство на чолі з Лужинським. Через це останнього було звільнено з обов'язків, які він виконував у Полоцькій семінарії. У вересні 1824 радою Виленського університету Лужинського обрано префектом Виленської семінарії. У семінарії він навчав церковного співу та організував хор. Василь Лужинський належав також до гуртка прихильників церковнослов'янської мови та богослужіння, який діяв при Виленській семінарії у 1826-1828. У 1829 Лужинський став ассесором Греко-уніатської колегії в Санкт-Петербурзі та активно допомагав Мстиславському єпископу Йосифу Семашкові у приготуванні з'єднання Греко-Католицької Церкви в Росії з Російською Православною Церквою.

6 грудня 1833 Лужинського призначено, а 28 січня 1834 висвячено на єпископа Оршанського.[1]. Перед хіротонією він дав письмову згоду на перехід у православ'я. Після смерті митрополита Йосафата Булгака Лужинський став адміністратором Полоцької архієпархії. 12 лютого 1839 р. під час Полоцького собору на спільному богослужінні єпископів Йосифа Семашка, Василя Лужинського та Антонія Зубка було прийнято акт про приєднання Греко-Католицької Церкви в Росії з Російською Православною Церквою. Після цього укладено прохання до царя з додатком 1305 підписів духовних осіб. 6 березня 1839 Лужинського призначено єпископом Оршанським, вікарієм Могилівської православної єпархії. 7 липня 1840 він став єпископом Полоцьким та Вітебським. 5 квітня 1841 йому надано титул архиєпископа. Резиденцію єпископа у 1842 було перенесено з Полоцька до Витебська.