Махалія Джексон

Батько зумів передати Махалії почуття гідності і впевненість у собі, а його недільні проповіді зміцнили її дух. Торжествуючий спів в жанрі госпел: Swing Low, Sweet Chariot, Oh, What a Friend We Have in Jesus був джерелом її натхнення. З раннього дитинства Махалія насолоджувалася церковною хоровою музикою в церкві Plymouth Rock Baptist, до якої належало її сімейство. Махалія почала співати в ранньому віці. У чотири роки вона вже співала в молодіжному хорі баптистської церкви Святої Марії (St. Moriah Baptist). Бессі Сміт, Ма Рейні і Енріко Карузо були улюбленими виконавцями сім'ї Джексон. У п'ятирічному віці Махалія пережила смерть матері, і разом з десятирічним братом Пітером переїхала жити до тітки Паули. Четверо інших дітей Джексон прихистили сестри покійної матері.

Маленька Махалія хотіла стати медсестрою. У сім років вона допомагала Бессі, наймолодшій сестрі матері, з випадковими заробітками за два долари на тиждень. Так описує Махалія цей період:

• «Коли дорослі йшли з дому і я драїла підлогу, я включала записи Бессі Сміт і працювалося швидше».

«Careless Love» Бессі Сміт була її улюбленою піснею. Записів госпел в той час ще не існувало. Хоча Махалія ніколи не виконувала джаз, «королева блюзу» справила на неї сильний вплив. Пізніше вона пояснювала:

• «Блюз приємно слухати — це пісня відчаю. Госпел належить Богу — це пісня надії. Згадайте Давида з Біблії: „Співайте гучно й радісно Богу“. Я користуюся його порадою. Походження госпел і блюзу близьке, проте блюз зачіпає тільки серце, а госпел наповнює його божественними почуттями любові, миру і радості».

У тринадцятирічному віці Махалія залишила восьмий клас школи, щоб, працюючи по десять годин у день пралею, заробити собі на життя. До підліткового віку її унікальний вокальний стиль був повністю сформований, поєднуючи глибоке звучання, динамічний ритм і виразну блюзову фразировку.

Поворотним моментом у житті Махалії був переїзд в 1927 році до тітки Хані в Чикаго. Працюючи пралею і медсестрою в шістнадцять років, вона важко заробляла на життя. Через кілька місяців після переїзду в Чикаго, Махалія стала солісткою хору «Брати Джонсон» (Johnson Brothers) в баптистській церкві «Великий Салем» (Greater Salem Baptist Church). На першій для Махалії репетиції, її почув директор хору і під враженням почутого, призначив солісткою. «Брати Джонсон» — це група під керівництвом трьох синів пастора Джонсона була, можливо, перша професійна група госпел, яка співала церковну музику в Чикаго. Вони навіть виконували ряд музичних драм, написаних ними самими, в яких Махалія Джексон виконувала провідну роль.

Її кар'єра почалася з виступу у розважальній радіопередачі. В середині тридцятих років хор «Брати Джонсон» розпався і Джексон почала свою соло кар'єру в супроводі піаніста Евелін Гай. За рекомендацією шанувальників, які чули її голос у різних виставах, у 1932 році Махалія взяла перший і останній урок співу.

Початок тридцятих років було розквітом музики госпел. Махалія була офіційною солісткою найбільшою негритянської релігійної організації і заробляла гроші співом на похороні, в церкві і на політичних зборах.

Махалия вигукувала:

• «Хвала Богу не потребує ні в якому мікрофоні, тільки відкрийте вікна і двері і дозвольте звуку виливатися назовні».

У двадцять років Махалія заробила двадцять п'ять доларів при першому грамзаписі. У 1935 році вона познайомилася з Ісааком Хокенхалом. Чоловік був старше Махалії на десять років. У 1941 році шлюб закінчився розлученням. Дітей від цього шлюбу в них не було.

В 1937 році вона зустріла піаніста Томаса Е. Дорсі — автора багатьох пісень госпел і в тому числі «Precious Lord». Томас, відомий як «батько музики госпел», став його наставником і видавцем. Він написав понад 400 пісень госпел, які Джексон допомогла йому популяризувати. Саме в цей час вона присягнулася співати тільки музику госпел. Популярність Махалії Джексон на Середньому Заході швидко зростала, і в 1937 році вона стала першим виконавцем госпел у фірмі Decca Records, зробивши чотири записи у супроводі піаніста і органіста Естел Аллен. Цікаво, що ні на одній із записів, зроблених протягом сеансу 21 травня, не був присутній Томас A. Дорсі, з яким вона вже була творчо пов'язана. В цей час Decca випускає сингл God's Gonna Separate the Wheat From the Tares, але продаж йшов скромно, що призвело до перерви в записах.

У 1939 році, по закінченні курсу косметолога, Махалія відкрила косметичний салон під назвою «Mahalia's Beauty Salon» і квітковий магазин «Mahalia's House of Flowers».

Між тим музична кар'єра Махалії Джексон продовжує тривалий підйом: вона почала давати концерти в таких віддалених містах, як Баффало, Новий Орлеан і Бірмінгем. Неповторний голос, чарівність і темперамент співачки отримали визнання.

На початку сорокових років зростає популярність госпел в Америці, і Махалія на цій хвилі збільшує активність в новому виді мистецтва. Початком справжнього успіху в блискучій кар'єрі слід вважати 1946 рік, коли її запросили брати участь у симпозіумі, присвяченому витокам джазу. Там її попросили виконати кілька пісень у присутності самих видних американських музикознавців, і коли вона закінчила, зал вибухнув оваціями. Критики засипали її запитаннями і змусили співати до півночі, симпозіум був зірваний. У 1946 році Джексон підписала контракт з Аполло Рекордс, хоча її відносини з фірмою часто були напруженими. Перші записи, включаючи «I Want to Rest» і «He Knows My Heart», пройшли настільки погано, що фірма, практично, не допустила їх до продажу. Наступні записи, такі як сингл «Move on Up a Little Higher», зроблені за наполяганням режисера Арта Фрімана 12 вересня 1947 року, став самим продаваним госпел всіх часів. Він продавався в таких великих кількостях (1 000 000), що магазини не могли задовольнити попит. Раптово Махалія Джексон стала суперзіркою — кумиром білих інтелектуалів і критиків джазу.

В деяких записах для фірми Аполло Рекорд вперше в музиці госпел був використаний орган Гаммонда замість звичайного самотнього фортепіано. М'який простий фон органу та повільні темпи дозволяли краще виділити незрівнянний голос співачки, вібрато і легкі вигини її голосу. У виступах в супроводі піаністки Мілдред Фалс, органіста Ральфа Джонса, а також квартету на чолі з музичним директором Джеком Халлораном співачка була популярна у білого глядача. Спів з групою Халлоран відсунув її далеко від традиційного госпел до дивного гібриду — суміші сентиментальної салонної музики і госпел.

У 1950 році Махалія Джексон була запрошена в Шоу Еда Саллівана. У цей період, виконуючи госпел, вона заробляла 50 000 доларів в рік. 4 жовтня 1950 року співачка перший раз співала в Карнегі-Хол у Нью-Йорку і побила всі рекорди відвідуваності. Захоплені газетні критики дали чудові рецензії на її виступ. Перше Європейське турне в 1952 році Махалія змушена була достроково припинити у Бордо через сильне виснаження.

У 1952 році її запис «I Can Put My Trust in Jesus» виграла приз Французької Академії, і на завершення успішного туру по Європі виконана нею «Silent Night-Тиха ніч» стала однією з найбільш популярних в історії Норвегії і Данії. Махалія відвідала Францію, Англію, Голландію, Бельгію і Данію.

Гастролювала в Європі в 1952, 1962—1964,1971 роках. Співала в Африці, Японії та Індії в 1970 році і Ізраїлі в 1961 році.

В 1954 році співачка почала вести власну щотижневу радіо-передачу на CBS — перша програма такого роду, що передавала госпел по ефіру США. Більше 80 записів, що гідно входять в ряд видатних госпел всіх часів, були зроблені Махалією за вісім років співпраці з Аполло Рекордс.

У тому ж 1954 році Махалія Джексон підписала контракт з фірмою «Columbia Records» на запис 40 госпел, які почала з простих пісень, таких як «Rusty Old Halo». Частина госпел вона склала сама. Фірма наполягала на великій кількості записів з оркестром і хором, що користувалося попитом у покупців, але викликало невдоволення співачки і тертя з «Columbia Records».

Проте з успіхом Махалії Джексон прийшла неминуча зворотна реакція — пуристи засуджували популярність її музики, а через зростаючу популярнісь ціна на її виступи настільки зросла, що до кінця п'ятдесятих ніякі «чорні» церкви не могли дозволити собі запросити її.

У тому ж 1955 році кінорежисер Джулес Шверін (Jules Schwerin), підкорений співом Махалії Джексон, задумав зняти документальний фільм про її життя і творчість. Незважаючи на сумнозвісну впертість співачки, йому вдалося переконати її допомогти у створенні фільму і вона навіть привезла режисера в околиці Нового Орлеана, де пройшли роки її дитинства. Бідність і невпевненість в завтрашньому дні залишили важкий слід і вплинули на характер співачки. Найчастіше, вже в зрілому віці, отримуючи оплату за виступ тільки готівкою, вона йшла з концерту з 5000$, захованими в бюстгалтері. Джулес Шверін розповідав, що через свою скупість співачка звільнила свого постійного акомпаніатора Мілдред Фалс за те, що та просила про підвищення заробітку до 300$ в тиждень в той час, як вона заробляла до 7000$ за ніч.[7]

Влітку 1957 року Махалія Джексон вперше виступила на Ньюпортському фестивалі джазу. Після дворічних умовлянь співачка прийняла пропозицію фірми «Columbia Records» і в лютому 1958 року зробила запис з оркестром Дюка Еллінгтона. Вражена монументальною сюїтою про історії американських негрів «Black Brown and Beige», вперше записаної Дюком Еллінгтоном в 1944 році, Махалія написала слова до інструментальної п'єси «Come Sunday». Виконання нею цього твору стало еталоном, і Дюк Еллінгтон включив її в один з концертів «Духовної музики» — «Secret Concert». Крім того, в кінці сюїти «Black Brown and Beige» співачка виконує псалм у супроводі дуже скромного акомпанементу.

У 1958 році Махалія Джексон взяла участь у зйомках фільму «Imitation of Life». Вторинна торжествуюча поява співачки на Ньюпортському фестивалі джазу влітку 1958 року зміцнило її авторитет серед музичних критиків. Вона виступала у супроводі Мілдред Фалс (фортепіано), Лайлтон Мічел (орган) і Тома Браянта (контрабас). Поряд з традиційною музикою Махалія виконала популярні пісні: «Didn't It Rain», «Keep Your Hand on the Plow».

Махалія Джексон у фільмі «Імітація Життя». 1959 рік.

Між тим записи, зроблені в цей період, продовжували відсувати співачку все далі від її основної аудиторії. Почуття імпровізації стало менш характерно для її виступів, а простота і динамічність поступилися місцем повільним ритмам і довгих фразам, запальний спів перейшов в маловиразні арії, а синкопування в ритмічну пульсацію, що стимулюється рухами.

У 1960 році Махалія Джексон виступила на святковій церемонії в честь обрання президента Кеннеді.

Махалія Джексон у 1961 році

Ірвін Тоунсенд, продюсер численних записів Махалії Джексон на студії «Columbia Records», згадує, що, коли фірма вирішила записати цілу пластинку гімнів у супроводі великого оркестру, Махалія за кілька місяців до цього хвилювалася і твердила, що вона не «оперна співачка» — адже це має бути її перший запис з симфонічним оркестром. Але, всупереч хвилювань, запис проходив так добре, що після кожного прогону (проби), музиканти стукали смичками, висловлюючи таким чином своє захоплення співачці. Аранжировки музичного керівника оркестру Персі Фейт надихали її співати, як ніколи раніше. Улюбленим гімном Махалії був «Just As I Am». Запис було зроблено 21 і 22 лютого 1960 року, а наступну неділю вона провела в ліжку з застудою:

• «Але я послухала нашу запис напередодні і для мене це було ніби я побувала в церкві».

Махалія Джексон підкорила публіку на чотирьох континентах. Чотири рази переповнений Карнегі Хол аплодував їй. Чотири президента слухали її: Труман, Ейзенхауер, Кеннеді і Джонсон.

Махалія також була запрошена в Японію і виступала перед імператором Хірохіто на його семидесятиріччі.

У 1964 році сильно скоротила свої виступи за станом здоров'я і заспівала на вшанування 70-річчя Луї Армстронга в 1970 році на Ньюпортському фестивалі джазу.

У період шістдесятих Джексон була прихильником і довіреною особою доктора Мартіна Лютера Кінга. 28 серпня 1963 року у Вашингтоні перед відомою промовою Мартіна Лютера Кінга «У мене є мрія» Махалія співала пісню «I've Been Buked and I've Been Scorned». Активна діяльність співачки в боротьбі за громадянські права закінчилася після вбивства Мартіна Лютера Кінга і братів Кеннеді. 9 квітня 1968 року вона співала «Precious Lord, Take My Hand» на похоронах Мартіна Лютера Кінга.

Вдруге співачка вийшла заміж за Сігмунда Галловея. Завдяки тому, що в сім'ю увійшла Сігм, дочка Галловея від першого шлюбу, Махалія не страждала від відсутності власних дітей. Пізніше у Джексон сталося брудний і дуже гучне розлучення з Галловеєм, що викликав у неї ряд серцевих нападів і швидку втрату більше сотні фунтів ваги.

В 1966 році вийшла в світ книга «Movin' On Up», написана Махалієй Джексон з допомогою Евана Маклеада Віліа. За роки, що передували смерті, вона повернула багато з її колишньої слави.

Співачка брала участь у зйомках декількох фільмів, у тому числі і в «St. Louis Blues». Махалія Джексон перенесла «чорний» госпел з церков Чикаго на загальний огляд. В рожевій, що доходить до підлоги, сукні, з чорною, високоукладеною зачіскою, з ритмічним притоптуванням і коливанням стегон, Махалія і її ліричний контральто уособлювали госпел.

Під тиском фірм грамзапису співачка поступилася своїми принципами і записала кілька світських популярних пісень, таких як «What The World Needs Now Is Love», «Abraham, Martin and John», «Sunrise, Sunset» з мюзиклу «Скрипаль на даху».

Закінчив її кар'єру прощальний концерт у Берліні в жовтні 1971 року. Махалія Джексон страждала від високого кров'яного тиску на тлі цукрового діабету і померла 27 січня 1972 року у віці 60 років від зупинки серця. Вона похована в «Providence Memorial Park». Арета Франклін співала на її похороні.