Вела (мис)

Першим з європейців, хто відкрив мис, був іспанський мореплавець Хуан де ла Коса 1499 року. Свою назву мис отримав від першого враження мореплавців: блідий виступ мису на тлі плоскої пустелі асоціювався з вітрилом.

Перше поселення на прилеглій до мису території заснував німецький авантюрист Ніколаус Федерман 1535 року. Воно отримало назву Нуестра-Сеньйора-Санта-Марія-де-лос-Ремедіос-дель-Кабо-де-ла-Вела. Перлини, що їх видобувають поблизу мису, стали причиною численних атак коріних вайю та іспанських завойовників із сусідніх Санта-Марти й Нової Андалусії, що змусило жителів села переїхати на місце сучасної Ріоачі[1].

Корінними жителями місцевості були етнічні групи араваків, які залишились вільними, відбивши напади іспанців. Їхні нащадки, народ вайю, нині продовжує населяти околиці мису. Мис Вела (Хепірра мовою гуахіро) є для останніх священним місцем, вайю вірять у те, що від того місця душі померлих вирушають до загробного світу для зустрічі зі своїми пращурами.