Екотуризм

Екотуризм, або екологічний туризм — тип туризму, що полягає у подорожах до природних недоторканих людиною та природоохоронних територій. Екотуристи намагаються не здійснювати значного впливу на територію. Екотуризм сприяє освіті туристів і дає змогу збирати гроші на заходи зі збереження природи території, допомагає розвиткові ізольованих поселень. Розвиток екотуризму часто розглядають як важливий засіб збереження довкілля для майбутніх поколінь[1][2].

Подорож на слонах в Національному парку Чітван, Непал.
Llano del Muerto waterfall in El Salvador
The Cedars in Lebanon
Лакандонські джунглі у Мексиці
Fernando de Noronha у Бразилії
Gnus and zebras in the Masai Mara park reserve in Kenya.
Wolin National Park, Poland

Особливості екотуризму

Екотуризм найбільше приваблює тих туристів, яких турбують проблеми екології. Він часто передбачає волонтерську роботу, інші активні заходи зі збереження довкілля та навчальні програми, що допомагають зменшувати негативний вплив людини на природу.

Основна причина виникнення екологічного туризму полягає у невідрегульованості відносин у системі «суспільство-природа» або в туристичній інтерпретації «туризм-екологія». Численні опитування туристів свідчать, що серед провідних мотивів туристських подорожей на перший план все більше виступає прагнення людей до спілкування з природою. Звідси походження близьких за змістом понять «м'який туризм» (soft tourism або розширений варіант nature tourism with a soft touch — дослівно: природний туризм із м'яким дотиком до природи), «зелений туризм» тощо.

Люди через зміни умов життя у великих містах-мегаполісах віддаляються від природи. Незмінними супутниками проживання в містах є ізольованість людини, почуття самотності, надмірні навантаження на нервову систему, що породжують постійне психологічне напруження та стреси. Мешканці великих міст усе частіше потерпають від нервових розладів і захворювань нервової системи. У них з'являється природне і цілком зрозуміле бажання виїхати на природу, щоб у спілкуванні з нею звільнити свою нервову систему від навантажень, що накопичилися в умовах міського проживання.

Екологічний туризм з його величезними рекреаційними і пізнавальними можливостями покликаний сформувати суспільну свідомість щодо охорони та раціонального використання природних багатств.

Екологічний туризм обов'язково має містити в собі елементи усвідомленого позитивного ставлення до довкілля, а не тільки його використання, нехай навіть в активних формах[3].

Необхідно зазначити, що внаслідок понятійної плутанини багато експертів із туризму відмовилися від використання терміну, тому що він трактується різними групами споживачів по-різному. Звідси і висновок міжнародного товариства екотуризму (TIES) про те, що ще довго не буде чіткого розмежування між туризмом і екотуризмом.

Принципи екотуризму

10 заповідей екотуриста, сформульованих TIES:

  1. пам'ятати про вразливість Землі;
  2. залишати тільки сліди, забирати з собою тільки фотографії;
  3. пізнавати світ, у який потрапив: культуру народів, географію;
  4. шанувати місцевих мешканців;
  5. не купувати вироби, що піддають небезпеці довкілля;
  6. завжди ходити тільки протоптаними стежками;
  7. підтримувати програми захисту довкілля;
  8. де можливо, використовувати методи зберігання довкілля;
  9. підтримувати (патронувати) організації, що сприяють захисту природи;
  10. подорожувати з фірмами, що підтримують принципи екотуризму.

З цих позицій екологічний туризм можна вважати головною концептуальною ідеєю сталого розвитку туристичної індустрії у XXI сторіччі.

Зелений туризм

Зелений туризм (або літній туризм) — це відвідування туристичних об'єктів у період вегетації флори.

Цей період є найсприятливішим для організації рекреаційної діяльності людей і, відповідно, характеризується максимальною щільністю туристів, а також найбільш комфортними умовами для рекреації. До того ж, це час дії найвищих тарифів на туристський продукт і послуги.

Згідно з офіційними статистичними даними Всесвітньої туристичної організації, «зелені» подорожі займають від 7 % до 20 % від загального обсягу туристичних поїздок.[джерело?]

Зелений туризм в Україні представлений небагатьома організаціями, але з кожним роком такий відпочинок обирає все більше людей. Причому, спостерігається збільшення популярності нетипових напрямків для поїздок. Більшість поціновувачів екотуризму, як і раніше, вирушає у Карпати, але значно зростає кількість відвідувачів невеличких готелів у мальовничих частинах інших регіонів України, наприклад, у селі Коропове на Харківщині, на «диких» пляжах уздовж Чорного моря на Херсонщині тощо. [джерело?]

На Вінниччині зелений туризм представлений з 2008 року місцевим осередком Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму. Керує осередком господиня садиби сільського зеленого туризму «Подільська родина» Бас Оксана Іванівна. Гостинна садиба знаходиться у селі Гайове Барського району[4].

34 "зелені садиби" приймають туристів на Запоріжжі [5].

На Черкащині є такі "зелені садиби": "Коло друзів", "Холодноярський зорепад", "Дикий хутір", "Мальва Озерна".[[6]]

Критика екотуризму

Останнім часом з боку екологів лунає все більше критики в бік екотуризму, особливо його розвитку на територіях природно-заповідного фонду[7][8][9][10]. Багато фахівців у галузі охорони природи і заповідної справи схиляються до думки, що будь-який вплив туризму, в тому числі і екотуризму, є негативним для дикої природи[7][8][9][10][11]. Це полягає у витоптуванні рослинності, небезпеці виникнення пожеж, факторі занепокоєння для диких тварин, забрудненні водних джерел, засмічуванні території, вандалізмі тощо[7][8][9][10]. Тому вважається, що заповідники взагалі не можна рекламувати щодо екотуризму[11]. Саме з цих міркувань 2010 року до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» додано поправки, які забороняють всі види туризму на території природних заповідників[12].

Див. також

Примітки

  1. Honey, Martha (2008). Ecotourism and Sustainable Development: Who Owns Paradise? (вид. Second). Washington, DC: Island Press. с. 33. ISBN 1597261254 ISBN 978-1597261258.
  2. Untamed Path | Defining Ecotourism Архівовано 7 березня 2009 у Wayback Machine.. Отримано 2009-03-24.
  3. Справжній Дендропарк: екотуризм, який створили завзяті буковинці. chernivtsi.one (укр.). Процитовано 19 березня 2021.
  4. Гостинна садиба «Подільська родина»
  5. Голованова Г. Я. Зелений туризм на Мелітопольщині // Мелітопольський краєзнавчий журнал, 2020, № 15, с. 49-53
  6. «Зелений туризм» Черкас: де можна відпочити на природі. cherkasy.name (укр.). Процитовано 17 листопада 2020.
  7. Борейко В. Е. Троянский конь экотуризма = смерть для заповедной природы. — К.: КЭКЦ, 2010. — 116 с.
  8. Борейко В. Е. Этика и менеджмент заповедного дела. — К.: КЭКЦ, 2005. — 328 с.
  9. Туризм і охорона природи — мінусыи і плюси
  10. Костюшин В. А. Воздействие рекреации на живую природу. — К.: НЭЦУ, 42 с.
  11. Штильмарк Ф. Р. Тропы, которые нельзя прокладывать // Природа. — 1981. — № 9. — С. 121—122.
  12. Закон України «Про природно-заповідний фонд України»

Джерела

  • Сучасні різновиди туризму: навч. посіб. / М. П. Кляп, Ф. Ф. Шандор. К. : Знання, 2011. — 334 с. — (Вища освіта XXI століття). ISBN 978-966-346-854-9 (серія) ISBN 978-966-346-730-6

Посилання

Література

  • Вишневський В. І. Екологічний туризм. — К.: Інтерпрес ЛТД, 2015. — 140 с. ISBN 978-966-501-099-9.
  • Екологічний туризм на природоохоронних територіях Закарпатської області : монографія / Н.Ф. Габчак, Л.Ф. Дубіс, А.В. Мельник, Н.В. Чир. – Ужгород : Говерла, 2018. – 392 с. – ISBN 617-7333-69-1.
  • Екотуризм : навч. посіб. / О. Ю. Дмитрук, С. В. Дмитрук. – Київ : Альтерпрес, 2009. – 358 с. – (Б-ка професійного менеджера). – ISBN 966-542-399-1.
  • Сільський зелений туризм: організація надання послуг гостинності : [навч. посіб.] / П. А. Горішевський, В. П. Васильєв, Ю. В. Зінько. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2003. – 148 с. – ISBN 966-8090-14-4.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.