Вбивство Мартіна Лютера Кінга

Промову з приводу вбивства виголосив сенатор від штату Нью-Йорк Роберт Кеннеді (якого вбили 2 місяцями пізніше), 4 квітня 1968 року. Роберт Кеннеді проводив кампанію з висунення від демократичної партії на президентські вибори 1968 року і цього дня вже виступав в Нотердамському університеті та університеті Бола. Перед посадкою на літак на Індіанаполіс, де він повинен був вимовити останню промову у своїй кампанії, він дізнався, що на Кінга скоїли замах. Він не знав, що поранення Кінга було смертельним доти, доки літак не сів у Індіанаполісі.

Прессекретар і спічрайтер швидко написали промову для Роберта Кеннеді з приводу вбивства, але Роберт відмовився від їх версії, натомість виголосив промову, яку сам написав під час польоту. Незадовго до початку промови начальник поліції Індіанаполіса поінформував Роберта Кеннеді, що не зможе забезпечити належну охорону, але Роберт, незважаючи на це, вирішив виступити. Його промова тривала всього 4 хвилини 57 секунд.

Він був першим, хто публічно повідомив людям про смерть Мартіна Лютера Кінга, чим викликав крики та зойки в натовпі. Деякі з помічників Роберта Кеннеді не виключали можливість того, що звістка про вбивство Кінга може викликати громадські заворушення. Коли юрба затихла, Роберт Кеннеді зізнався, що він сповнений злості, особливо через той факт, що, швидше за все, убивця був білий і він сповнений тих же почуттів, які він відчував після вбивства свого брата, Джона Фіцджеральда Кеннеді. Його помічники були здивовані такими заявами Роберта, оскільки він ніколи не говорив про смерть брата. Роберт Кеннеді продовжив свою промову і заявив, що країні доведеться докласти зусиль, щоб «подолати ці досить складні часи», і виголосив цитату з твору грецького поета Есхіла (якого Роберт Кеннеді називав своїм улюбленим автором). Наприкінці промови Роберт Кеннеді заявив, що країна потребує єдності темношкірого і білого населення, попросив присутніх помолитися за сім'ю Кінга і за країну і виголосив ще одну давньогрецьку цитату «Давайте присвятимо себе тому, про що стародавні греки писали багато століть тому: приборкання людської жорстокості та побудови світу доброго і спокійного».

Працівники магазину одягу Abe Schrader слухають похоронну службу Мартіна Лютера Кінга-молодшого на портативному радіо. 8 квітня 1968 року.

Убивство Мартіна Лютера Кінга призвело до хвилі заворушень на території всієї країни, в більш ніж 60 містах. Через п'ять днів президент Ліндон Джонсон оголосив про введення національного дня жалоби за померлими борцями за громадянські права. Близько 300 тисяч людей прийшли на похорон Кінга. Замість президента на похорон поїхав віцепрезидент Г'юберт Гемфрі. Сам президент був на зустрічі, присвяченій війні у В'єтнамі, яка проходила на військовій базі Кемп-Девід. Запис останньої проповіді Кінга, яка прозвучала в Ебензерській баптиській церкві, звучав на його похороні. У цій проповіді він просить не згадувати про його нагороди і почесті на похороні, але він хотів донести до людей те, що він намагався нагодувати «голодних», «одягнути голих», «бути чесним з питань війни у В'єтнамі» і «любити і служити людству». На прохання Кінга, його подруга Махалія Джексон виконала його улюблений гімн «Take My Hand, Precious Lord» на його похороні.

Після вбивства питання, пов'язане зі страйком сміттярів в Мемфісі, вирішили на користь темношкірих робітників.

Убивство М. Кінга спричинило заворушення 4-8 квітня у Вашингтоні. Заворушення відбулись у понад 110 містах по всій країні, у тому числі у таких великих містах як Вашингтон, Чикаго і Балтимор.

Демонстранти з плакатами, на одному з яких написано «Нехай не буде його смерть даремною», перед Білим домом після вбивства Мартіна Лютера Кінга, квітень 1968

Нові вакансії на державній службі залучили безліч людей на початку 1960-х у Вашингтон. Райони, населені чорними з середнього класу, процвітали. Попри офіційне скасування расової сегрегації, деякі квартали Вашингтона залишалися центрами ділового життя виключно темношкірих американців.

Як тільки новина про вбивство Кінга поширилася в чорних кварталах, люди почали виходити на вулиці і збиратися разом. Спочатку спокійний, пізніше натовп вийшли з-під контролю і почав громити і грабувати магазини, бити скло.

Мер міста Волтер Вашингтон наказав прибрати наслідки заворушень і розчистити вулиці до світанку. Але до ранку п'ятниці настрої в натовпі залишалися настільки ж войовничими. Відбулося кілька сутичок між бунтівниками і поліцією. До полудня деякі будівлі підпалили, але пожежники не могли до них дістатися через масштабні заворушення.

Натовп з 20 000 осіб приголомшив загін поліції чисельністю 100 чоловік. Президент Ліндон Джонсон негайно відправив на допомогу близько 13 600 федеральних військових. Морські піхотинці встановили на сходах Капітолія кулемети, а солдатів 3-ї піхотної дивізії доправили і на охорону Білого Дому. В один момент, 5 квітня, натовп перебував усього в двох кварталах від Білого Дому, але пізніше відступив. Мер міста ввів комендантську годину і заборону на продаж алкоголю і зброї на території міста. До того моменту як заворушення вляглися, у неділю, 8 квітня, загинули 12 людей (переважно через пожежі у будинках), 1 097 осіб зазнали поранень і більше 6 000 — заарештували. Спалили близько 1 200 будівель, з яких близько 900 — магазини.

Заворушення завдали серйозної шкоди економіці Вашингтона. Унаслідок численних руйнувань втратили багато робочих місць, а ціни на страховку злетіли до небувалого рівня, що викликало зростання цін на житло. Рівень злочинності у постраждалих кварталах стрімко виріс.

Погроми в Балтиморі почалися на наступний день після вбивства Кінга. Коли 6 квітня 1968 року вони набрали силу, губернатор штату Меріленд Спіро Агню закликав тисячі бійців Національної Гвардії і близько 500 поліцейських Меріленду припинити народне хвилювання. Коли стало зрозуміло, що сили штату не в змозі контролювати бунтівників, губернатор запросив федеральні війська у президента Джонсона. Існують деякі суперечності, було це все «бунтом», «народним хвилюванням» або ж «повстанням». Безумовно, ці події відбулись після вбивства Мартіна Лютера Кінга, але вони також були доказом потужного громадського невдоволення афроамериканської частини населення.

До вечора неділі 5 тисяч повітряних десантників, військових інженерів і артилеристів з 18 повітряно-десантного корпусу, розташованого в Форт Брегг, Північна Каліфорнія, перебували на вулицях Балтимору. Велика частина військовослужбовців пройшли підготовку з управління заворушеннями, у тому числі спеціальну снайперську підготовку. Через 2 дні до них приєдналася одна бригада легкої піхоти. З присутністю військових і поліції на вулицях міста, заворушення почали затихати.

До моменту закінчення заворушень загинуло 6 осіб, близько 700 — поранені, 4500 осіб заарештували і зафіксували більше тисячі підпалів. Більше тисячі підприємств розграбували і спалили. Більшість з них більше ніколи не відкрилися. Загальний збиток склав близько 13,5 мільйонів доларів (за цінами 1968 року).

Одним з головних результатів погромів стало те, що публічна критика лідерів чорних рухів, висловлена губернатором Агню, не тільки викликала сильне невдоволення темношкірого населення і білих лібералів, але привернула увагу Річарда Ніксона, який шукав кандидата на пост віцепрезидента для своєї кампанії з обрання в президенти США. Урешті-решт Спіро Агню став віцепрезидентом США.

Масові заворушення в Луїсвіллі, штат Кентуккі, пов'язують з убивством Кінга. 27 травня 1968 року натовп чисельністю близько 400 осіб, переважно темношкірі, зібралися на розі 28 і Грінвуд у кварталі Паркленд. Це перехрестя, як і Паркленд загалом, перетворилися в один з центрів чорної спільноти, оскільки місцеве відділення НАСПКН відкрилося саме в цьому районі.

Натовп протестував проти можливого відновлення практики білих офіцерів, забороненої кількома тижнями раніше. Кілька лідерів співтовариства повідомили натовпу, що не дійшли такого рішення, і натовп почав розходитися. Незважаючи на це, по натовпу почали поширюватися чутки про те, що рейс представника Координаційного Комітету Студентів Проти Насильства в Луїзіану навмисно відклали білі (з'ясувалося, що це була неправда). Після того як натовп почав кидатися пляшками, протестувальники остаточно вийшли з-під контролю. Несвоєчасна і слабка реакція поліції ще більше розлютила натовп, який продовжував зростати. Поліція, включно з капітаном, якому кинутою пляшкою розбили обличчя, була змушена відступити, залишивши після себе патрульну машину, яку пізніше перевернули й підпалили.

До півночі протестувальники розграбували декілька магазинів, перевернули кілька машин і влаштували серію підпалів.

Упродовж години мер Кеннет Шмід запросив 700 військових Національної Гвардії Кентуккі і встановив в місті комендантську годину. Жорстокість і вандалізм продовжували вирувати і наступного дня, але були придушені до 29 травня. Власники магазинів почали в них повертатися, незважаючи на те, що війська знаходилися в місті до 4 червня. Під час заворушень провели 472 арешти. Двох чорних підлітків убили. Завдали збитків близько 200 тис. доларів.

Рей і ще семеро ув'язнених утекли з в'язниці, розташованої в місті Петрос, Теннессі 10 червня 1977 року. Усі втікачі були спіймані 13 червня і повернуті до в'язниці. До терміну Рея додали ще рік за втечу, тому загалом його термін склав 100 років.